ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/12490/24
провадження № 2/753/1731/25
01 жовтня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,
представник позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_5.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначає, що з 14.02.2009 року по 11.11.2024 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 11.11.2024 року у справі № 572/818/24.
На даний момент вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.
03.08.2022 року, тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти сімейного бюджету у спільну сумісну власність було придбану однокімнатну квартиру, загальною площею 45,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру було оформлено на ім'я відповідача на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю. за реєстровим № 342. Під час оформлення угоди, вона надавала письмову згоду чоловікові на придбання цієї квартири.
Враховуючи те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та є неподільною річчю, оскільки її неможливо поділити в натурі, а також приймаючи до уваги те, що частки кожного з подружжя у спільній власності є рівними, позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/2 (одну другу) частку вищевказаної квартири (а.с. 1-19).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23.07.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 26).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20.12.2024 року закрито підготовче провадження, розпочато розгляд справи по суті (а.с. 151).
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Старіков Є.О. підтримав позов з підстав викладених у ньому та просив суд його задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Євсєєв В.В. заперечував проти позову, зазначив, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому поділу не підлягає. Водночас відповідач не скористався правом на подання відзиву.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
З 14.02.2009 року по 11.11.2024 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 11.11.2024 року у справі № 572/818/24 (а.с. 14).
Рішення суду набрало законної сили 11.12.2024 року.
03.08.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири (а.с. 79-80).
У відповідності до п. 1 цього Договору, продавець передає належну йому на праві власності, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м., що складається з 1 (однієї) кімнати, житловою площею 13,0 кв.м. та зобов'язується сплатити за неї певну грошову суму.
У відповідності до п. 3 цього Договору, продаж квартири проводиться в безготівковій формі за ціною 1 315 444,05 грн.
У відповідності до п. 10 цього Договору, покупець свідчить, що договір укладається за згодою його дружини, справжність підпису на заяві засвідчено Пилипенко О.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.08.2022 року за реєстровим № 341.
Отже судом встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу відповідачем була придбана однокімнатна квартира.
Станом на дату розгляду справи, однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , є власністю відповідача та не була відчужена третім особам, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 383422473 від 18.06.2024 року (а.с. 4).
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Особистою власністю дружини, чоловіка є речі (майно), придбані нею (ним) за кошти, які належали їй (йому) особисто. Законодавець має на увазі кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало подружжю до шлюбу, одержані за договором дарування, одержані в порядку спадкування.
Таким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. В цьому випадку об'єкт роздільної власності подружжя лише змінює свою форму, тому що кошти, за рахунок яких майно було набуто, і сама річ мають однаковий правовий режим - режим роздільності. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу - за договором дарування, внаслідок спадкування тощо. Тобто у цьому разі виникає право роздільної приватної власності подружжя, тобто має місце трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак, оскільки така трансформація сталася за час шлюбу, то відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України тягар доказування відсутності спільного майна подружжя лягає на того, хто оспорює це. Така особа має довести, що спірну річ вона придбала за кошти, що належать їй особисто.
Тобто, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504//17).
Одним із найвагоміших доказів є підтвердження придбання майна за особисті кошти.
Особисті кошти - це грошові кошти, що належать одному з подружжя і не є результатом спільної праці або спільних доходів подружжя під час шлюбу.
Це можуть бути кошти, які належали йому до шлюбу або були отримані під час шлюбу, але не є результатом спільної праці подружжя. Наприклад, грошові кошти, отримані у спадщину або в подарунок. Також частими є випадки, коли майно було придбано за рахунок продажу іншого майна, яке належало одному з подружжя до шлюбу.
Однак наявність в одного з подружжя особистих грошових коштів на момент придбання майна не доводить той факт, що вони були витрачені саме на придбання спірного майна (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц).
Отже, в судовому провадженні необхідно не лише довести саму наявність особистих коштів у одного з подружжя, але й надати належний доказ спрямування зазначених коштів на придбання такого майно.
Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24.01.2020 р. зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Та якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 та ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
На позивача покладається обов'язок доказування в частині обґрунтованості заявлених позовних вимог. На відповідача покладається обов'язок довести необґрунтованість заявлених вимог.
Представник відповідача, заперечуючи презумпцію спільності майна колишнього подружжя ОСОБА_4 , не надав жодного доказу того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_3 .
Сама лише незгода з позовними вимогами без подання відповідних доказів не може бути підставою для спростування встановленої законом презумпції спільності майна подружжя. Відсутність доказів на підтвердження доводів відповідача свідчить про необґрунтованість його позиції у справі та не звільняє його від процесуального обов'язку доведення заявлених обставин.
Таким чином, стороною відповідача доводи та обґрунтування позову не спростовані, як і не надано доказів, які б унеможливлювали поділ квартири, як спільного майна подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як встановлено в статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Отже, враховуючи, що квартира була набута відповідачем у період шлюбу з позивачкою, та відсутність доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя, суд дійшов висновку про повну обґрунтованість позовних вимог. У зв'язку з цим вимоги позивачки підлягають задоволенню у повному обсязі, з визнанням за нею права власності на 1/2 частку у спірній квартирі.
Судові витрати.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час відкриття провадження у справі, судом встановлено, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Як було зазначено позивачкою у позовній заяві, ціна позову становить 1 019 250,00 грн. Разом з тим, суд не погоджується з сумою, визначеною позивачкою. У відповідності до Договору купівлі-продажу квартири від 03.08.2022 року, вартість квартири становить 1 315 44,05 грн. Оскільки позивачкою заявлено вимоги про визнання права власності лише на 1/2 (одну другу) частку спірної квартири, ціна позову відповідно повинна становити 657 722,02 грн. З огляду на викладене, судовий збір за подання фізичною особою позову майнового характеру становить 6 577,22 грн.
У зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі, та з урахуванням звільнення відповідачки від сплати судового збору при зверненні до суду, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 577,22 грн. (657 722,02 грн. х 1%).
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивачки надав до суду: Договір про надання правової допомоги від 24.04.2024 року (а.с. 242); Додаток №3 від 17.06.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 24.04.2024 року, в якому зазначено суму гонорару адвоката у розмірі 20 000,00 грн. (а.с. 243); Довідку № 20/06-24 від 20.06.2024 року, в якому зазначено про здійснення позивачкою передоплати у розмірі 20 000,00 грн. (а.с. 244); Детальний опис послуг наданих за Договором про надання правової допомоги від 24.04.2024 року та Додатком №3 від 17.06.2024 року (а.с. 245).
Таким чином, представник позивачки довів, що позивачка понесла витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 40 000,00 грн.
Разом з тим, суд враховує, що відповідачем ОСОБА_3 через свого представника було заявлено про не співмірність витрат на правничу допомогу позивачки ОСОБА_2 .
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19. Таким чином, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
В даному випадку заперечення відповідача ОСОБА_3 щодо не співмірності витрат не містять жодного належного та допустимого доказу, не мають контр-розрахунку витрат, які на його думку є розумними та співмірними у даному випадку. Заперечення відповідача побудовані лише на суб'єктивному переконанні відповідача, його припущенні, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені позивачкою не доведені.
Водночас, приймаючи рішення в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачці, суд враховує предмет та складність спору, ціну позову, кількість сторін спору, кількість проведених судових засідань, в яких приймав участь представник позивачки, кількість процесуальних документів, наданих до суду, заяв по суті спору, поведінку сторони під час розгляду справи, а також те, що стягнення додаткових витрат не повинно становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., що буде необхідним і достатнім в даному конкретному випадку, та не призведене до збагачення останньої за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-80, 81, 137, 141, 263, 265, 355 ЦПК, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частку однокімнатної квартири загальною площею 45,3 кв.м., житловою площею 13,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2505849980000.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6 577 (шість тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 22 копійки.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грвень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Повний текст рішення виготовлено 01.10.2025 року.
Суддя: Л.М. Осіпенко