01 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/11069/24 пров. № А/857/7149/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С.М
суддів - Гуляка В. В.
Ільчишин Н. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 140/11069/24 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанції Денисюк Р.С.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 140/11069/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 30.09.2024 №1616/03-20-24-06.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Волинській області поновити статус платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з внесенням відповідних відомостей до реєстру платників єдиного податку з дати анулювання реєстрації - 30 вересня 2024 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6028,00 грн (шість тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що 23.09.2024 ГУ ДПС у Волинській області проведено перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої було складено акт про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування від 23.09.2024 № 26560/03-20-24-06.
Вказаним актом встановлено порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідність вимогам організаційно-правових форм господарювання відповідно до абзацу 5 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 та абз. 4 п. 299.15 ст. 299 ПК України.
Зазначає, що за результатами проведеного аналізу баз даних в ІКС “Податковий блок» встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснюється підприємницька діяльність з надання електронних комунікаційних послуг, види діяльності відповідно до КВЕД-2010: 61.10- “Діяльність у сфері проводового електрозв'язку», 61.20 - “Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», проте отримані доходи задекларовано на спрощеній системі оподаткування, що свідчить про можливі порушення п.291.5 ст.291 Кодексу, якою визначено перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
З набранням чинності 01.01.2022 Закону України від 16.12.2020 №1089-ІХ “Про електронні комунікації» (далі - Закон № 1089) платники податків при постачанні електронних комунікаційних послуг не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування обліку та звітності. Відповідно до Закону № 1089 оператор і є постачальником при постачанні електронних комунікаційних послуг. Постачальник електронних комунікаційних послуг - суб'єкт господарювання, який надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг. На сьогодні норми Закону № 1089 не визначають окремого суб'єкта господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері електронних комунікаційних послуг без права на технічне обслуговування та експлуатацію мереж.
Тобто, відповідно до норм Закону № 1089 платники єдиного податку - фізичні особи - підприємці при постачанні електронних комунікаційних послуг не мають права обирати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Зазначає, що оскільки позивачем обрано саме КВЕД 61.10 “Діяльність у сфері проводового електрозв'язку», а не КВЕД 61.90 “Інша діяльність у сфері електрозв'язку» розділу 61 “Телекомунікації (електрозв'язок)», відповідно здійснювати свою діяльність він повинен не на спрощеній системі оподаткування, а на загальній.
Щодо дотримання процедури проведення перевірки, то вказує на те, що оскільки у статті 299 ПК України застосоване саме формулювання “під час проведення перевірок», а не виокремлено певну перевірку, як для 4ї групи (виїзна документальна), то контролюючим органом вказане правопорушення було встановлене в межах камеральної перевірки відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідач скористався своїм правом на подання заперечення.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення №1616/03-20-24-06 від 30.09.2024 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 прийнято на підставі акту камеральної перевірки №26560/03-20-24-06 від 23.09.2024 щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в ході якої використано інформацію з АІС “Податковий блок».
Суд дійшов висновку, що контролюючий орган під час проведення камеральної перевірки, за результатами якої складено акт №26560/03-20-24-06 від 23.09.2024, з'ясував питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення такого виду податкової перевірки.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.08.2024 ОСОБА_1 з 25.07.2008 зареєстрований як фізична-особа підприємець, основним видом економічної діяльності згідно КВЕД 61.10 “Діяльність у сфері проводового зв'язку» (а. с. 12-13).
Згідно з витягом з Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, ФОП ОСОБА_1 надає електронні комунікаційні послуги ІА S1 “Послуга доступу до мережі Інтернет», а саме: “Послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується. У тому числі послуга широкосмугового доступу до мережі Інтернет, з використанням мережі фіксованого зв'язку; (власної мережі)»; NA.N1 “Послуга доступу до елементів електронної комунікаційної мережі та пов'язаних з нею засобів і послуг», а саме: “Надання права та можливості доступу до елементів електронної комунікаційної мережі та пов'язаних з нею засобів і послуг іншим постачальникам електронних комунікаційних мереж та/або послуг, що може включати підключення обладнання за допомогою засобів фіксованого або мобільного зв'язку, в тому числі доступ до місцевих (абонентських) ліній зв'язку та обладнання і послуг, необхідних для надання послуг через місцеву (абонентську) лінію зв'язку»; послуга NA.N2 “Послуга доступу до мережі Інтернет іншим постачальникам мереж та/або послуг», а саме: послуга з доступу до мережі Інтернет іншим постачальникам мереж та/або послуг, IP транзит тощо з можливістю організації логічних та/або фізичних інтернет-з'єднань» (а.с. 14-15).
09.08.2024 ГУ ДПС у Волинській області листом №12332/6/03-20-24-06-06 від 09.08.2024 “Про надання інформації та її документального підтвердження» звернулося до ФОП ОСОБА_1 з проханням надати пояснення з приводу здійснення підприємницької діяльності (а.с. 20-22).
ФОП ОСОБА_1 листом №20240911/1 від 11.09.2024 повідомив ГУ ДПС у Волинській області про те, що він здійснює діяльність з надання послуг з доступу до мережі Інтернет та при цьому не надає послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж чи інших, перелік яких наведено в п.п.8 п.п.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПК України, в підтвердження чого надав витяг з Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг (а.с. 23-24).
23.09.2024 головним державним інспектором Луцького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Волинській області проведено камеральну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої склало акт №26560/03-20-24-06 від 23.09.2024 (а.с.16).
Згідно висновків акту податковим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: здійснення видів діяльності, які не дають право застосовувати спрощену систему оподаткування, або не відповідність вимогам організаційно-правових форм господарювання: абз.5. пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Кодексу та абз. 4 пп.299.15 ст.295 Кодексу; ФОП ОСОБА_1 у своїй діяльності використовує КВЕД 61.10; 61.20; 61.90, які не дають права перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (а.с. 16).
На підставі вказаного акту ГУ ДПС у Волинській області винесено рішення №1616/03-20-24-06 від 30.09.2024, яким анулювало ФОП ОСОБА_1 реєстрацію платником єдиного податку та виключило відомості відносно позивача з Реєстру платників єдиного податку 30.09.2024, у якому вказано підставу “здійснення видів діяльності, які не дають право застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання відповідно до абзацу третього п.299.10 ст.299 Кодексу» (а.с.17).
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Глава 1 розділу XIV Податкового кодексу України регулює питання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Суд звертає увагу на те, що аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що виявлення порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених Главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України можливе лише під час проведення перевірок.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Суд наголошує на тому, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про анулювання реєстрації позивача, як платника єдиного податку.
Підставою прийняття відповідачем такого рішення стали висновки акта перевірки правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування позивача про те, що вказаний позивач немає підстав перебування в реєстрі платників єдиного податку третьої групи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.
Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Також Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26 лютого 2019 року у справі №805/1396/17-а, від 05 лютого 2019 року у справі №805/206/17-а, від 24 січня 2019 року у справі №813/1346/18, від 05 червня 2018 року у справі №813/4266/17).
Відповідно, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Повертаючись до обставин, цієї справи суд зазначає, що оскаржуване рішення прийнято за результатом камеральної перевірки за №16596/09-19-24-13-27 від 19.09.2024 щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи оподаткування, в ході якої використано інформацію, яка зберігається в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення цього виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.
Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Камеральна перевірка передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Законодавчо установлені обмеження щодо повноважень контролюючого органу під час проведення камеральної перевірки (яка характеризується спрощеним порядком її призначення і проведення, не передбачає присутність платника та можливість подання ним пояснень тощо) є однією з гарантій прав платника, що забезпечують дотримання балансу публічних і приватних інтересів. Камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування, оскільки останні перебувають поза межами цієї перевірки.
З матеріалів справи убачається, що у названому акті камеральної перевірки контролюючим органом надано оцінку питанню правомірності перебування платника єдиного податку першої-третьої груп на спрощеній системі оподаткування.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що дані обставина дає підстави вважати, що перевірку проведено з підстав, не передбачених ст.75 ПК України, а саме, щодо правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування. Отже, контролюючий орган під час проведення камеральної перевірки, за результатами якої складено названий вище акт, з'ясував питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення такого виду податкової перевірки.
Єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що інформація, яка зібрана контролюючим органом відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку, отже доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення, прийнятого за результатами камеральної перевірки є обґрунтованими.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються не співмірності розміру судових витрат на правничу допомогу, то надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам та доводам скаржника щодо складу та розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору та ціну позову, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, обсягом наданих адвокатом послуг, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Натомість, відповідачем при поданні апеляційної скарги приведених положень ч.7 ст.134 КАС України дотримано не було. Відповідач не привів суду жодних доказів, які вказували на не співмірність присуджених на користь позивача витрат на професійну правову допомогу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 140/11069/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Гуляк