Справа № 120/12001/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
02 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування рішення,
позивач звернулась до суду з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
17 червня 2025 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів та заява про стягнення витрат на правничу допомогу.
18 липня 2025 року від відповідача надійшли заперечення на заяву.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та заяв, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 відповідно до нотаріально посвідченої у приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. Довіреності від 27.06.2023 уповноважила Глущенка Олександра Сергійовича бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських та інших органах. Серед іншого позивачка надала Повіреному право придбавати на її ім'я будь-яке рухоме та нерухоме майно, відчужувати (продаж), здавати в оренду, передавати в заставу з метою забезпечення її зобов'язань, а також вчиняти будь-які дії щодо будь-якого належного їй рухомого та нерухомого майна. Довіреність видана строком на 5 (п'ять) років і зареєстрована у реєстрі за № 6077.
На підставі Довіреності Повірений в інтересах Позивачки уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу, марки Hyundai, модель GETZ із номерним знаком НОМЕР_1 , який оформлений та підписаний в Регіональному Сервісному Центрі МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській області від 18.01.2024 № 7141.
Повірений звернувся до Сервісного Центру з метою перереєстрації на нового власника Транспортного засобу.
Відповідач відмовив у перереєстрації Транспортного засобу на нового власника з підстав того, що у заявника на підставі Довіреності від 27.06.2023 відсутні достатні повноваження для вчинення цих дій, про що повідомлено Повіреного листом 05.07.2024 .
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При здійсненні реєстрації, перереєстрації, зняття з обліку тощо, працівники сервісних центрів МВС України керуються Законом України «Про дорожній рух», Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 та наказом МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них» від 11.08.2010 №379.
Згідно з ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Відповідно до п. 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок №1388), державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, крім транспортних засобів, визначених абзацом п'ятим пункту 15 цього Порядку, може проводитися сервісними центрами МВС через державне підприємство, що належить до сфери управління ДМС, на підставі узгоджених між ними рішень у порядку, установленому МВС.
Центри надання адміністративних послуг підключаються до електронних баз даних (реєстрів), необхідних для проведення державної реєстрації (перереєстрації) та зняття з обліку транспортних засобів, з метою прийняття, перевірки та передачі документів, видачі оформлених результатів.
Відповідно до п. 6 Порядку №1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг.
Пункт 8 Порядку №1388, обумовлює, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з відмовою Регіонального сервісного центру у перереєстрації на нового власника Транспортного засобу.
Відмова мотивована тим, що у заявника на підставі Довіреності від 27.06.2023 відсутні достатні повноваження для вчинення цих дій, про що повідомлено Повіреного листом 05.07.2024 (а.с. 21-24). Так, відповідач вказав, що Довіреність від 27.06.2023 посвідчена приватним нотаріусом Романій Н.В., передбачає право заявника придбавати на її ім'я будь-якого рухомого та нерухомого майна, відчуження (продажу), здачі в оренду, передачі в заставу з метою забезпечення її зобов'язань, а також вчиняти будь-які дії щодо належного їй рухомого та нерухомого майна. Таким чином, текст довіреності передбачає право розпоряджатись майном, яке є у власності довірителя на момент видачі довіреності, однак не надає повноважень вчинення дій щодо майна яке буде набуте в майбутньому. Аналогічний висновок правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові № 307/2205/16-ц від 11 лютого 2019 року.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно із ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє (ст. 240 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що довіреність же як один із способів представництва дає можливість або зобов'язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляє. Тож, у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Так, відповідно до Довіреності від 27.06.2023 позивачка уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських та інших органах. Серед іншого позивачка надала Повіреному право придбавати на її ім'я будь-яке рухоме та нерухоме майно, відчужувати (продавати), здавати в оренду, передавати в заставу з метою забезпечення її зобов'язань, а також вчиняти будь-які дії щодо будь-якого належного їй рухомого та нерухомого майна (а.с. 16-17).
Відтак, позивач надала право Повіреному відчужувати (продавати) належного їй рухомого майна, тому відмова відповідача у перереєстрації транспортного засобу через відсутність у Глущенка О.С. повноважень для вчинення цих дій є протиправною.
Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на постанову Верховного Суду у справі №308/2205/16-ц, оскільки висновки Суду не є застосовними у цій справі, оскільки обставини є відмінними.
Верховний Суд у постанові № 308/2205/16-ц дійшов висновку, що для розпорядження спільним сумісним майном подружжя, крім нотаріально посвідченої довіреності, Повіреному потрібно надати нотаріусу згоду другого з подружжя, що має бути викладена окремо у письмовій формі.
Натомість у даному випадку Довіреність видана на розпорядження індивідуального майна, набутого відповідно до Договору купівлі-продажу.
Матеріали справи не містять доказів наявності спору щодо рухомого майна, та не містять різного підходу до волевиявлення Довірителя та Повіреного.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Регіонального сервісного центру у перереєстрації транспортного засобу належного позивачці на нового власника не є правомірною, оскільки прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (ст. 2 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18 зазначив, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Водночас, визначаючись щодо заявленої вимоги з приводу скасування рішення Регіонального сервісного центру від 05.07.2024 №31/31/7141-4970-2024, то суд зазначає, що це не є рішенням суб'єкта владних повноважень в контексті положень статті 4 КАС України.
За визначенням пункту 19 статті 4 КАС України, рішенням суб'єкта владних повноважень є індивідуальний акт, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Натомість листом від 05.07.2024 №31/31/7141-4970-2024 позивачці відмовлено у проведенні перереєстрації на нового власника транспортного засобу, належного позивачці.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що саме відмова Регіонального сервісного центру, оформлена листом є необґрунтованою та протиправною, оскільки порушує права позивачки.
Відтак, з підстав того, що відмова відповідача є протиправною, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з метою захисту прав позивача слід зобов'язати Регіональний сервісний центр повторно розглянути звернення ОСОБА_2 , як повіреного ОСОБА_1 , про перереєстрацію на нового власника транспортного засобу, марки Hyundai, модель GETZ із номерним знаком НОМЕР_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо доводів апелянта в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, між адвокатом та позивачем укладений Договір про надання правничої допомоги від 11.09.2024. Відповідно до п. 4 Договору, розмір гонорару визначений за погодженням із замовником у сумі 10 000грн (десять тисяч гривень).
Згідно з детальним описом робіт витрати на професійну правничу допомогу розраховані по ціні за 1 годину роботи адвоката, що становить 1500грн.
Актом приймання-передачі згідно з Договором про надання правничої допомоги сторони прийняли проведену адвокатом правову допомогу. Довідкою від 14.11.2024 підтверджується сума виплаченого гонорару у справі №120/12001/24 у розмірі 10 000грн.
Оцінивши надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена сума до відшкодування є завищеною, а відтак розумною та співмірною сумою витрат на професійну правничу допомогу буде 4000 грн.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Даючи оцінку клопотанню представника позивача щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7).
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано копію договору про надання професійної правничої допомоги; копію акту прийому передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги.
Згідно акту прийому передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом надано, а клієнтом прийнято наступну правничу допомогу: підготовка та подання до Сьомого апеляційного адміністративного суду відзиву - вартістю 4000 грн.
При цьому, частиною 5 ст.134 КАС України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Перевіряючи обґрунтованість визначеного адвокатом у акті виконаних робіт вартості наданих послуг (4000 грн.), колегія суддів виходить з наступного.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Проте, колегія суддів враховує, що підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, враховуючи предмет позову і значення справи для сторони, тому розмір таких витрат підлягає зменшенню до 2000,00 грн.
З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, колегія суддів вважає розмір вартості наданих послуг визначених в акті неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 4000 грн. як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
Водночас, судова колегія вважає, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 2000 грн.
Вирішуючи вказану заяву, колегія суддів, також враховує рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04), в якому зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Також, у цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката пов'язана з розглядом даної справи підлягає частковому задоволенню на суму 2000 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) ( ЄДРПОУ 45400935, м. Вінниця, вул. Ботанічна,24) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000грн (дві тисячі гривень).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.