Справа № 600/5074/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
02 жовтня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із січня 2020 року по жовтень 2020 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по жовтень 2020 року включно, грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в період з січня 2020 року по жовтень 2020 року протиправно виплачував грошове забезпечення, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення у значно меншому розмірі, а саме, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із січня 2020 року по жовтень 2020 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по жовтень 2020 року включно, грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2020 № 276 із змінами внесеними наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2020 року старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.10.2020.
Дослідженням картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 встановлено, що із січня 2020 року за займаною ним посадою встановлено посадовий оклад у розмірі 3 260 грн (1762 грн. прожитковий мінімум на 01.01.2018 Х 1,85 тарифний коефіцієнт за 10 тарифним розрядом = 3 259,7 грн. (з урахуванням округлення 3 260 грн), із березня 2020 року за займаною посадою встановлено посадовий оклад у розмірі 4 230 грн (1762 грн. прожитковий мінімум на 01.01.2018 Х 2,4 тарифний коефіцієнт за 18 тарифним розрядом = 4 228,8 грн. (з урахуванням округлення 4 230 грн). Також з січня 2020 року встановлено оклад за військовим званням «старший прапорщик» у розмірі 1 020 грн. (1762 грн. прожитковий мінімум на 01.01.2018 Х 0,58 тарифний коефіцієнт = 1 021,96 грн. з урахуванням округлення 1 020 грн.).
Не погоджуючись із зазначеним розрахунком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 календарного року, є протиправними.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи , оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 20.08.2017, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Оскільки жодних змін до зазначеного пункту Урядом не було внесено, правові підстави для проведення розрахунку грошового забезпечення із використанням розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року, на переконання відповідача, відсутні.
Крім того, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ).
Згідно частин 1, 2 ,3 статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Постанова №704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Встановлено, що з 29.01.2020 по 27.10.2020 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення у спірний період та, відповідно, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, є протиправними.
Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів вказує на наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положення ст.122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст.233 КЗпП України, які діяли на момент початку перебігу строку звернення до суду із розглядуваним позовом.
На момент звільнення позивача з військової служби та зняття його з усіх видів забезпечення (27.10.2020) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.