Справа № 826/15929/18 Суддя (судді) першої інстанції: Сліденко А.В.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги Головного управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.07.2018 №Ф-201; 2) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018 № 0083674204,
Рух справи.
01.10.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала до Окружного адміністративного суду м.Києва позов до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.07.2018 №Ф-201 та визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018 № 0083674204 (т.1 а.с.4).
03.10.2018 представником позивача була подана заява про зміну предмету позову, а саме про визнання протиправними і скасування крім те, що вже було заявлено, ще вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -164950-17 від 05.09.2018.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та занижень єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є помилковими і спростовуються матеріалами справи.
Вказана справа внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва була направлена 31.01.2025 на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
10.03.2025 відбулась заміна відповідача на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, про що постановлено відповідну ухвалу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018р. №Ф-201 та рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018р. № 0083674204.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що певні обставини підтверджені судовим рішенням у справі 640/18315/18, через що дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності спірного рішення та вимоги.
Позивач рішення суду не оскаржує, хоча судом першої інстанції не було вирішено частину позовних вимог щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф -164950-17 від 05.09.2018.
Проте, це може бути розглянуто шляхом постановлення додаткового рішення.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірне податкове повідомлення-рішення та вимога є правомірними через те, що в ході планової перевірки були встановлені певні обставини щодо порушення позивачем податкового законодавства.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено про правильність висновків суду першої інстанції.
Сторони належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду справи.
Справу розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою з огляду на таке.
Обставини, встановлені судом.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у м.Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та спати податків і зборів, дотримання вимог валютного ті іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період роботи з 01.01.2011 по 31.12.2017 та за результатами цієї перевірки було складено акт від 06.06.2018 № 2632/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 (т.1 а.с.13).
Згідно висновків цього акту позивачем було порушень норми:
- п. 177.10 ст. 177 ПК України та Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 - порушено ведення книги обліку доходів та витрат;
- п. 177.2 та 177.4 ст. 177 ПК України у зв'язку з чим занижено оподаткований дохід на загальну суму 488.639,14 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 31.422,30 грн, за 2016 рік - у сумі 112.338,65 грн та за 2017 рік - у сумі 344.878,19 грн, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 87.982,20 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 5.683,17грн, за 2016 рік - у сумі 20.220,96грн та за 2017 рік - у сумі 62.078,07грн;
- абз.3 ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про облік та збір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у зв'язку із чим не нараховано та не сплачено суму ЄСВ з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 111.491,27грн. (у тому числі за 2015р. у сумі 10.903,53грн., за 2016р. у сумі 24.714,55грн., за 2017р. у сумі 75.873,19грн.).
Отже, відповідач дійшов висновку про заниження оподаткованого доходу на загальну суму 488.639,14 грн., а саме у 2015 - у сумі 31.422,30 грн., у 2016 - 112.338,65 грн., у 2017 - 344.878,19 грн., внаслідок чого одночасно було знижено податок на доходи фізичних осіб на 87.982,20грн. і ЄСВ на 11.491,27грн.
На підставі таких висновків відповідачем були прийняті: податкове повідомлення рішення від 18.07.2018р. №0083774204, яким збільшено зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 109.977,75 грн, зокрема, за податковими зобов'язаннями - 87.982,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21.995,55 грн; 2) вимога від 18.07.2018 №Ф-201 про сплату недоїмки з ЄСВ у сумі 111.491,27грн. 3) рішення від 18.07.2018 №0083674204 про застосування 15.801,29 грн. штрафу у зв'язку із заниженням ЄСВ на суму 111.491,27 грн.
Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, визначений законодавцем у положеннях п.п.177.4.4 ст.177 Податкового кодексу України, а перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат підприємця окреслений законодавцем у приписах п.п.177.4.5 ст.177 Податкового кодексу України.
З наведеної норми кодексу чітко та однозначно слідує, що показник одержаних підприємцем доходів у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб може бути зменшений виключно на показник реально понесених витрат (а не зобов'язань, котрі підлягають виконанню у майбутніх періодах) та за умови, що такі витрати мають безпосередній стосунок до одержаного у межах провадження господарської діяльності доходу.
Відсутність будь-якої з наведених кваліфікуючих ознак (1 реальність видатків, 2 пов'язаність видатків із одержанням доходу) унеможливлює зменшення показника доходу підприємця.
При цьому, у силу застереження п.п. 177.4.5 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Оскільки нормами Податкового кодексу України не надано чіткого та поза розумним сумнівом достатньо конкретизованого визначення ані терміну «прибуток», ані суміжному терміну «дохід», то суд вважає за можливе керуватись у даному питанні нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р. (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до змісту ст. 1 згаданого Закону №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З приписів наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що для обрахунку показника розміру доходу особи обов'язково належить з'ясувати як вартість активу, котра залежить від умов конкретної господарської операції, так і розмір зобов'язань та вимушеність їх виникнення, а також існування причинно-наслідкового зв'язку між подією понесенням витрат і ймовірністю (вірогідністю) одержання доходу унаслідок настання цієї події.
За визначенням п.п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 138.1.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Висновки суду в межах доводів апеляційної скарги.
Матеріалами справи підтверджено, що висновки податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу на суму 488.639,14грн. та податкове повідомлення прийняте з цього порушення, а саме від 18.07.2018р. № 0083774204 про збільшення зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі - 109.977,75 грн, стало підставою судового розгляду у справі №640/18315/18 за позовом ОСОБА_1 до відповідача, де було постановлено 18.11.2024 рішення Київським окружним адміністративним судом, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025р., про визнання протиправним цього податкового повідомлення-рішення та його скасування.
Отже, оскільки є судове рішення, яке набрало законної сили, про спростування висновків податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу на суму 488.639,14грн., і саме цей висновок став підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується у цій справі, а саме податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 №0083674204 про застосування 15.801.29грн. штрафу у зв'язку із заниженням ЄСВ на суму 111.491,27грн. та вимоги від 18.07.2018 №Ф-201 про сплату недоїмки з ЄСВ у сумі 111.491,27грн., то ці рішення суб'єкта владних повноважень також підлягають скасуванню як протиправні через положення ст.78 КАС України.
Аналогічний висновок було зроблено судом першої інстанції, і тому колегія суддів вважає його правильним.
Доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, позивач надав суду первинні документи податкової звітності та бухгалтерського обліку на спростування висновків податкового органу щодо заниження оподаткованого доходу на загальну суму 488.639,14 грн.
Таким чином, всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції які ґрунтуються на нормі закону та підтверджені належними та достатніми доказами (т.1 а.с.4 - т.14 а.с.2).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено належними та допустимими доказами протиправність спірного рішення відповідача та податкової вимоги.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Повний текст виготовлено 02.10.2025.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги Головного управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.07.2018 №Ф-201; 2) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018 № 0083674204 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк