Провадження № 22-ц/803/6626/25 Справа № 207/92/25 Суддя у 1-й інстанції - Бистрова Л. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Кам'янської міської ради на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам'янської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку, -
У січні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом до Кам'янської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу від 08 червня 2005 року, вона є власником житлового будинку з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Вище зазначений житловий будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 0,0661 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
На даний час, позивач бажає оформити земельну ділянку площею 0,0661 га, присвоїти їй кадастровий номер проте, зробити цього не може, оскільки право власності на вказану земельну ділянку, належить попередній власниці - ОСОБА_2 , на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА № 541042 та рішення Дніпродзержинської міської ради від 26.03.2004р. № 328-14/XXIV, площею - 0,0661 га. Цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:017:0010.
Відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів, оренди землі за реєстраційним номером 010910601510 зареєстровано Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року. Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Позивачка з метою оформлення права власності на земельну ділянку звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області де їй було повідомлено, що оскільки земельна ділянка належить іншій особі, а тому вона не зможе зареєструвати її за собою. Тому вона вимушена звернутись із даним позовом до суду.
Вважає, що оскільки вона є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то відповідно до ст.120 ЗК України і земельна ділянка площею 0,0661 га, повинна перейти в її власність.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0661 га, кадастровий номер 1210400000:03:017:0010, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Кам'янської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку - задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0661 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210400000:03:017:0010, розташовану по АДРЕСА_1 .
Понесені ОСОБА_1 судові витрати - залишено за позивачем.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Кам'янська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок під АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами від 08 червня 2005 року, зареєстрованого Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації, номер витягу 7569124 від 21.06.2005р.
Відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0661 га для індивідуального житлового будівництва розташовану по АДРЕСА_1 .
Відповідно до актового запису про смерть № 1059 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв'язку з чим позивачка позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що була надана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_2 , а отже її право власності підлягає судовому захисту.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, а його цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачу на праві власності з 2005 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 377 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до частини першої, шостої статті 120 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
При цьому, під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Як правило, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
У пунктах 74, 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначено: «за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України є неефективними. Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ані позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок під АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами від 08 червня 2005 року, зареєстрованого Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації, номер витягу 7569124 від 21.06.2005р.(а.с.8,95).
У вказаному договорі купівлі продажу житлового будинку зазначено, що право власності на житловий будинок з надвірними будівлями підлягає державній реєстрації, однак відсутні відомості щодо переходу до нового власника будинку права власності на земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт нерухомості.
Відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0661 га, кадастровий номер 6823355100:03:002:0087, для індивідуального житлового будівництва розташовану по АДРЕСА_1 .
Зазначений державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року виданий після укладання договору купівлі-продажу будинку від 08 червня 2005 року, та виданий після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині 2 ст. 5 ЦПК України визначено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі ст.141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Кам'янської міської ради- задовольнити.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року- скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам'янської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТКам'янської міської радисудовий збір у розмірі 1816,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “01» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “02» жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: