Провадження № 11-кп/803/2532/25 Справа № 185/7/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону ОСОБА_10 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041370001111 відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Ситниця, Маневицького району, Волинської області, українця, громадянина України, який має середню освіту, одруженого, який має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період, на посаді головного сержанта роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення, військової частини НОМЕР_1 у званні молодший сержант, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3(три)роки та покладено на ОСОБА_9 обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.
Арешт, накладений на автомобіль «Nissan Navara», р.н. НОМЕР_2 , відповідно до ухвали слідчого судді від 30 липня 2024 року скасовано.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Як встановлено судом, молодший сержант ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією на особливий період, військової частини НОМЕР_1 , на посаді головного сержанта роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення, у військовому званні «молодший сержант», 25 липня 2024 року о 01 год. 06 хв., в нічний час доби, керуючи технічно справним автомобілем «Nissan Navara», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснюючи рух по крайній лівій смузі руху проїзної частини вулиці Дніпровська, яка має по дві смуги для руху у кожному напрямку, у м. Павлоград Дніпропетровської області з боку м. Дніпро у напрямку м. Донецьк, в порушення вимог ст. ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п.п. 1.3., 1.5., 2.3.6)., 18.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, відповідно до яких:
п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а так само бути взаємно ввічливими».
п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків».
п. 2.3.: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування ним у дорозі».
п. 18.1.: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», діючи необережно, проявляючи кримінально-протиправну самовпевненість, не маючи будь яких перешкод технічного і фізичного характеру, рухаючись зі швидкість близько 50 км/год, не врахував дорожньої обстановки, не діяв таким чином, щоб не піддавати небезпеці життя та здоров'я себе і громадян, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпеки руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не розцінив дорожню ситуацію як небезпечну в незалежності від наявності на пішохідному переході пішоходів, вчасно не зменшив швидкість руху та не зупинив керований ним автомобіль, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух далі, тим самим створивши небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на нерегульований пішохідний перехід позначений знаком 5.38.1 Правил дорожнього руху «Пішохідний перехід», розташований поблизу мийки «Бриз» по вул. Дніпровській 124Г в м. Павлоград, де у крайній лівій смузі руху, у зоні дії раніше зазначеного дорожнього знаку, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який у темпі шагу перетинав вул. Дніпровську зліва направо відносно руху транспортного засобу, в результаті чого останньому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді політравми, відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку ІІІ ступеню, субдуральні гематоми обох боків, субарахноїдального крововиливу, перелому кісток склепіння та основи черепу, забоїв та саден голови, перелому С6-С7 (компресійний), множинні переломи кісток тазу, саден обличчя, правого ліктьового та лівого колінного суглобів і тулуба, від яких ІНФОРМАЦІЯ_5 пішохід ОСОБА_13 помер у реанімаційному відділенні КП «Дніпровська обласна клінічна лікарні ім. I.І. Мечникова ДОР» за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, площа Соборна 14.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року відносно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та неправильного застосування Закону про кримінальну відповідальність.
Ухвалити новий вирок відносно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3(три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 (два) роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Прокурор вказує, що неправильне застосування Закону про кримінальну відповідальність призвело до призначення судом покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм видом є явно несправедливим через м?якість. Судом, при призначенні покарання надано таку оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, що не відповідає реальним обставинам діючого у державі правового режиму воєнного стану, конкретним умовам та обставинам вчинення злочину (злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту).
Щодо ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як убачається з матеріалів кримінального провадження
ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України. яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об?єктом посягання являється здоров?я іншої людини та наслідком вчинення якого, зокрема с смерть потерпілого. Також він допустив грубі порушення Правил дорожнього руху. Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Крім того, позитивні характеристики обвинуваченого мають формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і правопорушення вчиненого ним. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у рішенні від 16.10.2019 справа 290/669/18. Звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування обвинуваченого від покарання з випробуванням знівельовано мету покарання щодо виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових подібних злочинів іншими особами, які, будучи обізнаними про можливість фактично безкарно уникнути кримінальної відповідальності, що є прямою загрозою безпеці руху. Зам?яке покарання за грубе порушення правил безпеки дорожного руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого може призвести до того, що інші особи будуть допускати можливість вчиняти подібні злочини і в цілому це призведе до підриву безпеки руху та експлуатаці транспорту, що в умовах воєнного стану є критично неприпустимим, загально небезпечним, що порушує загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров?я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Павлоградський міськрайонний суд, при винесенні вироку, хибно оцінив особу обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення, не співставив міру покарання із наслідками у вигляді смерті потерпілого, тяжкістю кримінального правопорушення. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність унаслідок застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України.
Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п?яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопору-шення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до усталеної судової практики при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповіднальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом?якшують і обтяжують покарання, та особу винного. Однак, судом при призначенні покарання неправильно застосував положення ст. ст. 50, 65, 75 КК України. Крім цього, суд не приділив належної уваги необхідності превентивних заходів, оскільки у вироку зазначив, що покарання буде достатнім для попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів. При цьому суд залишив поза увагою вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, де за-значено, що покарання має на меті не тільки кару, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. За таких обставин застосування ст. 75 КК України до обвинуваченого с неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що в свою чергу потягло за собою призначення невиправдано м?якого заходу примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним тяжкості правопорушення, його наслідкам та особі винного.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній.
Потерпіла ОСОБА_14 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, ніяких претензій до обвинуваченого не має.
Представник потерпілої в судовому засіданні просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, відмовити у апеляційній скарзі, у зв'язку з тим, що обвинувачений відшкодував збитки.
Захисник заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Обвинувачений в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечував, просив суд залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення. Суду пояснив, що дійсно внаслідок порушення правил дорожнього руху при обставинах вказаних у вироку першої інстанції. Але крім обставин які були враховані судом першої інстанції, просив врахувати те, що ДТП було скоєно під час комендантської години коли переміщення цивільних осіб заборонено, при цьому він повертався з бойового завдання і не спав близько трьох суток.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді доповідача, думку та пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали справи в межах поданих апеляційних скарг, обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, що передбачено ч. 1 ст. 404 КПК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за вказаних у вироку обставин, а також, щодо кримінально-правової кваліфікації злочину, не оскаржуються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі.
Однією з підстав для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Порушень вищевказаних норм кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_9 кваліфікацію його дій та призначення покарання, не виявлено.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Із вироку убачається, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 належно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, але вчиненим з надобережності.
Належно суд першої інстанції врахував і особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, має на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем за призивом під час мобілізації на особливий період, на посаді головного сержанта роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення, військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «молодший сержант».
Обставини, що пом'якшують покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування у повному обсязі кожному з потерпілих матеріальної та моральної шкоди, наявність на утриманні малолітніх дітей. Відсутність обставин, які обтяжують покарання. Думку потерпілих.
Доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_9 від покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів.
Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин.
Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин.
Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.
Покарання завжди має призначатися з додержанням двох важливих напрямків, властивих каральній політиці держави: застосування суворих покарань до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також до організаторів і активних учасників організованих злочинних угрупувань; застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили вперше злочини невеликої або середньої тяжкості. Поєднання цих напрямків знайшло відображення у чинному КК України і має бути реалізовано в діяльності судових органів.
Передбачені в законі інші заходи реагування держави на злочини, зокрема, звільнення від покарання або його відбування на підставі ст. ст. 74, 75, 83, 84 є винятковим із загального правила і тому припустимі лише за наявності достатніх для цього підстав.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п'яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань само по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підставу.
У ст. 75 КК України відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст надає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому суду завжди потрібно детально з'ясувати фактичну тяжкість такого діяння, особу винного та інші обставини справи.
Аналогічні висновки викладені в п. 9 Постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7.
Тяжкість кримінально караного діяння визначається тим, до якої категорії кримінальних правопорушень воно віднесене, ступенем його тяжкості, суспільної небезпечності особи та видом і строком передбаченого за нього покарання. У кожному разі фактична тяжкість кримінального правопорушення повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків, кількості вчинених кримінальних правопорушень. Підлягають обов'язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета діяння.
Не менш важливе значення має і враховується колегією суддів що при призначенні покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України суд першої інстанції належно врахував і обставин, що характеризують особу винного, зокрема, обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, індивідуальні властивості особи, який раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягався, має на утриманні двох малолітніх дітей, проходить військову службу за призивом під час мобілізації на особливий період, на посаді головного сержанта роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення, військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «молодший сержант», на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв'язки, за місцем мешкання, служби, характеризується виключно з позитивної сторони.
Окрім викладеного, колегія суддів враховує обставини, що характеризують поведінку ОСОБА_9 після вчинення кримінального правопорушення, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, цілком усвідомив протиправність вчиненого ним діяння, добровільно та в повному обсязі відшкодував потерпілим як матеріальну, так моральну шкоду просив у них вибачення і потерпілі пробачили його.
Окремо колегія суддів враховує і думку обох потерпілих, які просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Тож, з урахуванням вищевикладеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що конкретні обставини справи, дані про особу ОСОБА_9 дають підстави вважати, що виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, у зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення.
Твердження прокурора про позивні характеристики обвинуваченого мають формальний характер та необґрунтоване врахування судом першої інстанції, обставин пом'якшуючих покарання, а саме щирого каяття та активне сприяння розкриттю злочини, спростовується матеріалами кримінального провадження, а саме ОСОБА_9 протягом досудового розслідування та під час судового розгляду давав послідовні, аналогічні визнавальні покази, не намагався уникнути відповідальності, добровільно та в повному обсязі відшкодував потерпілим завдану матеріальну і моральну шкоду, просив у них пробачення і потерпілі простили його та просили строго не наказувати та не позбавляти свободи.
Доводи прокурора щодо застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України до обвинуваченого, що потягло за собою призначення невиправдано м'якого покарання, ґрунтується лише на суб'єктивній оцінці суворості покарання і не спростовує висновків суду першої інстанції про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Таким чином, призначене покарання не виходить за межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, відповідає вимогам ст. 65 КК України та є справедливим і необхідним для досягнення мети покарання.
Тож, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання є обґрунтованим, призначеним із дотриманням вимог кримінального законодавства України, а тому, відповідно - правильним. Підстав для зміни судового рішення в частині призначеного покарання обвинуваченому колегія суддів не вбачає.
А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 404, 409, 407, 412, 414, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_15 , за ч. 1 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4