Справа № 640/31172/20 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.
02 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
У грудні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судових рішень за виконавчими документами у справі №461/373/16, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
-- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не вчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів ОСОБА_1 за рішеннями судів у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, №461/373/16;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого документу у справі №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди - 15000 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не вчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів ОСОБА_1 за рішеннями судів у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, №461/373/16;
Зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідач вказує про відсутність протиправної бездіяльності, оскільки казначейство на виконання пункту 39 Порядку № 845, у межах одного місяця з дня надходження виконавчого документа у справі №300/238/24 подавало до Мінфіну пропозиції щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504030 (у зв'язку із неможливістю здійснення безспірного списання коштів через недостатність асигнувань у Законі про Державний бюджет України на поточний рік). Посилається на правову позицію Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі №120/4764/21-а.
Також апелянт заперечує щодо виплати компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів. Відповідач вказує про неможливість застосування механізму нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», оскільки боржником є Державний бюджет України, а не державний орган.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
22 квітня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін.
29 квітня 2025 року позивачем також подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, стягнувши з відповідача моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.
Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, чим порушив судову практику ЄСПЛ та Конвенцію про захист прав і основних свобод людини.
Позивач зазначає, що ДКС України своїми неправомірними діями завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, дратівливості, слабості, головних болях, порушеннях режиму сну. Спричинено відчуття: невизначеності, невпевненості, незахищеності; неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки; невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів, тощо. Вказане тривало протягом тривалого часу та триває і на теперішній час та потребує докладання додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2025 року справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні в Державній казначейській службі України знаходились чотири виконавчі листи щодо безспірного списання грошових коштів на користь позивача, відповідно до рішень судів у справах №462/2970/18 - 9700 грн., №757/47687/18 - 1500 грн., №462/2681/18 - 3000 грн., 461/373/16 - 1000 грн., оригінали виконавчих листів по яким позивачем було скеровано у ДКСУ протягом 2019-2020 років.
10.02.2020 р. позивач надіслав запит у ДКСУ в порядку ЗУ «Про інформацію» про причину невиконання ДКСУ судових рішень у вищевказаних справах.
02.06.2020 р. позивачем було подано заяву у ДКСУ щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів за судовими рішеннями у вищевказаних справах.
У відповідь на заяву від 02.06.2020 р., позивачем було отримано лист-відповідь ДКСУ від 09.07.2020 р., в якій зазначено, що за рішеннями суду про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди за програмою КПКВК 3504030, компенсація трьох відсотків річних та компенсація за порушення строку перерахування коштів не нараховується.
Вважаючи бездіяльність щодо невчасного виконання судових рішень та щодо не нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що виконавчі листи знаходилися в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КТКВК 3504030 з 28.08.2019, 23.09.2019, 04.11.2019, 06.04.2020 відповідно. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що грошові кошти за виконавчими документами по справі № 462/2970/18 в розмірі 9 700,00 грн були перераховані 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2291; по справі № 757/47687/18-ц в розмірі 1500,00 грн перераховані 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2317; по справі № 462/2681/18 в розмірі 3500,00 грн перераховані на рахунок позивача 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2374; по справі №461/373/16-ц на суму 1000,00 грн перераховані 15.06.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1191782. Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про порушення відповідачем тримісячного строку виплати грошових коштів за виконавчими листами.
Щодо виплати позивачу компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішень, суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 зазначила, що «у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача на відшкодування заподіяної моральної шкоди 15000,00 грн, суд першої інстанції зазначив, що позивач належним чином не довів факти заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру вчиненням спірних дій, тому така позовна вимога є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до пункту 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Зміст зазначеного пункту кореспондується із положеннями абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.
Пунктом 35 Порядку №845 визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. (пункт 36 Порядку №845).
Відповідно до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Згідно з пунктом 39 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Судом встановлено, що до відповідача надійшли наступні виконавчі листи: по справі № 462/2970/18 - 28.08.2019, по справі №757/47687/18 - 23.09.2019; по справі № 462/2681/18 - 04.11.2019; по справі № 461/373/16 - 06.04.2020. Таким чином, вищевказані виконавчі листи знаходилися в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КТКВК 3504030 з 28.08.2019, 23.09.2019, 04.11.2019, 06.04.2020 відповідно.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії листів Казначейства на адресу Міністерства фінансів України від 03.09.19, 25.09.2019, 10.10.2019, 01.11.2019, 25.11.2019, 27.12.2019, 30.01.2020, 06.04.2020, 05.06.2020, 18.08.2020, 02.10.2020 із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030 (т. 1 а.с. 50-72).
Тобто, Казначейство на виконання пункту 39 Порядку № 845, у межах одного місяця з дня надходження виконавчих документів у справах № 462/2970/18, №757/47687/18, № 462/2681/18, № 461/373/16 подало до Мінфіну пропозиції щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504030 (у зв'язку із неможливістю здійснення безспірного списання коштів через недостатність асигнувань у Законі про Державний бюджет України на поточний рік).
Таким чином, відповідачем направлялися до Міністерства фінансів України листи із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030 у строк, передбачений пунктом 39 Порядку №845, що свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 17.11.2021 року у справі №120/4766/21-а, від 24 жовтня 2024 року у справі №120/4764/21-а.
Як вже зазначено вище, в матеріалах справи також наявні й інші листи (пропозиції) Казначейства на адресу Мінфіну, надіслані згідно з пунктом 39 Порядку № 845 за період квітня-жовтня 2020 року.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності протиправної бездіяльності відповідача щодо невчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь позивача сум коштів, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів позивачу за рішеннями судів , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду .
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Частина перша статті 5 Закону №4901-VI указує, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частина друга статті 5 Закону №4901-VI визначає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 36 Порядку №845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Відповідно до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Пункт 39 Порядку №845 передбачає, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.
Згідно з пунктом 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
Відповідно до пункту 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Пункт 50 Порядку №845 указує, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Апелянт наполягає, що оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення.
Апеляційний суд вищевказані доводи вважає помилковими та зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 (за подібних підстав та предмету позову) дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов'язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника стосовно того, що нарахування зазначеної компенсації згідно чинного законодавства передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів безпосередньо з державного органу.
Разом з тим, в аналогічних спірних правовідносинах Верховний Суд у справі № 620/1788/21 в постанові від 29 лютого 2024 року року зазначив таке:
«Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь моральної шкоди та пред'явивши це рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Так, у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правомірними доводи позивача стосовно наявності у останнього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI була в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №820/3052/17, від 19.08.2020 у справі №826/7444/16, від 18.06.2019 у справі №806/2492/17, а також від 09.09.2019 у справі №809/713/17, на неврахування висновків яких покликається позивач у касаційній скарзі».
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 620/1788/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими доводи щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації, оскільки такі не відповідають дійсності та спростовуються положеннями Порядку №845 за якими, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у вже згаданій постанові від 09.09.2019 у справі №809/713/17.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тож, з наведеного слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
У даному ж випадку, відповідач несвоєчасно перерахував позивачу кошти за виконавчими листами, що перебували на виконанні у відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 420/2411/19 від 09.11.2023 наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до виплати відповідачем підлягає компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн.
Відтак правильним є висновок суду попередньої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача на відшкодування заподіяної моральної шкоди 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.
Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходив з того, що у даному випадку позивач не наводить аргументів та ґрунтовних доводів, окрім лише факту протиправних дій відповідача щодо неналежного виконання судових рішень.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.
За таких обставин справи, вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, про що правильно вказав суд першої інстанції.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2025 року у справі № 320/136/23.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року підлягає скасуванню лише в частині задоволення позовних вимог про визання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо не вчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати у зазначеній вище частині з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні вказаної частини позовних вимог, в іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18 про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів та постановити у вказаній частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог - відмовити.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма