Справа № 320/11690/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
02 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у відмові в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити поновлення виплати пенсії та виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по день звернення до суду з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позов мотивовано тим, що позивач має право на пенсію за віком, зокрема, їй призначена така пенсія в АР Крим, у 2014 році. Зазначає, що після окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим переїхала у Київську область. На день звернення з даним позовом позивачка пенсію не отримує. На її звернення до пенсійного органу з метою поновлення виплати пенсії їй відмовлено з підстав неможливості витребування пенсійної справи з тимчасово окупованої території. Вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у відмові в поновленні виплати пенсії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у відмові в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з 24.08.2023.
Зобов'язано здійснити поновлення виплати пенсії та виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.08.2023.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16 вересня 2024 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що для призначення пенсії при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основним документом є пенсійна справа, в якій зібрано усіх необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію.
Апелянт стверджує, що заява про призначення або поновлення пенсії взагалі не була подана позивачем та до переліку документів не долучено пенсійну справу та довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії, а тому не є можливим призначення пенсії за місцем постійного або тимчасового проживання пенсіонера.
Щодо вимог стосовно зобов'язання уповноваженого органу Пенсійного фонду України здійснити поновлення виплати пенсії та виплату недоотриманої пенсії зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 та від 27.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернулась до відповідача із заявою щодо поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».
В своїй заяві позивач зазначила, що вона перебувала на обліку в Пенсійному фонді України, вийшла на пенсію у 2012 року в Автономній Республіці Крим за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», та після анексії АР Крим російською федерацією переїхала жити у Київську область, де встала на облік як внутрішньо переміщена особа.
Позивачка вказує, що з 2014 року по сьогоднішній день не було надходжень соціальних виплат від відповідача та не повідомлено позивача про рішення щодо припинення виплати її пенсії.
Листом від 10.10.2022 року № 1000-0202-8/100873 Головне управління ПФУ у Київській області повідомило, що орган який призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Враховуючи що на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, на даних територіях не функціонують та свою діяльність не здійснюють. Надіслати запит на витребування пенсійної справи наразі немає можливості.
Не погодившись з відмовою відповідача в поновленні виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що не отримання пенсійної справи позивачки з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у поновленні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання, яка була раніше призначена в АР Крим, виплата якої припинена з 2014 року, та враховуючи подану заяву позивачем разом із доданими до неї документами про те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства. Суд вважає, що неможливість отримання матеріалів пенсійної справи позивача з тимчасово окупованої території не може обмежувати конституційне право та встановлювати підстави для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання з підстав, ніж передбачені чинним законодавством.
Тому, відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач протиправно посилається на положення Порядку №22-1 та вказує про відсутність пенсійної справи позивача, чим порушує право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно позовних вимог щодо виплати недоотриманої пенсії, суд зазначив, що оскільки фактична виплата заборгованості по пенсії позивачу не здійснена, у відповідача не виник обов'язок нарахувати та виплатити компенсація втрати частини доходів, позаяк згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином суд дійшов висновку, що оскільки право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, то позовні вимоги в частині нарахуванням компенсації втрати частини доходів задоволенню є передчасними та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Так у Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати повноваження щодо перевірки обґрунтованості їх видачі чи прийнятих рішень окупаційної влади.
22.11.2014 набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України №1706-VII громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, тобто спір між сторонами щодо права позивача на призначення пенсії, відсутній, оскільки позивачу пенсія за віком уже була призначена.
При цьому, як встановлено судом, відмова у поновленні виплати пенсії позивачу пов'язана із відсутністю пенсійної справи та документів про припинення виплати пенсії в АР Крим.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Згідно п.1.8 Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, в якому такий документ як атестат про припинення пенсії відсутній.
Водночас, згідно п.п.9 цієї норми, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, пунктом 4.12 Порядку №22-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням вище наведеного слідує, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонер.
Позивач є громадянином України, пенсія за віком була призначена їй за законодавством України.
Позиція Пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності у позивача права на поновлення (а не призначення, оскільки пенсія позивачу уже була призначена раніше) виплати пенсії.
Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов підставного висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у відмові в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з 24.08.2023.
Судова колегія зазначає, що пенсія для позивача є основним джерелом надходження коштів, а тому має продовжуватись виплачуватись згідно чинного законодавства.
Суд враховує позицію відповідача викладену в листі стосовно того, що він має отримати пенсійну справу позивача та підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації, проте відсутність даних документів пов'язано з форс-мажорною обставиною - війною, тому позивач не може бути позбавлений виплати пенсії основного джерела надходження коштів, до того моменту поки у відповідача не будуть в наявності докази продовження виплати позивачу пенсії саме органами пенсійного фонду російської федерації.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17, де суд дійшов висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Окрім того, апеляційний суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року у справі №320/424/23 сформулював висновок саме щодо застосування норм статей Закону №1058-IV, Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови №637 про те, що призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) права на пенсію в Україні.
Враховуючи те, що пенсія для позивача є основним джерелом надходження коштів, та те, що відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині вимоги про зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії та виплату недоотриманої пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно із пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного сдуочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, враховуючи суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність відмови в поновленні виплати позивачу пенсії, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зобов'язано здійснити поновлення виплати пенсії та виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.08.2023.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі №320/11690/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова