Справа № 620/13077/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
30 вересня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, в якому просив про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплату позивачу у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 недоотриманого грошового забезпечення, з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 29.01.2020 по 19.05.2023 недоотримане грошове забезпечення, з врахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2024, з урахуванням ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 про виправлення описок, позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач наголошує на неможливості нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'' та застосуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.
Також, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, так як останнього звільнено зі служби 13.06.2024, розрахунок проведений - 17.07.2024, а позивач звернувся до суду 24.09.2024.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області та звільнений 13.06.2024 Наказом № 290-НК від 13.06.2024 за станом здоров'я.
Адвокатським запитом від 23.08.2024 позивач через свого представника звернувся до відповідача щодо складових та розміру грошового забезпечення, виплаченого за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.
17.09.2024 відповідач склав лист у відповідь на вказаний адвокатський запит, згідно якого нарахування грошового забезпечення, виплаченого за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, здійснювалось із застосуванням величини прожиткового мінімуму на 01.01.2018. Відповідачем надано також відповідну довідку про розмір грошового забезпечення з 01.01.2018 по 13.06.2024.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'' із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік) у період з 29.01.2020 по 19.05.2023.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частин 1-3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) (набрала чинності з 01.03.2018, у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), пункт 6 якої, у первинній редакції, внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане, з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно пункту 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України Постановою від 28.10.2020 № 1038 "Про внесення змін до Постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - Постанова № 1038) виправив цю неузгодженість, виклавши, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: " 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.".
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі № 826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд апеляційної інстанції також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", в осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023), № 380/5158/22 (постанова від 09.05.2023), № 420/14380/21 (постанова від 12.07.2023), № 340/4403/23 (постанова від 22.11.2023), № 380/1406/23 (постанова від 20.12.2023), № 160/3235/23 (постанова від 28.03.2024), № 500/3870/22 (постанова від 31.07.2024).
Отже, колегія суддів погоджується, з висновком суду першої інстанції, що у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти.
Щодо строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
У справі, яка становить предмет апеляційного розгляду, спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, у якому вказано про порушення відповідачем законодавства про оплату праці та виплату грошового забезпечення у спірний період в неповному обсязі.
Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Колегія суддів зазначає, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.
У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23.
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції).
Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, у контексті зазначених висновків Судової палати, колегія суддів констатує, що строк звернення до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача в частині невиплати в належному обсязі грошового забезпечення встановлюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та визначає право позивача на звернення до суду із позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком. Так сторонами не заперечується, що позивач звільнений 13.06.2024. Також, відповідач зазначає, що остаточний розрахунок був проведений в липні 2024 року.
Отже, помилковою є теза відповідача про застосування положень статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, що набрав чинності з 19.07.2022, до спірних правовідносин, які припинилися до прийняття цього Закону (з 29.01.2020 по 19.07.2022).
Щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивач стверджує, що вважав, що відповідач нараховує його грошове забезпечення з дотриманням норм чинних законів та лише у відповіді на адвокатський запит (лист від 17.09.2024) дізнався, що відповідач при розрахунках грошового забезпечення порушив його право на належний його розмір, застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1 762 грн.
Колегія суддів зазначає, що Витяг з Наказу від 13.06.2024 № 290-НК не містить даних навіть про належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який поновив строк звернення до суду з даним позовом, покликаючись на те, що позивач дізнався про складові та методи розрахунку його грошового забезпечення лише з відповіді на адвокатський запит.
Окрім того, за подібних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі № 520/30126/24 застосував наступний підхід та виклав відповідний правовий висновок:
«…34. З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 01.12.2022 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 12.09.2024 з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
35. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19.07.2022 по 01.12.2022 та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
36. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу…».
Отже, в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з 20.07.2022 по 19.05.2023 колегія суддів, вважає вірним підхід суду першої інстанції про поновлення строку звернення з даним позовом до суду.
Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко