Справа № 320/13360/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
30 вересня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 4767-3240/Ж-02/8-2600/24 від 08.02.2024 про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.08.1990 по 03.01.1997 у Центральній клінічній лікарні №1 міста Донецька в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням у подвійному розмірі періодів роботи з 01.08.1990 по 03.01.1997 у Центральній клінічній лікарні № 1 міста Донецька відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати призначення пенсії, а саме з 07.10.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду його роботи з 01.08.1990 по 03.01.1997 в Центральній міській лікарні №1 м. Донецьк.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період його роботи з 01.08.1990 по 03.01.1997 в Центральній міській лікарні №1 м. Донецьк відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок його пенсії з 07.10.2023.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що підстави для зарахування періоду роботи позивача з 01.08.1990 по 03.01.1997 відсутні, оскільки позивач не надав управлінню документи належного зразка, у той час як будь-які документи, видані бюджетними установами, підприємствами та організаціями, які знаходяться на неконтрольованій території України, не приймаються до розгляду.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку 18.10.2000.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію за віком.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії від 03.01.2024, у якій просив зарахувати пільговий стаж роботи лікаря анестезіолога-реаніматолога з 01.08.1990 по 03.01.1997 у подвійному розмірі.
До вказаної заяви позивач долучив серед іншого довідку від 27.09.2023 №238/03, видану Центральною міською клінічною лікарнею №1 міста Донецька Міністерства здоров'я Донецької Народної Республіки.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві листом від 08.02.2024 №4767-3240/Ж-02/8-2600/24 повідомило позивачу, що будь-які документи, видані бюджетними установами, підприємствами та організаціями, які знаходяться на неконтрольованій території України, не приймаються та не розглядуються.
Не погоджуючись з такими висновками відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу позивача у подвійному розмірі відповідного періоду його роботи.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (Закону №1058, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закону №1788) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Як зазначено вище, відповідач не здійснив зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01.08.1990 по 03.01.1997 в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону №1788 з підстав того, що надана позивачем довідка Центральної міської клінічної лікарні №1 міста Донецька Міністерства здоров'я Донецької Народної Республіки видана установою, яка знаходиться на неконтрольованій території України.
Відповідно до трудової книжки позивач працював з 01.08.1990 по 03.01.1997 лікарем анастезіологом-реаніматологом в анестезіологічному відділенні Центральної міської лікарні №1 м. Донецьк.
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або
за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.07.2020 у справі №242/2179/17.
Верховний суд у постанові від 22.07.2021 у справі №240/7604/19 дійшов висновку про те, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідно лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду, які під час розгляду справи були правомірно враховані судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, з огляду на те, що позивачем було надано відповідачу належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію на пільгових умовах, відповідно до №1788-XII, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що під час визначення наявності у позивача права на отримання пенсії за віком мають бути враховані саме відомості, наведені у трудовій книжці, а не у довідках, які в силу вимог чинного законодавства є лише альтернативним видом документу для підтвердження пільгового стажу роботи.
Наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого - реанімаційної допомоги населенню» № 841 від 11.06.1986 (яке було чинне на період роботи позивача на посаді лікаря анастезіолога-реаніматолога), було затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу, у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я.
08.10.1997 Міністерством охорони здоров'я України було прийнято наказ №303 "Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України", пунктом 3 якого встановлено вважати такими, що не застосовуються на території України,наказ МОЗ СРСР від 28.12.76 №1188 "О дальнейшем совершенствовании реанимационной помощи населению" та наказ МОЗ СРСР від 11.06.86 "О дальнейшем совершенствовании анестезиолого-реанимационной помощи населению".
З огляду на вищенаведене, робота позивача у період з 01.08.1990 по 03.01.1997 лікарем анастезіологом-реаніматологом в анестезіологічному відділені в Центральній міській лікарні №1 м.Донецьк підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі в силу вимог ст.60 Закону №1788.
Відповідач зазначив, що позивач не звертався до управління з документами належного зразка для зарахування до страхового стажу відповідного періоду роботи у подвійному розмірі.
Проте, позивачем ще на момент звернення із заявою про призначення пенсію було надано трудову книжку, яка містить всі необхідні відомості, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі.
Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно відмовило у зарахуванні до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача з 01.08.1990 по 03.01.1997 в Центральній міській лікарні №1 м.Донецьк.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Судова колегія вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко