Справа № 320/43751/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
02 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати неправомірними дії щодо відмови виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення та постанови суду про поновлення на посаді;
- стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 21.05.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 826/2124/18 про поновлення на посаді за період з 24.05.2021 по 12.09.2023 у розмірі 634879,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем невчасно було виконано рішення суду про поновлення позивача на посаді, з огляду на що, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток, як оплату вимушеного прогулу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток, як оплату вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 21.05.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 826/2124/18 про поновлення на посаді за період з 24.05.2021 по 12.09.2023 у розмірі 634879,08 грн (шістсот тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев'ять гривень 08 коп). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Вказана апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при поновлені, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
На думку скаржника, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, судом першої інстанції помилково взято до увагу довідку Генерального прокурора України від 11.04.2016 про середньомісячну та середньоденну заробітну плату, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України наказом Генеральної прокуратури України № 1193-ц від 27.12.2017, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування зазначеної довідки при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 28.12.2017, оскільки така довідка складена всупереч вимогам абзаців 3 та 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 № 100 (тобто не виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 з посади 27.12.2017).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 19 серпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі № 826/2124/18 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 27.12.2017 № 1193-ц про звільнення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 27.12.2017. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 114869,70 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 826/2124/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2021 змінено. Поновлено позивача на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 28.12.2017. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 901015,26 грн.
Офісом Генерального прокурора розглядалось звернення позивача (від 03.11.2021 № 252111-21) в частині виконання рішення суду у справі № 826/2124/18 та була надана інформація, що посада старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) в штатному розписі Офісу Генерального прокурора відсутня та питання поновлення останнього на цій посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора.
У подальшому, позивачем подано заяву від 22.08.2023 № 183553-23, щодо поновлення його на посаді.
Як наслідок, Наказом Генерального прокурора від 13.09.2023 № 1066ц, наказ Генерального прокурора від 27.12.2017 № 1193ц скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області), в штатному розписі Офісу Генерального прокурора відсутня та питання поновлення останнього на цій посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, про що йому повідомлено листом від 14.09.2023 № 07/1/1-76733вих-23.
Оскільки, як зазначає відповідач, у встановлений порядком строк позивачем заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію не подано, тому Наказом Генерального прокурора від 19.10.2023 № 1200ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв'язку з неподанням заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
На думку позивача, оскільки час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді та публічній службі (роботі) в органах прокуратури тривав у період з 24.05.2021 по 12.09.2023, та є вимушеним прогулом, вказане зумовило останнього на звернення до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що сума середнього заробітку позивача, що підлягає оплаті, як вимушений прогул за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі №826/2124/18 про поновлення на посаді за період з 24.05.2021 по 12.09.2023 становить 634879,08 грн.
Однак, позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення та постанови суду про поновлення на посаді не підлягають задоволенню, оскільки охоплюються задоволенням позову в частині стягненням суми компенсації, а також, не забезпечують ефективного захисту прав позивача.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Приписами статті 235 Кодексу законів про працю України закріплено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У даному випадку, середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
За приписами пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
У той же час, відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У даному випадку, стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі № 826/2124/18 задоволено позов ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 27.12.2017 № 1193-ц про звільнення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 27.12.2017. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 114869,70 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 826/2124/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2021 змінено. Поновлено позивача на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 28.12.2017. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 901015,26 грн.
У подальшому, Наказом Генерального прокурора від 19.10.2023 № 1200ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв'язку з неподанням заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
На думку позивача, оскільки час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді та публічній службі (роботі) в органах прокуратури тривав у період з 24.05.2021 по 12.09.2023, та є вимушеним прогулом, вказане зумовило останнього на звернення до суду з даним позовом.
При цьому, слід відмітити, що обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У свою чергу, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».
У той же час, Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №140/3020/19 вказав, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин.
У свою чергу, правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалюючи рішення в адміністративній справі про поновлення на посаді, при розрахунку його середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції в постанові від 07.09.2021 у справі №826/2124/18 виходив з того, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача повинна бути обрахована на підставі довідки Генерального прокурора України від 11.04.2016 про доходи ОСОБА_1 , за останні 2 календарні місяці роботи (вересень - жовтень 2015 року) (фактично останні 2 відпрацьовані місяці позивача), згідно якої середньомісячна зарплата позивача становить 23514,18 грн, середньоденна заробітна плата складає - 1068,82 грн.
У свою чергу, апелянт звертає увагу на те, що Порядком № 100 не передбачено випадки, коли можливо розраховувати середню заробітну плату не за два попередні місяці роботи, а за будь-які два місяці роботи на вибір працівника або суду, оскільки законодавець у Порядку № 100 чітко визначив лише перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, і не зазначив альтернативного варіанту розрахунку середньої заробітної плати, окрім як на підставі пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100.
У той же час, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що відповідачем не надано будь-даних та доказів, що розмір середньоденної заробітної плати позивача складав 135,30 грн, або іншу суму, ніж 1068,82 грн.
Враховуючи, що період затримки розрахунку з 24.05.2021 по 12.09.2023 становить 594 робочих днів, тому сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання судового рішення про поновленні на посаді, складає 634879,08 грн (594 дні х 1068,82 грн), без відрахування податків та обов'язкових платежів.
Посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів не приймає до уваги за наступних підстав.
Як свідчать матерівли справи, лише 18.09.2023 позивача ознайомлено з наказом Генерального прокурора України № 1066 ц від 13.09.2023 про поновлення на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 28.12.2017 на підставі: заяви ОСОБА_1 , рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2021, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 826/2124/18.
У подальшому, Наказом Генерального прокурора України № 1200 ц від 19.10.2023 позивача звільнено з посади з 30.10.2023.
У свою чергу, 06.11.2023 позивача ознайомлено з вищевказаним наказом про звільнення з посади та на його вимогу надано розрахункові листи за вересень - жовтень 2023 року та видано трудову книжку, однак, без виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період часу з 24.05.2021 по 12.09.2023, а 17.11.2023 позивач звернувся до суду з даним позовом, тобто, у межах встановленого статте 122 КАС України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко