П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 488/4740/24
Перша інстанція: суддя Чернявська Я.А.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенко О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 4 червня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У жовтні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- скасувати постанову №321/2024 по справі про адміністративне правопорушення від 10.10.2024р., винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000грн., а провадження у адміністративній справі №321/2024 закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 7.10.2024р. у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 було виявлено адміністративне правопорушення, а саме встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п.5 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024р..
Позивач вважає вказану постанову безпідставною і такою, що була прийнята з порушенням діючого законодавства. Так, позивач зазначив, що він є військовозобов'язаним та першочергово перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , також ним не було змінено персональних даних в т.ч. не було змінено адресу місця реєстрації та фактичного місця проживання. З невідомих, для нього, підстав його було знято з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 та поставлено на облік в ІНФОРМАЦІЯ_7 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_8 з січня по жовтень 2024р. не було видано позивачу жодної повістки: повістку про уточнення даних, повістку на проходження ВЛК та повістку на відправку до військової частини.
Позивач зазначив, що в електронному реєстрі військовозобов'язаних зазначено актуальні військово-облікові дані. Так, у відповідності до скан-копії його електронного військово-облікового документа, сформованого 14.10.2024р. він має номер в реєстрі Оберіг №181220200680063600068, а 22.05.2024р. здійснив уточнення даних, та із невідомих причин знятий із обліку. Фактичні підстави для зняття з військового обліку не відповідають положенням п.2 «Порядку зняття з військового обліку та взяття на військовий облік військовозобов'язаних за рішенням Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства оборони України» затвердженого наказом №350/375 від 7.06.2024р. Служби Зовнішньої розвідки України Міністерства Оборони України.
Додатково позивач наголосив на тому, що відповідач здійснив грубе порушення положень п.72,74,77,81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого Постановою КМУ від 16 травня 2024р. та всупереч встановленому законодавчому порядку здійснив протиправне притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки він не одержував повістки та проходження ВЛК та фактично не проходив ВЛК (військово-лікарської комісії) та відносно нього не був оформлений наказ керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на військову службу під час мобілізації. Згідно інформації з електронного військового облікового документа сформованого 14.10.2024р. Позивач станом на 10.10.2024р. був знятий з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 та відносно нього військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не приймалося рішення (постанова) щодо придатності військовозобов'язаного для проходження військової служби за станом здоров'я. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, вважав недоведеним.
Окрім того, позивач зазначив, що він неодноразово звертався із письмовою заявою та доказами до відповідача із зазначенням про те, що має право на заміну виконання військового обов'язку на альтернативну не військову службу на підставі ч.4 ст.35 Конституції України, оскільки він належить до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», і є священнослужителем служителем (дияконом) збору «Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні». Ця релігійна організація відповідно до «Положення про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби», затв. Постановою КМУ №2066 від 10.11.1999р., відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Пояснив, що дані обставини позивач неодноразово усно та письмово повідомляв відповідачу, просив замінити виконання військового обов'язку на невійськову (альтернативну) службу, а також наголошував, що не ухиляється від заходів мобілізації, проте відповідач безпідставно ігнорував ці звернення .
Також позивач посилається на те, що в оскаржуваній ним постанові міститься посилання на неіснуючий пункт 5 невідомої частини статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не конкретизоване вчинене ним порушення.
Посилаючись на вказане, позивач просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення №321/2024 від 10.10.2024р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 4 червня 2025р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
На підставі вказаного, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки релігійне віросповідання позивача відповідно до чинного законодавства, не є законною підставою для відмови від призову на військову службу під час мобілізації, а тому постанова відповідає вимогам законодавства, оскільки винесена уповноваженою на те посадовою особою, з дотриманням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, містить усі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до ст.283 КУпАП та тому підстав для її скасування суд першої інстанції не вбачав.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 №321/2024 від 10.10.2024р. ОСОБА_1 , був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Вказана постанова мотивована тим, що 7.10.2024р. у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 було виявлено, що ОСОБА_1 відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п.5 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024р..
З метою фіксації адміністративного правопорушення, 7.10.2024р. уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно ОСОБА_1 та у його присутності, був складений протокол про адміністративне правопорушення за №321/2024 за ч.3 ст.210-1 КУпАП. У протоколі ОСОБА_1 було повідомлено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення призначений на 10.10.2024р. на 15:00год. та вручено копію протоколу.
При цьому, в матеріалах справи наявні пояснення позивача. Так, у своїх поясненнях в окремій заяві від 7.10.2024р. позивач вказав, що він з 2009р. є освяченим і охрещеним членом релігійної громади Свідків Єгови, а тому просить замінити йому військову службу на альтернативну (невійськову) службу, оскільки його віросповідання не дозволяє йому виконувати будь-яку військову діяльність, що підтверджується довідкою №8805 від 20.05.2024р., виданою головою керівного комітету Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні».
Зі змісту оскаржуваної позивачем постанови вбачається, що розгляд справи відбувся у його присутності - 10.10.2024р., і копія постанови була ним отримана.
Не погодившись із вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує її протиправність та незаконність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.1, 2 ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Приписами ст.65 Конституції України та ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.1 ЗУ «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено з 24.02.2024р. ввести в Україні воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та такий воєнний стан діє і до теперішнього часу.
Отже, станом на 10.10.2024р., тобто на дату вчинення інкримінованого позивачеві адміністративного правопорушення, діяв особливий період.
Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з Указом Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022р., дія якого продовжується і який діє на час розгляду справи.
Так, відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.2 ст.2 та ч.1 ст.7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.
Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи.
Стаття 3 даного Закону гарантує кожному громадянину в Україні право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.4 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до ч.4 ст.35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до ч.4 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Приписами ст.1 ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
Поряд з цим, 18.05.2024р. набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024р. №3633-ІХ, яким було внесено зміни до ч.6 ст.2 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», і зокрема, було виключено строкову військову службу, як один із видів військової служби.
Так, відповідно до ч.6 ст.2 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», видами військової служби є:
- базова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на альтернативну службу, діючим законодавством не передбачена.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя (ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. Постановою КМУ від 23.02.2022р. за №154, ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює, зокрема, ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідності до ч.3 ст.1 даного Закону, - військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. Постановою КМУ від 16 травня 2024р. за №560, визначено, зокрема, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби, а також визначено форму та зміст повісток (Додаток 1 до Порядку).
Положеннями п.6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2024р. за №560, передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Приписами ч.1 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Приписами ч.3 ст.210-1 КУпАП визначено порушення за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Як вже зазначалось вище, що Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014р. «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
У відповідності до положень ч.1,3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Аналізуючи вищезазначені норми, судова колегія зазначає, що обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку, позивач підлягає мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Враховуючи те, що позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, а тому він не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .
Положеннями ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Крім цього, ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби саме під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р. визначає, що «кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень».
Разом з тим, п.3 тієї ж статті говорить про те, що користування названими правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Отже, воно може бути пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:
a) для охорони суспільної безпеки та порядку; b) для охорони здоров'я і моралі; c) для охорони основних прав та свобод інших осіб.
При цьому, стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права допускає, що держави-учасниці мають право відступити від узятих за Пактом зобов'язань - зокрема і щодо забезпечення права на свободу думки, совісті і релігії - лише під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24 лютого 2022р. №64/2022, введено в Україні воєнний стан у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Так, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20.02.2014р., частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24.02.2022р. збройна агресія російської федерації проти України набула повномасштабного характеру.
Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції про те, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Апеляційний суд наголошує, що наразі, в Україні надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.
Приписами ст.64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції (частина друга).
Тобто, ч.2 ст.64 Конституції України не передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбачених ст.35 Конституції України.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023р., які, у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відтак, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки його релігійне віросповідання згідно діючого законодавства, не є законною підставою для відмови від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, судова колегія погоджується із судом першої інстанції про те, що оскаржувана ним постанова відповідає вимогам законодавства, оскільки прийнята уповноваженою на те посадовою особою, з дотриманням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, містить усі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до ст.283 КУпАП, а тому відсутні підстави для її скасування.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вказаного, колегія суддів зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 4 червня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді А.І. Бітов
О.В. Єщенко