П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35745/24
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейським та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходила військову службу ВЧ НОМЕР_1 .
Починаючи з 29.01.2020р. відповідач при розрахунку грошового забезпечення застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 1 січня 2018 року.
19.04.2024р. позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення.
Однак, листом від 30.07.2024р. відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Позивачка вважає протиправною вказану відмову щодо обчислення та виплати їй грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. у належному розмірі, а тому звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейським та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що обчислення у період з 1.01.2020р. по 18.07.2022р. посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та виплат визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1.01.2018р. не відповідає жодному чинному нормативно-правовому акту.
При цьому, суд вказав, що розрахунок допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії повинен бути розрахований виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на календарний рік на відповідні тарифні коефіцієнти.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 у період з 14.09.2019р. по 17.10.2022р. проходила службу у Збройних Силах України у ВЧ НОМЕР_1 та їй не в повному обсязі нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, яке гарантоване чинним законодавством України.
19.04.2024р. позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просив виплатити грошове забезпечення у повному обсязі.
Однак, листом від 30.07.2024р. відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1.01.2018р. у розмірі 1 762грн..
Вважаючи вказану відповідь ВЧ НОМЕР_1 протиправною, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017р. КМУ прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1.03.2018р..
Відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018р. КМУ прийнято Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п.6 Постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018р..
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови КМУ №704.
З огляду на це, колегія суддів вважає про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020р. (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18) положень п.4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018р., тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення у відповідний рік).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016р. №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 18.07.2022р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправними.
Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що для відновлення порушених прав наявна необхідність зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р. на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017р., та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно із ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2018р. встановлено на рівні 1 762грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2020р. - 2 102грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2021р. - 2 270грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2022р. - 2 481грн..
Вказане свідчить, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262 у 2020, 2021 та 2022 роках є більшим ніж в 2018 році.
Отже, судова колегія вважає, що посилання ВЧ НОМЕР_1 на відсутність підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, є безпідставними, а відповідні дії відповідача порушують соціальні права позивачки на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що виплата інших додаткових видів грошового забезпечення за 2020-2022 роки повинна здійснюватися, виходячи із виплаченого грошового забезпечення за цей період, у зв'язку із чим всі додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія), які виплачені у спірний період, також мають бути перераховані з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, та виплачені в частині недоплачених сум.
А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.В. Єщенко