02 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/13669/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89»
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року (суддя С.В. Златін) у справі № 160/13669/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89» про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89», у якому просив стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені користь позивача за період з 01.06.2023 по 30.04.2025 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15.12.2020 року по 31.05.2023 року позивач проходив службу у Державній установі "Дніпровська виправна колонія №89". Відповідно до наказу №81/ОС-23 від 19.05.2023 року його звільнено зі служби. 30.04.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 160/28272/23 від 29.04.2024 року, на рахунок позивача зараховано частину невиплаченого належного грошового забезпечення. Позивач вважає, що відповідачем несвоєчасно здійснено остаточний розрахунок при звільненні, відтак, на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
-стягнуто з Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47 898,76 грн. за період з 01.06.2023 року по 01.12.2023 року (сума вказана без урахування податків та обов'язкових платежів).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судом першої інстанції зазначено, що позивачу при звільненні не виплачені належні суми додаткової винагороди та при виплаті винагороди на виконання судового рішення
відповідач не виплатив позивачу в добровільному порядку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні розраховано судом лише за шість місяців, тобто з 01.06.2023 року по 01.12.2023 року, що становить 47 898,76 грн.
Відтак, суд вказав, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Дніпровська виправна колонія №89» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що ним було направлено бюджетний запит до міжрегіонального управління на 2025 рік щодо виділення додаткової винагороди для виплати заборгованості згідно рішення суду у справі №160/28272/23, на виконання цього рішення скаржник сплатив позивачу недоплачені при звільненні суми додаткової винагороди в розмірі 71270,32 грн., таким чином здійснивши повний та остаточний розрахунок з позивачем. Зауважує, що на момент звільнення позивача нарахованої, але не виплаченої додаткової винагороди не було, а отже у скаржника не було обов'язку здійснювати виплату додаткової винагороди в день звільнення. Вказує, що додаткова винагорода згідно постанови КМУ №169 є видом грошового забезпечення особи рядового або начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, яка виплачується за період несення служби під час дії воєнного стану та має тимчасовий характер. Вважає, що статус особи рядового або начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України не забезпечує автоматичне право особи на додаткову винагороду згідно постанови КМУ №168. Зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені виплачується згідно ст. 116 та 117 КЗпП, якщо не було розрахунку при звільненні в повному обсязі, але оскільки додаткова винагорода згідно постанови КМУ №168 була нарахована та виплачена позивачу, то заборгованості з даної виплати на момент звільнення позивача не було, а отже підстави для задоволення позову відсутні.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач в період з 15.12.2020 року по 31.05.2023 року проходив службу у Державній установі "Дніпровська виправна колонія №89".
Згідно з наказу Державної установи "К Дніпровська виправна колонія №89" від 19.05.2023 року №81/ОС-23 позивача звільнено з Державної установи "К Дніпровська виправна колонія №89" (за власним бажанням) з 31.05.2023р.
При звільненні з позивачем не було здійснено повного розрахунку виплати грошового забезпечення.
Відповідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/28272/23 від 29.04.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено, зокрема зобов'язано Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)» здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум..
30.04.2025 року згідно виписки з карткового рахунку, позивачу нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 67 706,80 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/28272/23 від 29.04.2024 року.
Згідно довідки відповідача середньоденний розмір грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням, складає 263,18 грн.
Оскільки відповідач здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні, виплативши йому всі належні суми, лише 30.04.2025 року, позивач, вважаючи, що має право на середній заробіток, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, на яку мав право позивач, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, оскільки у спірному випадку судом першої інстанції був встановлений факт не виплати позивачу додаткової винагороди при звільненні, право на яку він мав, то наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 вказав, що із прийняттям Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 року законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Як правильно встановив суд першої інстанції, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні розраховується лише за шість місяців, тобто з 01.06.2023 року по 01.12.2023 року та становить 47 898,76 грн. Аргументи щодо здійсненого судом розрахунку апеляційна скарга не містить.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної установи Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Державної установи Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 47 898,76 грн. за період з 01.06.2023 року по 01.12.2023 року. Зворотні аргументи скаржника, свого підтвердження не знайшли.
Отже, судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89» залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 160/13669/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 02.10.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров