25 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 340/1232/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Південного-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 ( суддя Пасічник Ю.П.) в адміністративній справі №340/1232/25 за позовом ОСОБА_1 до Південного-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами визнати протиправним та скасувати попередження Південно-Східного міжрегіональною управління Державної служби з питань праці № 326/11-28-24-25/РРО/2716000087/ДПС/ТД від 12.02.2025 року за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2025 посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено фактичну перевірку торговельних місць 43, 44, 45, 47, ряд 4, ділянка №5 місце 43, ряд 3 ділянка № НОМЕР_1 та павільйону (місце 8, ряд № НОМЕР_2 , ділянка №5), розташованих на території ринку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ). Результати перевірки оформлені актом №326/11-28-24-05/ НОМЕР_3 (а.с.8-10), яким встановлено порушення, зокрема, ст.ст. 21, 24 КЗпП України, в частині використання найманої праці без оформлення трудових відносин.
20.01.2025 вказаний акт фактичної перевірки та пояснення ФОП ОСОБА_1 направленні до відповідача з метою належного виконання вимог розпорядження КМУ від 05.09.2018 №649-р (а.с.40).
За результатами розглянутих матеріалів відповідачем прийнято рішення щодо розгляду 12.02.2025 справи про накладення штрафу від 21.01.2025 №326/11-28-24-25/РРО/2716000087/ДПС/ТД, яке разом з повідомленням направлено позивачеві (а.с.45-47).
Позивачем на адресу відповідача (одержано 04.02.2025) надано письмові пояснення з приводу фактів встановлених актом фактичної перевірки (а.с.48,49).
За результатами розгляду справи відповідачем, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, винесено попередження №326/11-28-24-25/РРО/2716000087/ДПС/ТД від 12.02.2025, яке направлене на адресу позивача (а.с.53звор.,54,55).
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Суд апеляційної інстанції оцінює правомірність спірного рішення з огляду на повноваження відповідача притягувати роботодавця до відповідальності за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС, виходячи з висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до приписів п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
У постанові від 17.04.2024 у справі №560/3981/23, обставини якої є схожими, Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Тому, повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.
При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці.
Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.
Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
Також слід звернути увагу на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову.
Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.
Застосовуючи вищевказане до спірних правовідносин, колегія суддів, враховуючи встановлені обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
На підставі викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, за його висновками, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі попередження Держпраці.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що акт фактичної перевірки є допустимим доказом вчинення правопорушення законодавства про працю.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний був перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до змісту акту перевірки встановлено виконання ОСОБА_2 робіт, зокрема реалізацію жіночого одягу та надання консультацій з приводу наявного товару на торгівельних місцях №№ 43,44,45,47, ряд НОМЕР_4 , ділянка № НОМЕР_1 , торгівельному місці № НОМЕР_5 , ряд НОМЕР_6 , ділянка № НОМЕР_1 , які перебувають в оренді з 01.01.2025 у ФОП ОСОБА_1 .. Від надання пояснень, пред'явлення документів ОСОБА_2 відмовився та залишив місце здійснення торгівлі. Реалізація товарів на користь ФОП ОСОБА_1 свідчить про наявні трудові відносини з ОСОБА_2 не оформлені у встановленому законом порядку.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність зазначених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності фактичних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 , посадовими особами відповідача не встановлено і не доведено, що зазначена особа на постійній основі виконувала роботу (трудові функції) у торгівельному павільйоні, який належить позивачці, приймав готівкові кошти від споживачів або систематично виконував будь-які інші трудові функції для позивача, які могли б свідчити про наявність трудових відносин між ними та отримання за це грошової винагороди.
Отже, відповідачем не доведено, з огляду на які обставини слід було би зробити беззаперечний висновок про наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 ..
Факт його фізичної присутності у момент проведення фактичної перевірки у сукупності з іншими обставинами суд оцінює критично, оскільки їх недостатньо для висновку про роботу цієї особи без оформлення трудового договору у ФОП ОСОБА_1 ..
З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, проте мотиви, що стали основою рішення суду першої інстанції, є неправильними, тому його мотивувальну частину необхідно змінити, виклавши її у редакції цієї постанови.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Південного-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 в адміністративній справі №340/1232/25 змінити в частині мотивів і підстав задоволення позову.
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 в адміністративній справі №340/1232/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 вересня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя С.В. Сафронова