01 жовтня 2025 р. Справа № 480/10122/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено по справі № 480/10122/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)"
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» (далі - відповідач, Роменська виправна колонія, апелянт), в якій просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, враховуючи раніше проведенні виплати.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Зобов'язано Державну установу "Роменська виправна колонія (№56)" нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду, який передбачений ч.5 ст. 122 КАС України.
А також посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 внесено зміни до п. 1 Постанови №168 та визначено, що починаючи з 24.02.2022 особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Зауважив, що оскільки на підставі наказів у відповідності до фактичної кількості годин несення служби позивачу виплачено додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 2410,71 грн.; за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 у розмірі 6693,55 грн.; за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 6666,67 грн., платіжним дорученням №497 від 26.05.2022, з 26.04.2022 по 30.04.2022 у розмірі 1666,67 грн., з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 8064,52 грн., платіжним дорученням №756 від 09.08.2022 по відомості на картковий рахунок, свої зобов'язання відповідачем перед позивачем виконано в повному обсязі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.
В обґрунтування зазначив, що з огляду на законодавчо встановлений принцип незворотності нормативно-правових актів часі в силу прямих приписів ст. 58 Конституції України, стосовно заявленої вимоги щодо нарахування і виплати додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022, по 01.06.2022 не може розповсюджуватися строк позовної давності.
Також зауважив, що з 24.02.2022 на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної служби, що розташовані в межах Сумської області, повинна була виплачуватись додаткова грошова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст. 308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Наказом Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" № 149/ОС-24 від 30.11.2022 (по особовому складу) звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. (а.с.10)
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.10.2024 з проханням нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, передбачену постановою № 168 (а.с.11).
Відповідач листом від 31.10.2024 (а.с.12) повідомив позивача про нараховані та виплачені суми додаткової винагороди, відповідно до фактичної кількості годин несення служби, зазначеної в табелях обліку робочого часу, а саме:
- за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 2410,71 грн за 54 год. несення служби;
- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 у розмірі 6693,55 грн за 166 год. несення служби;
- за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 6666,67 грн, за 160 год. несення служби;
- за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 у розмірі 1666,67 грн, за 40 год. несення служби;
- за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 8064,52 грн, за 200 год. несення служби.
Кошти виплачені (за вирахуванням військового збору) згідно платіжного доручення № 497 від 26.05.2022 в сумі 15534,37 грн та платіжного доручення № 756 від 09.08.2022 9585,22 грн.
Таким чином, зобов'язання державної установи щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, виконано в повному обсязі.
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві додаткової винагороди у повному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому постановою КМУ № 168 у первинній редакції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо періодів, за якими відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплати позивачу додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн, суд, зауважує, що з 01.06.2022 у позивача відсутнє право на отримання додаткової винагороди, оскільки до дня звернення з даним позовом до суду проходив службу в межах територіальної громади, яка не включена до переліку громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон №2713-IV).
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом (ч. 4 ст. 21 Закону №2713-IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону №2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018) (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктами 2 і 3 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом №925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Пункт 3 Порядку №925/5 передбачає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснено дату, час та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з п. 5 Постанови КМУ №168 остання набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 до Постанови КМУ № 168 внесені зміни, відповідно до яких абзац перший пункту 1 після слів "та поліцейським" доповнено словами, "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка"".
При цьому, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 до Постанови КМУ № 168 внесені зміни, якими в абзаці першому пункту 1 слова "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка"" замінено словами "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)".
Крім того, зазначеною Постановою КМУ № 754 від 01.07.2022 внесені зміни щодо порядку виплати додаткової винагороди, а саме: після слова "щомісячно" доповнено словами "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 проходив службу на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки.
Суд звертає увагу на те, що згідно з Переліком адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р, Програма "єПідтримка" поширюється на Сумську область.
Отже, з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Сумська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, внесено зміни до пункту 1 Постанови КМУ № 168, а саме у пункті 1: 1) в абзаці першому слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінити словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".
Пунктом 2 постанови КМУ від 07.07.2022 № 793 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови КМУ № 168, у період з 24.02.2022 по 01.06.2022, з урахуванням наступного.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачу проводилось нарахування додаткової винагороди, а саме:
- за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 2410,71 грн за 54 год. несення служби;
- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 у розмірі 6693,55 грн за 166 год. несення служби;
- за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 6666,67 грн, за 160 год. несення служби;
- за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 у розмірі 1666,67 грн, за 40 год. несення служби;
- за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 8064,52 грн, за 200 год. несення служби.
Тобто, додаткова винагорода позивачу виплачувалась, проте не у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, а у розмірі відповідно до фактично відпрацьованого часу.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на виконання Постанови КМУ № 168 до державної установи надійшов лист з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.05.2022 № 22-88/5.1/5.1/24-22, який передбачав визначення розміру додаткової винагороди пропорційно фактичному часу несенню служби.
Колегія суддів вважає зазначені посилання апелянта безпідставними, оскільки листи Міністерства юстиції України та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не містять норм права та не можуть бути покладені в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Надані у листах роз'яснення мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова № 168, у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.
Щодо внесених постановою Кабінетом Міністрів України № 754 від 01.07.2022 змін до Постанови № 168 (які відповідно до пункту 2 застосовуються з 01.06.2022), та постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, якими визначено виплату додаткової винагороди пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, колегія суддів звертає увагу на принцип незворотності дії в часі законів та інших правових актів та зазначає наступне.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У даному випадку справа не стосується відповідальності позивача, даний спір пов'язаний з виплатою грошового забезпечення особі, відтак в період роботи позивача в період з 24.02.2022 по 01.06.2022 діяла норма пункту Постанови № 168 в наступній редакції: на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тобто зазначена норма передбачала обов'язок відповідача обрахунку грошової винагороди саме виходячи із розміру 30000 гривень щомісячно.
За приписами частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Колегія суддів зазначає, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Аналогічне тлумачення змісту постанов КМУ №168 та №793 наведене, зокрема, в постанові Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання Державну установу «Роменська виправна колонія (№ 56)» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, в розмірі 30 000, 00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 30.05.2022, з урахуванням виплачених сум.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, до 19 .07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст. 3, ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).
Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах, які склалися до 19.07.2022, в даному випадку щодо нарахування та виплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, строк звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду не обмежений будь-яким строком.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 06.04.2023 по справі №260/3564/22, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державна установа "Роменська виправна колонія (№56)" - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року по справі № 480/10122/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін