02 жовтня 2025 рокуСправа №160/11233/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078315 від 09.04.2025, винесену в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Золотовським Костянтином відносно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 про стягнення адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивач не є автомобільним перевізником у розумінні статті 33 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» та не надавала послуги по перевезенню вантажу, спірна постанова є протиправною. Зазначала, що відповідач не розглянув справу у відповідності до принципу своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, а керувався лише фактом реєстрації автомобіля.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Витребувано від Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії усіх документів покладених в основу прийнятої постанови №078315 від 09.04.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 , зокрема, але не виключно, копію наказу та направлення на проведення рейдової перевірки, копію щотижневого графіка рейдових перевірок, а також матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ОСОБА_1 , у тому числі докази належного та своєчасного інформування позивача про час та місце розгляду справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/11233/25 - відмовлено.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що будь-яких документів на спростування відомостей, що саме Позивач є автомобільним перевізником, що автомобіль було надано іншій особі на законних підставах, не було надано ані в момент проведення перевірки, ані під час розгляду справи, ані в додатках до позовної заяви. Отже, враховуючи зазначене, саме позивач є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак до відповідача правомірно застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі оскаржуваної постанови. В контексті зазначеної справи, власника транспортного засобу слід вважати автомобільним перевізником і відповідно він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону №2344-ІІІ не спростовується матеріалами справи, що насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення. Адже в момент проведення перевірки, водієм не було надано документів, які б підтверджували належне використання транспортного засобу особою, відмінною від позивача. Такі документи також не було надано в момент розгляду справи, куди завчасно запрошувався позивач. Такі документи також не було надано у додатках до позовної заяви.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримала позовні вимоги та зазначила, зокрема, що контролюючий орган, застосовуючи до Позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт не встановив правовий статус власника транспортного засобу - фізичної особи ОСОБА_1 у цих правовідносинах. У той же час, відповідач разом з відзивом на позов не надав суду жодних документів на підтвердження того, що саме Позивач, яка не є суб'єктом господарювання, виступала автомобільних перевізником, а на підтвердження своїх припущень надав до суду лише реєстраційний документ на транспортний засіб, що вказує на неналежне з'ясування суб'єктом владних повноважень всіх обставин під час прийняття оскаржуваної постанови.
У подальшому позивачем повторно подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/11233/25 - задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову.
Зупинено стягнення у виконавчому провадженні №78572932, відкритого на підставі постанови про стягнення адміністративно-господарського штрафу від 09.04.2025 року №078315, винесеної Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області штрафу у розмірі 17 000,00 грн - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/11233/25.
У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що 13.03.2025 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Дніпропетровській області на підставі Щотижневого графіку проведення рейдових перевірок та направлення на перевірку №001545 від 06.03.2025 проводилась рейдова перевірка транспортного засобу марки КРАЗ державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатами перевірки державними інспекторами було складено акт №064867 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.03.2025.
Відповідно до вказаного акту в ході перевірки транспортного засобу марки КРАЗ державний реєстраційний номер НОМЕР_2 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було встановлено, що він належить ОСОБА_1 та на момент проведення перевірки встановлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Вантажний автомобіль КРАЗ н.з. НОМЕР_2 з повною масою понад 3,5 т не обладнаний діючим та повіреним тахографом, чим порушено вимоги п.6.1. Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010 р. У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3 ч. 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до Т.З. КРАЗ н.з. НОМЕР_2
В акті водієм ОСОБА_2 в поясненнях не зазначено жодної інформації.
Повідомленням №26738/25/24-25 від 25.03.2025, направленим позивача було викликано для розгляду справи на 09.04.2025 з 10:00 до 15:00.
За результатами розгляду акту №064867 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.03.2025 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078315 від 09.04.2025 за порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Неправомірність застосування штрафних санкцій позивач пов'язує зокрема, з тим, що вона у спірному випадку не виступала автомобільним перевізником, а отже до неї не можуть бути застосовані штрафні санкції.
Відтак, спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону № 2344-III.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом № 2344-ІІІ.
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
На виконання вимог абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі Положення №103).
Відповідно до п. 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно із пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".
Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.
Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).
За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.
Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Судом встановлено, що транспортний засіб (марки КРАЗ державний номерний знак НОМЕР_3 ) належить ОСОБА_1 , за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 .
Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Суд враховує, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.
Варто зауважити, що жодних документів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.
Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.
Та обставина, що власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , має значення для з'ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта від 13.03.2025 щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Разом з цим, в позовній заяві позивач стверджує, що відсутність зазначених у цій постанові документів не може вважатися порушенням вимог законодавства України, оскільки 13 березня 2025 року транспортний засіб (який зареєстровано за нею як за громадянкою, а не як за фізичною особою-підприємцем) не використовувався нею для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності, а експлуатувався водієм.
Також позивачкою зауважено, що позивач з 18.02.2025 не є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність.
Вказані обставини відповідач зобов'язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте, цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки 13 березня 2025 року автомобільним перевізником була саме ОСОБА_1 , тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводи щодо безпідставності застосування саме до неї адміністративної відповідальності за встановлене порушення.
Також слід звернути увагу на те, що посадові особи відповідача в акті від 13 березня 2025 року не зазначали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивачку та чи було їм надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання водієм ОСОБА_2 транспортного засобу на договірних умовах.
Щодо підстави притягнення позивачки до відповідальності - відсутність у водія товарно-транспортної накладної, наявність якої передбачено положеннями Правил № 363, та протоколу перевірки та адаптації тахографа.
Суд наголошує, що вказані документи належать до документів, обов'язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону № 2344-III та ця вимога є обов'язковою для тих суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
Суд зазначає, що обов'язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.
Таким чином, постанова Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 09.04.2025 № ПШ078315 прийнята без додержання вищенаведених норм, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк вони не впливають на викладений вище висновок суду про скасування винесеної відповідачем постанови від 09.04.2025 № ПШ078315 та, відповідно, задоволення позовних вимог.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Позивач звернувся до суду засобами підсистеми “Електронний суд» із однією вимогою немайнового характеру.
До позовної заяви долучено квитанцію про сплату №ПН805 від 16.04.2025, за якою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривень.
Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір сплачується у розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, належна до сплати сума судового збору за подачу даного позову є 968,96 грн (17000*1%) але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Суд роз'яснює позивачу, що надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 242,24 грн може бути повернута позивачу на підставі відповідної заяви.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. ст. 77-78, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078315 від 09.04.2025, що прийнята в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Золотовським Костянтином відносно ОСОБА_1 , про стягнення адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код за ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 02.10.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна