03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/28239/22 Головуючий у суді першої інстанції - Мальцев Д.О.
Номер провадження № 22-ц/824/7108/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року ухвалене під головуванням судді Мальцева Д.О. в місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рентбуд», ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним акту приймання-передачі і оцінки нерухомого майна, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним договору про задоволення вимог,-
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Компанія РентБуд», ОСОБА_3 про визнання недійсним акту приймання-передачі і оцінки нерухомого майна, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним договору про задоволення вимог, згідно якого просив суд:
- визнати недійсним Акт приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Компанія РЕНТБУД» серія та номер 934,935 виданий 19 березня 2021 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57300935 від 26 березня 2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. та відповідний номер запису про право власності 41181937 і припинити право власності на нежитлові приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87, 1 кв. м. за ТОВ «Компанія РЕНТБУД»;
- визнати недійсним договір іпотеки між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) і ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (іпотекодавець) серія та номер 615 виданий 26 березня 2021 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. 26 березня 2021 року за реєстровим №615, серія та номер 1060 виданий 25 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57324105 від 26 березня 2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та відповідний номер запису про іпотеку 41203549 і припинити обтяження на нежитлові приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87, 1 кв м на підставі договору іпотеки між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) і ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРПОУ 43937255) (іпотекодавець) серія та номер 615 виданий 26 березня 2021 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. договору про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. 26 березня 2021 року за реєстровим №615, серія та номер 1060 виданий 25 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О;
- визнати недійсним договір про задоволення вимог серія та номер 1084 виданий 27 травня 2021 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58398519 від 27 травня 2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та відповідний номер запису про право власності 42183910 і припинити право власності на нежитлові приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87, 1 кв. м. за ОСОБА_3 .
Позовні вимоги мотивує тим, що 05 березня 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до Кременецького районного суду Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення із останнього суми боргу за борговою розпискою, що складає 12 000 доларів США.
11 березня 2021 року Кременецький районний суд Тернопільської області у справі №606/607/21 вжив заходів забезпечення позову, зокрема: наклав арешт на нежитлове приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв. м., яке належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень серії 10517 виданий 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 березня 2021 року, номер інформаційної довідки 247092945 та заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, реєстраторам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії щодо винесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об'єкта нерухомості нежитлове приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 березня 2021 року, номер інформаційної довідки 247092945, яке належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень серії 10517 виданий 17 липня 2020 року Майдибура О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
В подальшому за наслідками розгляду справи по суті рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2021 року у справі №601/607/21 позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти суму в розмірі 12 000 доларів США та 3 341,73 грн судового збору. Дане рішення суду набрало законної сили 30 вересня 2021 року.
Згідно з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 березня 2021 року, номер інформаційної довідки 247092945 іншого майна, крім нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м у відповідача не було.
Проте, діючи недобросовісно, на шкоду інтересам кредитора ОСОБА_1 , після вжиття заходів забезпечення позову, знаючи про необхідність повернення коштів, ОСОБА_2 , здійснив відчуження нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, на користь ТОВ «Компанія РЕНТБУД» на підставі Акту приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу від 19 березня 2021 року, де він є також учасником, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18 червня 2021 року, номер інформаційної довідки 262356427.
ТОВ «Компанія РЕНТБУД», де засновником (учасником) є ОСОБА_2 , діючи недобросовісно, з метою уникнення стягнення на майно останнього, яке отримало від нього, як внесок в статутний капітал, виступає іпотекодавцем цього ж майна за договором позики з ОСОБА_3 (іпотекодержателем), яка є директором ТОВ «БНБ Прогрес», що орендує це ж майно, яка і стала його наступним власником на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 травня 2021 року, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18 червня 2021 року, номер інформаційної довідки 262356427, яка є директором ТОВ «БНБ Прогрес», що орендує приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за вищевказаною адресою, загальною площею 87, 1 кв. м. в ОСОБА_2 згідно договору оренди №471 від 04 березня 2021 року посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу І.О. Біловар.
За таких обставин, позивач вважав, що всі вищевказані правочини є недійсними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, оскільки дії сторін під час їх укладення були направлені на приховання цього майна від наступного звернення на нього стягнення в рахунок виконання рішення суду про стягнення коштів, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та який просить задовольнити в повному обсязі.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києвавід 30 вересня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів.
Обґрунтовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі вказує, що як на підставу відмови у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на ту обставину, що ним не було доведено наявності його порушеного права внаслідок укладення оспорюваного акту приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що був внесений до статутного капіталу ТОВ «Компанія РЕНТБУД» та ОСОБА_3 , яка і стала його наступним власником на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 травня 2021 року. З такими висновками апелянт не погоджується з огляду на наступне.
Вважає, що він повністю довів, що, як вбачалося з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 березня 2021 року, номер інформаційної довідки 247092945 іншого майна, крім нежитлових приміщень, приміщення з №l по №9 (групи приміщень №19a) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м у ОСОБА_2 , іншого майна не було. Щодо цих приміщень Кременецький районний суд Тернопільської області у справі №601/607/21 вжив заходів забезпечення позову. Дане мало гарантувати реальність відновлення його порушених прав. Проте, ОСОБА_2 , на думку позивача, з метою уникнення виконання судового рішення відчужив нерухоме майно, яке було предметом позовних вимог.
Апелянт також вказує, що оспорювані правочини мають бути визнані недійсними, оскільки були вчинені боржником для зменшення платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики.
Суд першої інстанції не об'єктивно оцінив надані ним докази, а саме Інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18 червня 2021 року номер інформаційної довідки 262356427 (судові рішення Кременецького суду Тернопільської області є в загальному доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень), які у своїй сукупності є достатніми для того, аби встановити фіктивність акту та правочинів, які є предметом спору, зважаючи на хронологічну послідовність дій відповідачів, вчинення цих дій за наявності ухвали про забезпечення позову, встановлення того факту, що іншого нерухомого майна, на яке могло би бути звернене стягнення у боржника за розпискою ОСОБА_2 немає, а також враховуючи той факт, що одним із ключових бенефіціарів товариства, у статутний капітал якого ОСОБА_2 передав нерухоме майно, є він сам.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з'явились.
Від представника апелянта ОСОБА_1 , адвоката Кавійчик В.П. на адресу апеляційного суду надійшла заява щодо розгляду справи за їх відсутності.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 11 березня 2021 року Кременецький районний суд Тернопільської області у справі №606/607/21 вжив заходів забезпечення позову та наклав арешт на нежитлове приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, яке належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень серії 10517 виданий 17.07.2020 Майдибура О.В., приватним нотаріусом, Київського міського нотаріального округу, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.03.2021, номер інформаційної довідки 247092945 та заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, реєстраторам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об'єкта нерухомості - нежитлове приміщення, приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.03.2021, номер інформаційної довідки 247092945, яке належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень серії 10517 виданий 17.07.2020 Майдибура О.В., приватним нотаріусом, Київського міського нотаріального округу.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2021 у справі №601/607/21 позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти суму в розмірі 12 000 (двадцять тисяч) доларів США та 3 341 (три тисячі триста сорок одну) гривню 73 (сімдесят три) копійки судового збору. Дане рішення набрало законної сили 30.09.2021 року.
З Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 262356427 від 18.06.2021 року, вбачається, що ОСОБА_2 , здійснив відчуження нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А),що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, на користь ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРОПУ 43937255) на підставі Акту приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу від 19.03.2021.
У свою чергу, ТОВ «Компанія РЕНТБУД» виступила іпотекодавцем вищевказаного майна за договором позики з ОСОБА_3 (іпотекодержатилем), яка є директором ТОВ «БНБ Прогрес» (код ЄДРПОУ 44014720), та яка згідно договору оренди №471 від 04.03.2021 посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу І.О. Біловар орендує вказане майно, та в подальшому є його наступним власником на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.05.2021, що також вбачається з Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 262356427 від 18.06.2021 року.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фіктивності Акта приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна виданого 19.03.2021 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В., договору іпотеки укладеного між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) і ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРПОУ 43937255) (іпотекодавець) серія та номер 615 виданого 26.03.2021 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. договору про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. 26.03.2021 за реєстровим №615, серія та номер 1060 виданого 25.05.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та договору про задоволення вимог серія та номер 1084 виданий 27.05.2021 та посвідченого приватним нотарісом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О., а також, відсутні докази про наявність чи відсутність у ОСОБА_2 іншого майна, чи грошових коштів, на яке може бути звернено стягнення та виконати рішення суду, а також, відсутня інформація про хід виконавчого провадження та вжиті заходи задля виконання рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2021 року, а тому твердження позивача щодо фіктивності правочинів, що вчинені відповідачами на його шкоду є припущеннями позивачу, що також не підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами.
Апеляційний суд не повністю погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав не доведеності позовних вимог не відповідає з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Таким чином, при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 165/2486/19 (провадження № 61-1355св21).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
Із матеріалів вказаної справи вбачається, що позивач у справі ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач у справі ОСОБА_2 , будучи обізнаним про невиконання ним взятих на себе зобов'язань перед ним за договором позики від 28 грудня 2017 року в частині повернення до 30 березня 2018 року суми позики у розмірі 12 000 доларів США, а також будучи обізнаним про накладення арешту на належне йому майно, діючи на шкоду ОСОБА_1 , з метою ухилення від виконання вище вказаних зобов'язань уклав правочин у вигляді акту прийому передачі майна та здійснив відчуження нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, на користь ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРОПУ 43937255) на підставі Акту приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу від 19 березня 2021 року, тобто вважав що відповідачем було укладено фраудаторний правочин направлений на уникнення виконання зобов'язань за договором позики від 28 грудня 2017 року та в супереч постановленій у справі №601/607/21 ухвалі про забезпечення позову та заборонні відчуження майна, постановленій 11 березня 2021 року Кременецьким районним судом Тернопільської області.
Перевіряючи доводи, що викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 в частині фраудаторності правочину, укладеного 21 березня 2021 року у вигляді акту приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (а.с.106 т.1) колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю "нівелювання" правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Верховний суд неодноразово вказував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, щона виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).
Контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності); відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 будучи обізнаним про невиконання ним зобов'язань за договором позики від 28 грудня 2017 року перед ОСОБА_1 , а також проте, що останній звернувся до Кременецького районного суду Тернопільської області із відповідним позовом і суд наклав арешт на належне йому майно, діючи на шкоду ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання зобов'язань відповідач у справі ОСОБА_2 19 березня 2021 року здійснив відчуження належного йому майна - нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м, на користь ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРОПУ 43937255) на підставі Акту приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу від 19 березня 2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи копією вказаного акту ( а.с. 106 т.1).
При цьому із відомостей, що містяться в ЄДРПОУ вбачається, що ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ «Компанія РЕНТБУД» (код ЄДРОПУ 43937255).
Із матеріалів справи також вбачається, що в подальшому через 7 днів - 26 березня 2021 року ТОВ «Компанія РЕНТБУД» уклало із ОСОБА_3 договір позики грошових коштів за яким ОСОБА_3 передала ТОВ «Компанія РЕНТБУД» 831 000 грн строком до 26 березня 2031 року (а.с. 109,110 т.1).
Цього ж дня між вказаними особами був укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно до умов якого ТОВ «Компанія РЕНТБУД» як позичальник та іпотекодавець передав позикодавця/іпотекодержателю нерухоме майно - нежитлових приміщень, приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м. (а.с. 114-118 т.1)
25 травня 2021 року між вище вказаними сторонами було укладено договір про внесення змін №1 до вище вказаного договору позики від 26 березня 2021 року та змінено строки повернення грошових коштів із 26 березня 2031 року до 26 травня 2021 року (а.с. 112 т.1)
Згідно до поданої позикодавцем/іпотекодержателем ОСОБА_3 заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки 27 травня 20-21 року між ТОВ «Компанія РЕНТБУД» та ОСОБА_3 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя за умовами якого ОСОБА_3 набула права власності на вище вказані нежитлові приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв.м. (а.с. 104-15 т.1).
Таким чином колегія суддів вважає, що позивач у справі ОСОБА_1 дійсно довів факт укладення відповідачами у справі правочинів метою яких було ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань за договором позики від 28 грудня 2017 року, що свідчить про фраудаторний характер вище вказаних правочинів.
Разом із тим, як вбачається із матеріалів вказаної справи позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва 15 грудня 2022 року на підтвердження заявлених позовних вимог надав витяг - інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 червня 2021 року №262356427 (а.с. 7-9 т.1) згідно до якої кінцевим власником вказаного нерухомого майна є ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 травня 2021 року.
Разом із тим, із відомостей, що містяться в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, 13 листопада 2021 року приватним нотаріусом Ісаєнко О.В. Київського міського нотаріального округу зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №19а) (в літ.А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв м за фізичною особою ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 13 .11.2021 р. (а.с. 143-145 т.2).
Тобто вище вказана особа уже була власником спірних нежитлових приміщень на час звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, однак вона не була визначена як належний відповідач у справі позивачем, при цьому будь яких вимог до неї як останнього зареєстрованого власника позивачем не заявлено.
Колегія суддів, перевіряючи ухвалене у справі рішення суду згідно до поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 доходить висновку, що хоч суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, що позивачем не доведено позовних вимог в частині фраудаторності укладених правочинів зазначених у позові, однак за наслідками розгляду вказаної скарги поданий позов також не може бути задоволений оскільки його задоволення не призведе до поновлення прав позивача з тих підстав, що власником спірного майна на час вирішення спору є ОСОБА_4 , яка не зазначена відповідачем у справі (суд апеляційної інстанції залучив її третьою особою згідно до ухвали від 03 вересня 2025 року) і правочин на підставі якого вона набула права власності на спірне майно не є предметом спору.
Тому колегія суддів вважає, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту, що саме по собі є підставою для відмови у позові.
З врахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що заявлене представником позивача клопотання про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору не підлягає задоволенню, оскільки предметом спору у вказаній справі є недійсність правочинів, які були укладені у 2021 році, і правомірність яких судом перевіряється на момент їх укладення, а тому саме по собі виконання рішення суду у справі №601/607/21 про стягнення боргу за договором позики не може бути такою підставою.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно до положень ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову по суті є правильним, однак мотиви із яких даний позов повинен був бути залишений без задоволення повинні бути змінені та викладені у редакції цієї постанови.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року залишити без змін.
Клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Кавійчик Віти Петрівни про закриття провадження у справі залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Текст постанови складено 01 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв