Справа № 359/9015/24 Головуючий у суді І інстанції Яковлєва Л.В.
Провадження № 22-ц/824/13119/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити у справі № 359/9015/24 заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23 про стягнення в порядку поділу майна подружжя із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 846 382,75 грн у рахунок вартості 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210500000:09:071:0086, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Заяву обґрунтувала тим, що нею була подана до суду позовна заява до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у загальному розмірі 1 340 298,38 грн.
Однак відповідач, маючи рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23, яке набрало законної сили, може здійснити дії направлені на стягнення з неї коштів та/або переоформлення у свою власність нерухомого майна, а потім здійснить дії направлені на подальший його перепродаж, чи вчинення будь-яких інших правочинів, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду, яке може бути ухвалене у даній справі на її користь.
Заявниця вважала, що запропонований нею захід забезпечення позову у вигляді зупинення примусового стягнення коштів за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23 є співмірним та перебуває у зв'язку з предметом спору, відповідає позовним вимогам, на забезпечення яких він вживається, оскільки предметом заборони є лише зупинення стягнення, стосовно якого наявний спір у цій справі.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами існує спір про поділ майна подружжя, проте ОСОБА_1 належним чином не обґрунтувала заяву про забезпечення позову в частині існування ризику реалізації нерухомого майна під час розгляду справи і не надала суду жодних доказів на підтвердження вказаних доводів. При цьому, із вказаної заяви не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2 , та не приєднано доказів на підтвердження даних тверджень.
З врахуванням наведеного, надавши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, врахувавши співмірність заходів забезпечення позову із змістом заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом судового розгляду в обох справах № 359/9015/24 та № 755/6559/23 являється поділ майна подружжя, саме тому вона і звернулась до суду із заявою про забезпечення позову у справі № 359/9015/24 шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду у справі № 755/6559/23 на підставі пункту 6 частини першої статті 150 ЩІК України, відповідно до якого позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
При цьому в рамках відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватний виконавець Пишний А.В. вчиняє активні дії примусового характеру відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Проте предмети спорів у зазначених вище справах взаємопов'язані та виходять один із одного, а тому стягнення у виконавчому провадженні порушує справедливий баланс законних прав та інтересів сторін та може призвести до негативних наслідків.
Вказує, що заявлений нею захід забезпечення позову є взаємопов'язаним із предметом даного спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист її прав та інтересів. Окрім того, вона звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про перегляд судового рішення у справі №755/6559/23 за нововиявленими обставинами, тому у разі задоволення цієї заяви на неї буде покладено додатковий тягяр з оплати неіснуючого боргу.
Ураховуючи викладене ОСОБА_1 вважає, що з наведених у заяві про забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що предмет позову у даній справі № 359/9015/24 про поділ майна подружжя є взаємопов'язаний зі способом забезпечення позову щодо зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду у справі № 755/6559/23, предметом якого було поділ майна подружжя між тими самими сторонами, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист її прав, за захистом яких вона звернулася до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Яворського А.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи заявниці є необґрунтованими, оскільки забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, є недопустимим.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її вимоги.
Представник відповідача - адвокат Яворський А.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 150 ЦПК України).
При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
[…] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у cправі № 925/731/18 вказано, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
[…] Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».
Судом встановлено, що предметом спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у межах розгляду даної справи № 359/9015/24 є поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у загальному розмірі 1 340 298,38 грн, а саме ОСОБА_1 при зверненні до суду просила стягнути із ОСОБА_2 : грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частини автомобіля марки «Opel Astra», 1998 року випуску, у розмірі 82 280,00 грн; грошову компенсацію отриманого доходу від використання 1/2 частини цього автомобіля у період із 18 травня 2020 року по даний час у розмірі 50 000,00 грн; грошову компенсацію 1/2 частини доходу від оренди земельних ділянок у розмірі 150 000,00 грн; грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку, відкритому за договором банківського вкладу, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 10 000,00 доларів США згідно курсу НБУ 413 500,00 грн; отриманий дохід від використання особистих коштів позивачки на депозитному рахунку у розмірі 2 000,00 доларів США згідно курсу НБУ 82 660,00 грн; грошову компенсацію 1/2 частини рухомого майна у розмірі 87 420,73 грн; грошову компенсацію 1/2 частини будівельних матеріалів та вартості проведеного ремонту у розмірі 49 058,58 грн; грошову компенсацію 1/2 частини сплачених за спожиті подружжям комунальні послуги у розмірі 12 043,81 грн; грошову компенсацію 1/2 частини здійснених платежів відносно квартири та земельної ділянки у розмірі 62 837,02 грн; грошову компенсацію 1/2 часини заборгованості за договором позики у розмірі 153 042,19 грн; а також відступити від рівності часток подружжя шляхом залишення за нею додатково 20 % різниці вартості виділеного майна у розмірі 197 456,05 грн.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 755/6559/23, яким задовольнив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
В порядку поділу майна подружжя суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 846 382,75 грн у рахунок вартості 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210500000:09:071:0086, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Вказане судове рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та постановою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року.
14 квітня 2025 року на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року видано виконавчий лист, який починаючи із 23 квітня 2025 року перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Пишного А.В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову у справі № 359/9015/24, ОСОБА_1 просила зупинити стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23.
Проте, зазначені заходи забезпечення позову вочевидь не відповідають заявленим позовним вимогам та ніяким чином не забезпечать виконання рішення суду у разі задоволення позову про поділ майна подружжя шляхом стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації частки у спільному майні.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
У справі № 359/9015/24 позивачка заявила вимогу про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у загальному розмірі 1 340 298,38 грн, проте одночасно вказує про наявність рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 846 382,75 грн у рахунок компенсації частки в іншому майні сторін, яке набрало законної сили, є чинним і примусово виконується у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачкою спосібв рамках цієї справи фактично спрямовано на зупинення виконання судового рішення у справі № 911/701/22, яке набрало законної сили і не скасовано у встановленому законом порядку, що є недопустимо з огляду на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року.
Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 908/309/21, від 04 листопада 2021 року у справі № 907/416/21, від 24 червня 2021 року у справі № 310/9167/20, від 12 січня 2023 року у справі № 334/9179/21.
Таким чином, наведені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову і жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення її прав, оскільки відсутній зв'язок між цими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі спроможності заходів, які позивачка просила вжити у порядку забезпечення позову про поділ спільного майна подружжя, забезпечити фактичне виконання можливого судового рішення в разі задоволення позову.
Посилання заявниці в апеляційній скарзі на пункт 6 частини першої статті 150 ЩІК України, відповідно до якого позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, є безпідставними.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23 (провадження № 61-2438св24), тлумачення пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Касаційний суд звертає увагу, що у частині третій статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Отже, зупинення виконання за виконавчим документом застосовується лише у разі розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та не може застосовуватися як захід забезпечення позову.
Оскільки у справі, яка переглядається, позивачка звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя та не оскаржує виконавчий документ (виконавчий лист № 755/6559/23 від 14 квітня 2025 року), на підставі якого з неї на користь відповідача проводиться стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні, яке не є предметом судового розгляду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування такого виду забезпечення позову, як зупинення стягнення за виконавчим листом, виданим на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року у справі № 755/6559/23.
Інші доводи апеляційної скарги фактично дублюють аргументацію заяви про забезпечення позову, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що місцевим судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги заявниці.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 рокупро відмову в забезпеченні позову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній