справа № 755/3538/25
провадження № 22-ц/824/12872/2025
головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.
1 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги,
У березні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд: стягнути з відповідача заборгованість за послуги з постачання теплової еренгії в сумі 26 948,01 грн з урахуванням інфляційної складової боргу та 3 % річних, та судові витрати пов'язані з розглядом даної справи.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач надає для будинку АДРЕСА_1 послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Позивач вказував, що відповідач не виконує покладені на нього обов'язки зі сплати комунальних послуг, у зв'язку з чим, станом на 1 січня 2025 року за квартирою АДРЕСА_2 обліковується заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії та абонентського обслуговування на загальну суму 26 948,01 грн.
Відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов'язаний також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 9 травня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги відмовлено.
Не погоджуючись із указаним заочним рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» - Кравченко Ольга Петрівна звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що згідно наявної у позивача інформації, на момент подання позовної заяви до суду місце реєстрації постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 3 грудня 1987 року, станом на 23 грудня 2024 року, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , а відповідно, позивач звернувся із позовом до відповідача, як особи, місце постійного проживання якої, в період виникнення заборгованості було зареєстровано у квартирі (копія Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва № 123838137 від 23 грудня 2024 року додається до апеляційної скарги).
Звертає увагу, що відповідно до наявної інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , в період виникнення боргу, є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 (додається до апеляційної скарги).
Вказує, що станом на лютий 2025 року (подання позовної заяви до суду) у позивача не було можливості отримувати інформацію із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та формувати з нього витяги, оскільки загальний доступ до реєстру прав власності був заблокований, внаслідок збою роботи в системі з грудня 2024 року по березень 2025 року.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , в період виникнення заборгованості, а відповідно дана особа є споживачем комунальних послуг, які надаються до квартири.
Позивач вказував, що відповідач своєчасно з січня 2022 року не вносив плату за отримані послуги з постачання теплової енергії, з листопада 2021 року за абонентське обслуговування, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 1 січня 2025 року в розмірі 26 948,01 грн (теплова енергія 26 525,75 грн, абонентська плата 422,26 грн). Інфляційна складова боргу відповідно до розрахунку ціни вимоги розраховувалась до 23 лютого 2022 року та становила 270,10 грн. Розмір 3% річних з простроченої суми відповідно до розрахунку ціни вимоги нараховувався також до 23 лютого 2022 року та становив 17,95 грн. Таким чином, позивач вказував, що з відповідача підлягає до стягнення заборгованість з постачання теплової енергії та абонентське обслуговування у загальному розмірі 27 236,06 грн, що підтверджується розрахунками.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги не підлягають до задоволенню оскільки позивачем не доведено, що відповідач є власником чи користувачем квартири АДРЕСА_2 .
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 Закону «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорам та інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, які були чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 8 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно з п. 11 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Відповідно до п. 21 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: зокрема, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.
У п. 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що згідно відповіді № 1172062 від 5 березня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідач зареєстрований за даною адресою з 17.11.1997 року по теперішній час.
З цих підстав судом було відмовлено у задоволенні позову, оскільки як вважав суд першої інстанції, стороною позивача не було надано доказів, що відповідач є власником чи користувачем квартири АДРЕСА_2 .
При цьому,судом першої інстанції не було встановлено обставин не проживання відповідача за адресою, яка указана позивачем у апеляційній скарзі.
Оскільки сторона позивача звертаючись до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою не погоджується із таким висновком суду, апеляційним судом для належного вирішення справи було направлено запити до Головного управління ДМС у м. Києві та Управління ДМС у Сумській області щодо надання інформації щодо дійсного зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_1 .
Так, на запит суду надійшла інформація станом на 22 липня 2025 року від Головного управління ДМС у м. Києві, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 3 грудня 1987 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
На запит суду також надійшла інформація станом на 28 липня 2025 року від Управління ДМС у Сумській області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 17 листопада 1997 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
В той же час, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, стороною позивача було надано в якості доказів Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 12 травня 2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 починаючи з січня 2020 року.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Сторона позивача обґрунтовує неможливість подання такого доказу тим, що станом на лютий 2025 року (подання позовної заяви до суду) у позивача не було можливості отримувати інформацію із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та формувати з нього витяги, оскільки загальний доступ до реєстру прав власності був заблокований, внаслідок збою роботи в системі з грудня 2024 року по березень 2025 року.
Колегія суддів визнаючи такі доводи обґрунтованими також приймає до уваги те, що з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а тому з урахуванням того, що судом було встановлено реєстрацію відповідача після звернення до суду із позовом, позивач не був ознайомлений з такою інформацією, у сторони позивача була відсутня можливість подати Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна до матеріалів справи на підтвердження своїх позовних вимог.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що надані позивачем додаткові докази, зокрема, Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна має бути долучена до матеріалів справи, оскільки свідчить про те, що такий доказ стосується предмету доказування у цій справі та наведені поважні причини неподання цього доказу до матеріалів справи в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги"», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Таким чином, власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, права, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Колегія суддів враховує, що відповідачем не доведено помилковість наданого позивачем розрахунку заборгованості. Доказів погашення відповідачем заборгованості у повному обсязі або частково, матеріали справи також не містять.
При цьому, з урахуванням вказаних вище вимог закону та усталеної практики Верховного Суду, апеляційний суд звертає увагу на те, що відсутність укладеного із надавачем послуг договору не звільняє ОСОБА_1 від обов'язку оплачувати надані послуги.
Поряд з цим, указаний обов'язок виникає у разі отримання споживачем певних послуг. Відтак, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у даній справі.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
На підтвердження надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії позивач надав суду детальний розрахунок заборгованості з посиланням на розрахункові періоди та застосовані тарифи.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, споживач послуг у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , належним чином не виконував своїх обов'язків з січня 2022 року не вносив плату за отримані послуги з постачання теплової енергії, з листопада 2021 року за абонентське обслуговування, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 1 січня 2025 року в розмірі 26 948,01 грн (теплова енергія 26 525,75 грн, абонентська плата 422,26 грн). Інфляційна складова боргу відповідно до розрахунку ціни вимоги розраховувалась до 23 лютого 2022 року та становила 270,10 грн. Розмір 3% річних з простроченої суми відповідно до розрахунку ціни вимоги нараховувався також до 23 лютого 2022 року та становив 17,95 грн. Таким чином, заборгованість з постачання теплової енергії та абонентське обслуговування у загальному розмірі становить 27 236,06 грн.
Надані позивачем докази відповідають критеріям належності, допустимості та стосуються предмету доказування у даній справі.
В той же час, відповідач будь-яких доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, суду не надав, зокрема, але не виключно, контррозрахунку заборгованості.
Необхідність пред'явлення контррозрахунку при спростуванні розрахунку заборгованості підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, в постанові від 02 квітня 2020 року в справі № 757/29813/17-ц Верховний Суд зазначив: «Відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг».
Також у справі відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ "Євро-Реконструкція" із клопотанням про припинення надання послуг із постачання теплової енергії, а також із скаргами щодо ненадання чи неякісного надання цих послуг у спірний період.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства колегія суддів дійшла висновку про виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин з надання та отримання житлово-комунальних послуг, а також щодо неналежного виконання ОСОБА_1 обов'язку з оплати отриманих послуг.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям.
У зв'язку з наведеним, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів вирішила скасувати помилкове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 3 028 грн та апеляційної інстанції у розмірі 4 542 грн (3 028 грн+4 542 грн=7 570 грн).
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» задовольнити.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - реконструкція» (ЄДРПОУ 37739041) заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, абонентської плати у розмірі 26 948 (двадцять шість тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн 01 коп.; інфляційну складову боргу в розмірі 270 (двісті сімдесят) грн 10 коп.; 3% річних в розмірі 17 (сімнадцять) грн 95 коп. та судовий збір у розмірі 7 570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК. П. Приходько
С.О. Журба