Унікальний номер справи № 752/4582/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9572/2025Головуючий у суді першої інстанції - Кордюкова Ж.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
01 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Іщенком Денисом Юрійовичем на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про стягнення безпідставно списаних коштів,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення безпідставно списаних коштів та пені.
Ухвалою до Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року цивільну справу передано на розгляд до Подільського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказаний позов, є позовом про захист прав споживачів, з огляду на те, що позов пред'явлено споживачем до фінансової установи АТ "Укрсиббанк", що в даному випадку, надало послуги для задоволення побутових потреб.
В апеляційній скарзі наголошено, що позивач як споживач має право подати позов за своїм місцем проживання відповідно до частини п'ятої статті 28 ЦПК України.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги та скасування ухвали, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу та передаючи справу на розгляд до Подільського районного суду міста Києва, виходив з того, що підстави, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду, тому поданий позов підлягає направленню до іншого суду за правилами загальної підсудності, тобто, за місцезнаходженням відповідача.
Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
За загальним правилом, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України).
Стаття 28 ЦПК України встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю.
Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу.
Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян.
Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Згідно із частиною 16 статті 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно із цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленою статтею 30 цього Кодексу.
У випадку, коли пред'явлення позову не пов'язано із захистом прав споживачів, встановлена для цих позовів альтернативна підсудність не поширюється.
Звертаючись до Голосіївського районного суду міста Києва, позивач, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» вказував про те, що АТ "Укрсиббанк" безпідставно і неправомірно були списані кошти з платіжної картки.
Відповідно до преамбули до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п. 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно з п. З статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавцем є суб'єкт господарювання, який виконує роботу або надає послуги.
Згідно п. 22 статті 1 цього ж Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у ч. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Враховуючи зазначені положення, відносини, які склались між позивачем та відповідачем регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки позивач є держателем платіжної картки, яка використовувалась виключно для проведення розрахунків фізичної особи, а тому останній є споживачем зазначеної послуги.
Враховуючи зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , позивач, як споживач фінансових послуг, вірно визначив підсудність справи та керуючись ч.5 статті 28 ЦПК України звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів»
У даній справі позивач використав належне йому право вибору суду за правилами підсудності та звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва за місцем проживання або перебування споживача.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позов подано в рамках Закону України «Про захист прав споживачів» позивач відповідно до ч. 5 статті 28 ЦПК України подав позов за зареєстрованим місцем проживання споживача.
Суд першої інстанції на вищенаведені обставини належної уваги не звернув, в зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про передачу справи на розгляд до іншого суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року про передачу справи на розгляд іншому суду постановлено з порушенням норм процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному статті 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, яким є Голосіївський районний суд міста Києва від 11 березня 2025 року.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Іщенком Денисом Юрійовичем - задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач
Судді