Справа № 758/8797/25 Головуючий у І інстанції Денисов О.О.
Провадження № 33/824/4614/2025 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
29 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Таргоній Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича на постанову Подільського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року про притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ПостановоюПодільського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року справу 758/8797/25 (провадження 3/758/3770/25) та №758/8834/25 (провадження 3/758/3795/25) про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП об'єднано в одне провадження та об'єднаній справі присвоєно єдиний номер №758/8797/25 (провадження 3/758/3770/25).
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Подільського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року скасувати та прийняти нову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрити, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в першому випадку матеріали справи, в тому числі відеозапис, не містять даних про підстави зупинки транспортного засобу,визначених в ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», яким керував ОСОБА_1 .
В даному випадку автомобіль під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції був зупинений безпідставно.
Таким чином, на думку захисника, оскільки ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими без законних не те підстав, складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та всі інші документи не можна вважати допустимими доказами.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. вказує на те, що у його підзахисного були відсутні зазначені в протоколі ознаки сп'яніння, що підтверджується поведінкою останнього, зафільмованою на відеозаписі, з якого вбачається ОСОБА_1 знаходиться у стані сильного душевного хвилювання через оголошену повітряну тривогу в м. Києві.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що розгляд справи та складання адміністративних матеріалів не було зупинено чи відкладено під час оголошеної повітряної тривоги, що є порушенням права останнього та його родини на захист та безпеку життя.
Адвокат Вареник А.М. зазначає, що свою відмову від проходження огляду на наявність стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 мотивував наявністю повітряної тривоги, рухом ворожих безпілотних ударних дронів у районі їх перебування та необхідністю довезти дружину та дітей в безпечне місце, оскільки співробітники поліції повідомили, що на час огляду ОСОБА_1 його дружина з дітьми будуть залишатись в машині просто на вулиці, чого він ніяк не міг допустити.
Щодо другого випадку, коли було складено ще один протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, захисник зазначає, що ОСОБА_1 не було зупинено поліцейськими, оскільки на момент зустрічі з останніми він навіть не перебував в автомобілі, у ОСОБА_2 були відсутні зазначені в протоколі ознаки алкогольного сп'яніння, що підтверджується відеозаписом самої події.
Крім того, ОСОБА_1 вдруге не було відсторонено від керуваннятранспортним засобом та не було здійснене тимчасове затримання транспортного засобу.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. звертає увагу на те, що дії його підзахисного щодо керування автомобілем були викликані крайньою необхідністю через вибухи в тому місці, де він перебував разом дружиною та дітьми.
Жодних негативних наслідків чи шкоди діями ОСОБА_1 спричинено не було та ризик їх спричинення був мінімальний з огляду, на відсутність у нього стану алкогольного сп'яніння та майже повної відсутності на дорогах інших учасників руху, тому його невідкладні дії переважали над умовною гіпотетичною шкодою, яку він міг спричинити як іншим, так і безпосередньо членам його родини.
ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Вареник А.М. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити її.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також ст. 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Постанова судді суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у справі доказах.
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Крім того, п. 2.9А Правил дорожнього руху України передбачає заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного п. 2.5 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 дотримано не було.
Згідно з положеннями ч. ч. 2 - 6 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Разом із цим, згідно з п. 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, відмова водія від проходження огляду на стан, зокрема, алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас, за змістом п. 8 Порядку, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Окрім цього, відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху України (див. постанову КАС ВС у справі № 678/991/17 від 15 листопада 2018 року).
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 161/5372/17 вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні, що і є дійсним, в цій справі, так як показання свідків у повній мірі кореспондуються і іншими доказами в їх сукупності, у тому числі відеозаписом.
В рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться:
- в протоколах про вчинення адміністративних правопорушень серії ЕПР1 №333834 від 18 травня 2025 року та №333885 від 18 травня 2025 року, в яких зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- в направлені на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, в яких зазначені виявлені працівниками патрульної поліції ознаки алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 , зокрема: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, які передбачені Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735;
- відеозаписом з нагрудної бодікамери 476796 з якого вбачається, що 18 травня 2025 року зупинено автомобіль марки марки «Skoda», моделі «Octavia», номерний знак (реєстраційний номер) НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 в темну пору доби. На вимогу працівника поліції ОСОБА_1 надав посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, та страховий поліс (онлайн), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння останній відмовився.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Протоколи про адміністративне правопорушення та додані до них матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При врученні співробітником поліції ОСОБА_1 протоколів про адміністративне правопорушення, останній відмовився їх отримати.
Зазначені в протоколах про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, виявлені працівниками поліції 18 травня 2025 року у ОСОБА_1 , в розумінні Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є безпосередніми підставами для проведення огляду, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda», моделі «Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , і був зупинений працівниками поліції двічі.
На відеозаписі зафіксовано те, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням приладу «Drager» або в найближчому сертифікованому медичному закладі відмовився двічі, при цьому підтвердив, що в цей день вживав алкогольні напої.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що поведінка ОСОБА_1 , яка проявлялася в затягуванні часу та небажанні проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, є підтвердженням того, що останній намагався уникнути адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
На відео зафіксована вся подія правопорушення. Наданий відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не порушував громадського порядку, в діях останнього не було жодної небезпеки оточуючим, оскільки дане твердження сторони захисту не спростовує встановленого факту керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння.
Диспозиція ст. 130 КУпАП описує склад правопорушення, пов'язаного з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмовою від проходження медичного огляду на стан сп'яніння.
Законодавством чітко встановлена відповідальність як за керування транспортним засобом в стані о сп'яніння, так і за відмову від проходження у встановленому Законом порядку огляду на стан сп'яніння, тобто адекватна поведінка особи, яка керує транспортним засобом не є підставою для звільнення від відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Щодо доводів апеляційної скарги про не доведення законності підстав для зупинки транспортного засобу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Із матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб вперше зупинено о 00:46 год., вдруге 01:35 год.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування.
Відповідно до наказу Київської міської військової адміністрації №1 від 20 березня 2023 року з 26 березня 2023 року у м. Києві запроваджено комендантську годину з 00 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин.
Установлено, що зупинка транспортного засобу відбулась під час комендантської години, що є самостійною підставою для перевірки особи, що пересувається під час комендантської години.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_1 можна вважати крайньою необхідністю, оскільки він їхав на автомобілі під час повітряної тривоги в комендантську годину, у зв'язку з загрозою життю та здоров'ю останнього та членам його сім'ї, апеляційний суд відноситься до них критично, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.ст.17,18 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що керування ним транспортним засобом було зумовлено крайньою необхідністю, а саме, необхідністю доставлення своєї родини додому під час повітряної тривоги.
Проте, в даному випадку дії ОСОБА_1 не можна вважати вчиненими в умовах крайньої необхідності, оскільки останній не вжив заходів для перебування під час повітряної тривоги в укритті, навпаки, наражаючи свою сім'ю на небезпеку пересувався разом з нею автомобілем в напрямку свого дому, як зазначив на відеозаписі, в комендантську годину.
Посилання захисника на те, що в порушення вимог законодавства працівники патрульної поліції не відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє, оскільки вказані обставини не є підставою для скасування оскаржуваної постанови судді першої інстанції, так як вирішення питання про відсторонення водія від керування транспортним засобом не впливає на її законність та обґрунтованість.
Оцінюючи сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження апелянта про те, що його безпідставно притягнули до адміністративної відповідальності не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, адвокатом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як не встановлено і істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об'єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.
При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст.ст. 279, 280 КУпАП допущено не було, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова Подільського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року є законною та обґрунтованою, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича залишенню без задоволення.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовичазалишити без задоволення, постанову Подільського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Д.О.Таргоній