01 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/784/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ( далі також - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік до Дня Незалежності України як особі з інвалідністю внаслідок війни першої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни першої групи, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги та стягнути недоплачену суму у розмірі 20510,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Натомість у 2024 році Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплачено позивачу спірну разову грошову допомогу у меншому розміру, через що позивач звернувся до суду.
27.01.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.01.2025 ухвалою суду провадження у даній справі зупинено до набрання чинності постановою Верховного Суду у справі № 440/14216/23.
04.08.2025 ухвалою суду провадження у справі поновлено.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти доводів позивача, зазначив, що діяв на підставі та у спосіб визначений законодавством України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Позивач має статус ветерана війни - інваліда війни 1 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.02.2023 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, та відповідно має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII.
Для отримання інформації щодо нарахованої та виплаченої у 2024 році одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою.
У відповідь на таке звернення відповідач повідомив, що вказана одноразова виплата до Дня Незалежності України за 2024 рік проводиться у розмірі 3100 грн.
Разом з тим, на думку позивача, розмір спірної виплати має становити вісім мінімальних пенсій за віком, у зв'язку з чим між сторонами виник спір.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд враховує, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
При цьому необхідно зважати на те, що згідно з пунктом 1 частиною п'ятою статті 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи, предмет та підстави позову, а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 за результатами розгляду зразкової справи № 806/440/14216/23, а тому визнається судом типовою справою.
Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242, частини третьої статті 291 КАС України, суд враховує правові висновки, викладені у вказаному судовому рішенні, які можна узагальнити такими чином.
В умовах воєнного або надзвичайного стану тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі ? Закон № 3551-XII), який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Оскільки нарахування відповідної разової грошової виплати встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: "Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України", викладено в новій редакції такого змісту:
"Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду цієї справи.
Отже, з 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Тобто Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Водночас, урахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1.
Також Велика Палата Верховного Суду погодилися з тим, що Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Крім того, оскільки спірна щорічна разова грошова виплата не передбачена в Конституції України, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що на цю виплату не поширюються визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
При цьому Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Верховного Суду, як суду першої інстанції, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
Тож норма частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367- XIV діяла до набрання чинності "новою" нормою частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15.04.2023 дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
Відтак Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав пенсійний орган здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка є нечинною. Тобто поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону № 3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.
Підсумовуючи викладене та враховуючи правову позицію, сформовану у зразковій справі № 440/14216/23, суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду у Чернігівській області, здійснивши позивачу спірну грошову виплату в розмірі 2900 грн, правомірно застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і залишається чинною на час вирішення справи, а отже, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.
Оскільки чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі немає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005 код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко