02 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2446/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року, у розмірі 1 млн гривень.
Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, він має право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 (далі - Постанова №153). Так, позивач вказав, що він був прийнятий на військову службу за контрактом 16 березня 2022 року, тобто після введення воєнного стану на території України, у період з 17 липня 2023 року по 26 вересня 2023 року виконував військовий обов'язок у зоні бойових дій, а 25 вересня 2023 року отримав поранення і наразі має статус учасника бойових дій. Натомість відповідач відмовив позивачу у виплаті спірної одноразової грошової винагороди з тих підстав, що він був прийнятий на військову службу 09 грудня 2021 року, тобто до введення воєнного стану. З указаним позивач не погоджується, наполягаючи на тому, що на військову службу за контрактом він був прийнятий саме під час запровадження воєнного стану - з 16 березня 2022 року. Проте зазначеного відповідачем не було враховано, а тому, як вважає позивач, його протиправно позбавлено передбаченої Постановою №153 одноразової грошової винагороди як особи рядового, сержантського і старшинського складу Державної прикордонної служби України, яка на час введення в Україні воєнного стану уклала контракт про проходження військової служби до досягнення 25-річного віку.
Ухвалою суду від 30 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Адміністрації Державної прикордонної служби України до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що до 16 березня 2022 року позивач уже проходив строкову військову службу. Після 16 березня 2022 року позивач проходив військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Тобто, станом на дату запровадження воєнного стану на території України (24 лютого 2022 року) позивачу уже був призваний та, відповідно, проходив військову службу. Водночас, на думку представника відповідача, норми Постанови №153 передбачають, що право на виплату одноразової грошової винагороди мають лише ті військовослужбовці, які, зокрема, станом на день набрання чинності Постанови №153 у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу саме під час дії воєнного стану (тобто з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2025 року), а також є діючими військовослужбовцями. Оскільки позивач був прийнятий на військову службу до 24 лютого 2022 року (тобто до дня введення воєнного стану) і 16 березня 2025 року був звільнений з військової служби, тобто наразі не є діючим військовослужбовцем, то, як вважає відповідач, ОСОБА_1 не має права на виплату йому спірної одноразової грошової винагороди. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про безпідставність тверджень відповідача, якими він обґрунтовує законність оскаржуваної відмови. Вважає, що обставина проходження строкової військової служби до 16 березня 2022 року не позбавляє його права на отримання спірної винагороди.
Відповідач подав до суду заперечення, в яких наголошено на тому, що на позивача не поширюються норми Постанови №153 і він не набув права на виплату винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з витягом із послужного списку на сержанта запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №14-ПС від 09 грудня 2021 року був призваний на строкову військову службу і направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_2 . У складі зазначеної військової частини ОСОБА_1 перебував у період з 09 грудня 2021 року по 25 січня 2022 року.
У період з 25 січня 2022 року по 03 лютого 2022 року позивач перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також підтверджується наказом від 25 січня 2022 року №23-ОС
У період з 03 лютого 2022 року по 16 березня 2022 року позивач проходив службу у складі відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 .
16 березня 2022 року позивач уклав із начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 3 роки до 15 березня 2025 року
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 березня 2022 року №86-ОС позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу строком на 3 роки.
Як вбачається з витягу з послужного списку позивача, після укладення контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу від 16 березня 2022 року він проходив службу у складі відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 16 березня 2022 року по 17 січня 2023 року) та відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 17 січня 2023 року по 16 березня 2025 року).
Разом з цим, як свідчить зміст довідки НОМЕР_3 прикордонного загону від 20 жовтня 2023 року №12/4634, ОСОБА_1 у період з 17 липня 2023 року по 26 вересня 2023 року перебував в оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, виконував завдання у зоні ведення активних бойових дій та приймав участь у заходах з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи в межах Донецької області.
25 вересня 2023 року позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №452, виданою 27 вересня 2023 року військової частиною НОМЕР_4 .
Як вбачається зі змісту довідки госпітальної ВЛК №78 від 18 січня 2024 року, отримане позивачем поранення визнано таким, що пов'язане із захистом Батьківщини.
31 січня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_8 видано ОСОБА_1 посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 13 березня 2025 року №266-ОС з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «ж» (у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 14 березня 2025 року №271-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку служби. Остаточною датою звільнення ОСОБА_1 з військової служби вважається 16 березня 2025 року.
Як свідчать наявні у справі матеріали, до звільнення з військової служби позивач 25 лютого 2025 року через свого безпосереднього начальника звертався до командира НОМЕР_5 прикордонного загону з рапортом, в якому просив вирішити питання щодо нарахування та виплати коштів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 (пункти 2-4).
За результатами розгляду рапорту позивача від 25 лютого 2025 року відповідач листом від 24 березня 2025 року повідомив про відсутність порядку здійснення виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року. Зазначено, що про вирішення питання щодо нарахування та виплату коштів згідно вказаної постанови позивач буде повідомлений додатково після надходження порядку здійснення таких виплат.
У квітні 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.
Листом від 09 травня 2025 року відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди з тієї підстави, що він був прийнятий на військову службу до 24 лютого 2022 року, а саме з 09 грудня 2021 року, а тому на нього не поширюються норми Постанови №153.
Додатково у квітні 2025 року позивач направив звернення до Міністерства внутрішніх справ України та Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням зобов'язати НОМЕР_5 прикордонний загін нарахувати та виплатити винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.
Листом від 22 квітня 2025 року Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивача про відсутність підстав для виплати йому винагороди, передбаченої Постановою №153.
Водночас листом від 07 травня 2025 року Адміністрація Державної прикордонної служби України рекомендувала позивачу повторно звернутись до керівництва військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 прикордонного загону) для прийняття рішення щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у зв'язку з виданням наказу від 09 квітня 2025 року №115 «Про організації виплати одноразової грошової винагороди».
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_10 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин другої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ (у редакції закону станом на час призову позивача на військову службу) передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
Згідно з абзацом 4 пункту 3 Положення №1115/2009 у добровільному порядку (за контрактом) в Держприкордонслужбі громадяни проходять військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153, якою погоджено пропозицію Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (експериментальний проект) (далі - Постанова №153).
Зазначена постанова набрала чинності 13 лютого 2025 року.
Так, пунктом 3 Постанови №153 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що: 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; 3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Абзацом другим пункту 4 Постанови №153 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Отже, наведеними вище приписами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. Так, на виплату зазначеної вище винагороди у розмірі 1 млн грн можуть претендувати громадяни України, які:
- входять до числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
- на момент набрання чинності Постановою №153 не досягли 25 років і були прийняті або призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану;
- на момент набрання чинності Постановою №153 продовжували проходження військової служби у військових званнях рядового або сержантського складу, незалежно від виду служби;
- брали безпосередню участь, зокрема, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при цьому період участі військовослужбовця у бойових діях за сукупністю має становити не менше шести місяців (станом на дату набрання чинності Постановою №153).
Відтак, однією з умов для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн є прийняття або призов особи віком до 25 років на військову службу саме під час дії воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року, по 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постановою №153).
Таким чином, зміст редакції абзацу 2 пункту 4 Постанови №153, яка діяла на момент звернення позивача до відповідача з рапортом про виплату спірної винагороди (тобто 25 лютого 2025 року), свідчив про те, що у разі, якщо особа станом на 24 лютого 2022 року вже перебувала на військовій службі, а в подальшому уклала контракт на її проходження, то вона не має права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
Як свідчать встановлені судом обставини цієї справи, позивач був призваний на строкову військову службу 09 грудня 2021 року згідно відповідного наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №14-ПС від 09 грудня 2021 року.
Отже, оскільки прийняття (призов) позивача на військову службу (вид - строкова військова служба) було ще до введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 р.), то він за приписами абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до відповідача з рапортом про виплату відповідної винагороди, тобто 25 лютого 2025 року, не може вважатися особою, яка має право на нарахування й виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
Водночас суд зауважує, що укладення позивачем контракту від 16 березня 2022 року не свідчить про факт припинення ним проходження військової служби, на яку він був призваний ще 09 грудня 2021 року. При цьому з витягу з послужного списку позивача вбачається, що у ньому відсутні відомості про винесення відносно нього наказу про звільнення з військової служби, тобто з 09 грудня 2021 року по 16 березня 2025 року позивач безперервно проходив військову службу.
З огляду на викладене, суд вважає правомірною відмову відповідача, викладену у листах від 24 березня 2025 року та від 09 травня 2025 року, у нарахуванні та виплаті позивачу винагороди на підставі абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до відповідача з рапортом про її виплату.
У спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, відсутні правові підстави для визнання протиправними оскаржуваних позивачем дій та, відповідно, для зобов'язання відповідача вчинити дії, які просить позивач.
Поряд з цим суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942 було внесено зміни до Постанови №153, зокрема, доповнено пункт 4 абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Постанова Кабінету Міністрів України №942 від 30 липня 2025 року набрала чинності 07 серпня 2025 року.
Отже, указаною постановою було, фактично, розширено перелік осіб, які мають право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153. До таких, зокрема, віднесено осіб, які станом на час укладення контракту на проходження військової служби під час воєнного стану уже проходили строкову військову службу.
Утім, наведені приписи постанови Уряду набрали чинності уже після виникнення між позивачем та відповідачем спірних у цій справі відносин, а тому не можуть бути застосовані до них.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не позбавлений права на звернення до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153, враховуючи зміни до неї, внесені постановою Кабінету Міністрів України №942 від 30 липня 2025 року, які набрали чинності 07 серпня 2025 року.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ); відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_11 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя О.П. Лелюк