02 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2827/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу по мобілізації та звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком (особою з інвалідністю 2 групи), що підтверджується відповідним висновком ЛКК. Однак, позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив у звільненні з підстав того, що наданими документами не підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за його батьком. Позивач вважає, що подані до відповідача документи були достатніми для можливості звільнення його з військової служби, у зв'язку із чим позивач просив суд задовольнити позов.
Відповідач заперечував проти задоволення позову та вказав, що позивачем не надано належних доказі безперервної потреби в постійному догляду за батьком, а поданий висновок ЛКК за формою №080-4/о рекомендує лише отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що не є тотожним поняттю постійного догляду. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не додано до рапорту документів на підтвердження кола інших осіб першого та другого ступеня споріднення у особи з інвалідністю 2 групи та акт обстеження сімейного стану із зазначенням осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю 2 групи, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Рух справи у суді
Судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, судом визнано поважними причини пропуску та поновити позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Позивач призваний на військову службу по мобілізації та подав 14.05.2025 р. рапорт на звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». На підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивач до рапорту подав: паспорт № НОМЕР_2 від 30.06.2023 р.; свідоцтво про народження НОМЕР_3 паспорт НОМЕР_4 ; пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 ; довідку МСЕК серія 12 ААД №150457; висновок ЛКК №34/8; висновок №25/34/8; відомість зареєстрованих осіб у житловому приміщенні; рішення суду по справі №726/538/25; паспорт НОМЕР_6 ; свідоцтво про смерть. (а.с. 17-18, 23-38).
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 на вказаний рапорт позивача повідомлено, що відсутні підстави для його задоволення, оскільки на підставі наданих документів неможливо встановити, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду. (а.с. 19-21).
Матеріали справи містять висновок ЛКК №201/33 від 21.08.2025 р. із зазначенням, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Крім того, до матеріалів справи долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 19.09.2025 р., в якому вказано, що інших членів сім'ї ОСОБА_2 , які зобов'язані його утримувати відповідно до закону, окрім сина ОСОБА_1 , відсутні. (а.с. 60-62).
Мотивувальна частина
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийняття оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону №2232-XII розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Підставою такої відмови зазначено, що позивачем до поданого рапорту на звільнення не долучені документи, які підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Вказано, що у висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. не підкреслено рекомендації щодо соціальних послуг.
Щодо підтвердження необхідності постійного догляду позивачем за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи відповідно до висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. форми №080-4/0 суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що правова позиція, якими документами підтверджується необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю як підстава для звільнення з військової служби було сформовано у висновках Верховного Суду від 21.02.2024 року по справі № 120/1909/23.
"Так, визначення терміна “медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України “Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін “медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін “медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Наведене свідчить, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (“Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття “постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття “сторонній догляд» не є тотожним поняттю “постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, “постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено - Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о “Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 “Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналіз повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням №1317, дає підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися, крім висновку МСЕК, також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:
- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);
- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);
- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667).
Суд зауважує, що висновок ЛКК повинен містити рекомендації саме потреби у постійному догляді. При цьому, наявність ІІ або ІІІ групи інвалідності автоматично не вказує на потребу в постійному догляді.
Отже, висновок ЛКК про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі по формі №080-4/о, може бути допустимим підтвердженням необхідності здійснення постійного стороннього догляду та звільнення із військової служби за сімейними обставинами лише за умови чіткого зазначення у змісті висновку рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного стороннього догляду."
Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби, стали доводи відповідача на підставі наданих документів неможливо встановити, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду.
Поряд із цим, судом було встановлено, що до рапорту від 14.05.2025 р. позивач додав, зокрема, висновок ЛКК №25/34/8 від 12.02.2025 р. за формою -4/о та висновок ЛКК №34/8 від 12.02.2025 р. (з терміном дії до 12.08.2025 р.). При цьому, у висновку ЛКК №34/8 від 12.02.2025 р. вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Тобто, обставини, на які посилався відповідач у відповіді за результатом розгляду рапорту позивача, не підтверджено, оскільки позивач подав одночасно з рапортом належний висновок ЛКК, на підставі якого відповідач мав можливість встановити, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду.
Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем до рапорту акт обстеження сімейного стану із зазначенням осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю 2 групи, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд звертає увагу, що вказані доводи не були вказані в оскаржуваній відмові, а відтак відповідач не може посилатись на такі обставини. При цьому, судом встановлено, що оскільки термін висновку ЛКК №34/8 від 12.02.2025 р. закінчився 12.08.2025 р., позивачем було сформовано новий висновок ЛКК №201/33 від 21.08.2025 р. із зазначенням, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Крім того, до матеріалів справи долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 19.09.2025 р., в якому вказано, що інших членів сім'ї ОСОБА_2 , які зобов'язані його утримувати відповідно до закону, окрім сина ОСОБА_1 , відсутні. Вказані обставини у свою чергу відкидають решта доводів відповідача, зазначених у відзиві.
Щодо способу відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд наголошує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірність рішення щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення.
Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність відмови у звільненні позивача з військової служби, згідно підпункту “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, особою з інвалідністю 2 групи.
Отже, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
З вказаних підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору в даній категорії справ, суд не вирішує питання про відшкодування вказаних судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
4. В решті позову відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 );
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Суддя Т.М. Брезіна