Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
02 жовтня 2025 р. № 520/21963/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо належного реагування на скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 незаконною;
- визнати дії командування військової частини НОМЕР_1 при підготовці, підписанні і скеруванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дружині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , офіційних листів військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 вих. № 3/54/2759, від 07.03.2025 вих. № 1656/2085, від 19.04.2025 вих. № 1656/3443 незаконними - в частині порушення в них норм презумпції невинуватості, службової етики, суперечення (невідповідності) їх змісту фактичним обставинам, визначених попередніми офіційними документами (листами, доповідями) за підписами минулого командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та вищого військового командування, і здійснення завідомо неправдивого (безпідставного) посилання на відсутню (незазначену) позицію Головнокомандувача Збройних Сил України щодо нагородження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в наказі від 20.01.2025 № 41 "Про результати службового розслідування";
- визнати дії помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 при підготовці офіційних листів військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 вих. № 3/54/2759, від 07.03.2025 вих. № 1656/2085, від 19.04.2025 вих. № 1656/3443 незаконними - в частині порушення в них норм презумпції невинуватості, службової етики, суперечення (невідповідності) їх змісту фактичним обставинам, визначених попередніми офіційними документами (листами, доповідями) за підписами минулого командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та вищого військового командування і здійснення завідомо неправдивого (безпідставного) посилання на відсутню (незазначену) позицію Головнокомандувача Збройних Сил України щодо нагородження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в наказі від 20.01.2025 № 41 "Про результати службового розслідування";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно опрацювати скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 з урахуванням висновків суду у повному обсязі та надати на неї відповідь за результатами повторного опрацювання у строки та в порядку, визначеними Законом України "Про звернення громадян";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування за фактами порушення помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковником юстиції ОСОБА_6 , зазначеними в скарзі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , а у разі підтвердження зазначених фактів за результатами службового розслідування - вжити заходів до притягнення підполковника юстиції ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності (накладання на нього адекватного дисциплінарного стягнення) відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати доповіді у порядку, встановленому Інструкцією з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, про діяння помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , які мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України до територіальних підрозділів правоохоронних органів за місцем поточної дислокації військової частини: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; уповноважених органів досудового розслідування за предметною підслідністю правопорушень, ознаки яких виявлені, відповідно до ст. 216 КПК України - Служби безпеки України (за ч. 2 ст. 111 КК України), Державного бюро розслідувань (за ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 435-1 КК України), Національної поліції (за ч. 2 ст. 366 КК України).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо належного реагування на його скаргу від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 є незаконною, протиправною.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З позовної заяви вбачається, що з 24.03.2022 по 07.11.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у 225 і НОМЕР_2 окремих батальйонах (відповідно військових частинах НОМЕР_3 і А7401) НОМЕР_4 окремої бригади (військової частини НОМЕР_1 , далі - відповідач) територіальної оборони (далі - ТрО) Сил Територіальної оборони Збройних Сил України на посадах осіб офіцерського складу. Брав участь у заходах із відсічі і стримування повномасштабної військової агресії російської федерації, включаючи безпосередню участь у бойових діях, зокрема в Харківській обл. і м. Бахмут Донецької області.
26.05.2025 позивачем було направлено на офіційну електронну пошту відповідача скаргу на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , в якій він клопотав командування військової частини провести службове розслідування з приводу порушень військової дисципліни і ознак вчинення кримінальних правопорушень з боку підполковника юстиції ОСОБА_3 , які порушували права та законні інтереси позивача, і притягнути його до дисциплінарної відповідальності; поновити у зв'язку із зазначеними фактами дисциплінарних правопорушень відповідальної за опрацювання звернень громадян військової посадової особи розгляд питання щодо поновлення опрацювання і скерування до вищого штабу нагородних документів, раніше занедбаних посадовими особами кадрового органу відповідача.
На зазначену вище скаргу позивач не отримав відповідь протягом одного місяця всупереч вимогам ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", тому позивач 17.07.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача із вимогами про зобов'язання вчинити певні дії, а саме надати відповідь на зазначену скаргу (адміністративна справа № 520/19034/25.
Відповідачем у порядку ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України 25.07.2025 було надано позивачу відповідь на його скаргу, і сторонами було подано заяви про закриття провадження у справі у зв'язку із задоволенням відповідачем позовних вимог (у цій частині) до початку розгляду справи по суті.
Проте, не погоджуючись із сутністю і доводами відповіді на скаргу, підготовленою відповідачем, вважаючи, що командуванням військової частини НОМЕР_1 вчинено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини щодо проходження військовослужбовцями військової служби врегульовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України №548-XIV від 24.03.1999. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Згідно абзаців 1-6 статті 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна досягається шляхом:
виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі;
особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України;
формування правової культури військовослужбовців;
умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;
зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Згідно абзаців 1, 2, 6 статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;
поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ст. 58 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України, командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно ст. 59 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України, командир (начальник) зобов'язаний проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини.
Пунктом 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України унормовано, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
За приписами абз. 2 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Згідно статей 45, 48, 83, 84 та 86 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
На військовослужбовця можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження у посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу;
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність.
Прийняттю рішення про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглого може передувати службове розслідування.
Якщо вину повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення і обрання його виду враховується характер і обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань військовослужбовця.
Згідно до вимог статті 94 Дисциплінарного статуту встановлено, що старший командир, зокрема, має право накласти своєю владою більш суворі стягнення.
Статтею 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ, встановлено, що під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Отже аналізуючи наведені норми, слід зазначити, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Пунктом 2 розділу І Порядку №608 визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування проводиться для встановлення: - неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; - причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; - порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; - причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до вимог пункту 1 розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Відповідно до вимог пункту 3 розділу ІІІ Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Пункту 13 розділу ІІІ Порядку №608 передбачає, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Згідно з пунктами 1, 5, 6 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, Розділу VІ Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
У контексті вищезазначеного суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі №380/12332/20, зокрема, зазначив, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. При цьому, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування. Для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 813/1021/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з позовної заяви вбачається, що підставами подання позивачем скарги до відповідача та в подальшому даного позову, є те, що ще у червні 2023 року позивач, який у складі підрозділу (командно-спостережного пункту) військової частини НОМЕР_5 (яка як окремий батальйон входила до складу військової частини НОМЕР_1 , що була окремою бригадою), виконував бойові завдання із захисту Батьківщини в м. Бахмут Донецької області, отримав два бойових поранення, внаслідок яких став особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.
На підставі клопотання, порушеного командиром військової частини НОМЕР_5 (окремого батальйону НОМЕР_6 ), рішенням тодішнього командира військової частини НОМЕР_1 (окремої бригади ТрО), у прямому підпорядкуванні яких позивач проходив службу і виконував бойові та інші службові завдання, представлений до нагородження державною нагородою України - орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Відповідні нагородні документи були підготовлені і зареєстровані в діловодстві військових частин НОМЕР_5 і НОМЕР_1 , проте через порушення військової дисципліни (недбале ставлення до військової служби) військовослужбовців кадрового органу військової частини НОМЕР_1 зазначені нагородні документи не дійшли до вищого органу військового управління (до вищого командира), внаслідок чого не були розглянуті по суті.
Як зазначає позивач у позові, суть скарги від 26.05.2025, поданої позивачем відповідачу - підготовка підполковником юстиції ОСОБА_6 , як військовою посадовою особою, відповідальною за опрацювання звернень громадян і претензійно-позовну роботу, офіційних листів-відповідей позивачу і членам його сім'ї на їх звернення та подання цих листів на підпис командиру частини, зміст яких свідчить про порушення автором цих листів військової дисципліни та містить явні ознаки цілої низки кримінальних правопорушень.
Проте, судом встановлено, що командуванням військової частини НОМЕР_1 при попередньому розгляді його звернення не встановлені в діях підполковника юстиції ОСОБА_2 будь-які порушення, які були б підставою для призначення службового розслідування відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608.
Крім того, питання проведення службового розслідування у відповідності до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, віднесено до дискреційних повноважень командира.
Щодо вимоги позивача про визнання дій командування, у тому числі помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , незаконними при наданні відповідей від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 в частині порушення презумпції невинуватості, службової етики, невідповідності їх змісту фактичним обставинам справи, судом встановлено, що як зазначає відповідач у відзиві під час підготовки відповідей на звернення ОСОБА_1 від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 використано відомості та норми права з наступних джерел:
подання Офісу Генерального прокурора від 04.12.2023 № 11/1-56810-23 у порядку частини 3 статті 65-1 Закону України "Про запобігання корупції", яке направлено на адресу військової частини НОМЕР_7 та в послідуючому скеровано у військову частину НОМЕР_1 для розгляду;
рішення Печерського районного суду м. Київ від 25 лютого 2023 року у справі №757/7597/23-к щодо обрання запобіжного заходу;
ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2024 року по справі №641/2059/24 щодо зупинення судового розгляду справи;
рішення Головнокомандувача Збройних Сил України від 20.01.2025 №41 "Про результати службового розслідування";
законодавство України у воєнній сфері;
судова практика Верховного Суду.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що надані позивачу відповіді викладені стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно. Під час складання відповідей вживався офіційно-діловий стиль, для якого характерний нейтральний тон викладення, позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.
Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що помічник командира у своїх листах посилався на фактично існуюче кримінальне провадження, що підтверджується відповідними документами судових та правоохоронних органів. Використані формулювання були нейтральними і відображали лише факт наявності провадження, а не доведеність вини позивача.
Судження ОСОБА_1 про порушення у відповідях військової частини НОМЕР_1 презумпції невинуватості шляхом посилання на скоєння ним корупційного кримінального правопорушення - є необґрунтованими, оскільки рішення суду по викладеному факту не прийнято, а його дії містять лише ознаки таких правопорушень, за що він і був затриманий працівниками правоохоронного органу, що стало наслідком прийняття ряду рішень прокуратурою та судом.
Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 у справі №826/15327/17 зазначив, що повідомлення про існування кримінального провадження, якщо воно підтверджене офіційними документами, не є наклепом і не порушує презумпцію невинуватості.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно опрацювати скаргу ОСОБА_1 від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 з урахуванням висновків суду у повному обсязі та надати на неї відповідь за результатами повторного опрацювання у строки та в порядку, визначеними Законом України "Про звернення громадян" суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини, що виникають між громадянами та органами місцевого самоврядування та/або органами державної влади щодо розгляду звернень, скарг, заяв та клопотань, регулюються нормами Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).
Відповідно до статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З аналізу наведених норм вбачається, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Судом встановлено, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії підполковника юстиції ОСОБА_3 при підготовці попередніх відповідей встановлено, що підполковником юстиції ОСОБА_2 під час підготовки попередніх відповідей на адресу ОСОБА_1 від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 використано відомості та норми права з джерел, які стосуються предмета звернень заявника та знаходяться у відкритому доступі. Невдоволення ОСОБА_1 результатом розгляду його звернень не може бути підставою для висновків про некомпетентність окремої посадової особи. Окрім того, поняття «компетентність» є оціночним поняттям, характеристику якому уповноважено надавати саме командування військової частини НОМЕР_1 , а не особиста думка скаржника ОСОБА_1 .
Верховний Суд у постанові від 10.06.2022 у справі №520/10568/21 виснував, що законодавство не покладає на орган влади обов'язку вирішувати питання у спосіб, який влаштовує заявника. Обов'язком є надання відповіді у строки, визначені законом
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, від 22.10.2020 у справі № 359/630/19 зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/3345/17 зазначено, що у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача, при цьому захист порушеного права на майбутнє не допускається.
Отже, обов'язковою умовою для визнання рішення протиправним є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.02.2021 у справі № 607/8188/17, порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулась з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що в спірних правовідносинах відповідачем та його посадовими особами була допущена протиправна бездіяльність щодо належного реагування на скаргу ОСОБА_1 від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 незаконною, судом не було встановлено, що порушені права або інтереси позивача, які підлягають судовому захисту, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 подати доповіді у порядку, встановленому Інструкцією з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, про діяння помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , які мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України до територіальних підрозділів правоохоронних органів за місцем поточної дислокації військової частини: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; уповноважених органів досудового розслідування за предметною підслідністю правопорушень, ознаки яких виявлені, відповідно до ст. 216 КПК України - Служби безпеки України (за ч. 2 ст. 111 КК України), Державного бюро розслідувань (за ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 435-1 КК України), Національної поліції (за ч. 2 ст. 366 КК України), суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 №604 затверджено Інструкцію з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту (далі - Інструкція №604).
У відповідності до п.1 Інструкції №604 ця інструкція визначає механізм надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни в структурних підрозділах Міністерства оборони України Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, органах військового управління, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, установах, організаціях, підпорядкованих Міністерству оборони України, та державних підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, військових частинах, установах, організаціях, підпорядкованих Державній спеціальній службі транспорту (далі - військові частини).
Вичерпний перелік порушень військової дисципліни, які обліковуються для оцінки стану військової дисципліни, передбачений додатком 12 до Інструкції №604 (п.13 Інструкції №604).
Відповідно до положень пункту 4 розділу ІІ Інструкції №604 у разі скоєння підлеглим військовослужбовцем кримінального правопорушення командир (начальник) військової частини протягом робочого дня письмово повідомляє про це керівника відповідного органу досудового розслідування (з урахуванням підслідності, визначеної статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України), начальника органу управління Військової служби правопорядку та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням.
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції №604 кримінальне правопорушення - суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Питання направлення до органів досудового розслідування повідомлення про скоєння діянь із ознаками злочину врегульовано у статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтями 45, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
За результатами розгляду скарги позивача ознак кримінальних правопорушень у діях помічника командира з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 не встановлено, а відтак підстави для реагування з боку командира відсутні.
Оскільки судом не встановлено факту вчинення помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 на час розгляду даної справи кримінального правопорушення, а вимога позивача ґрунтується лише на тому, що, на його думку, діяння ОСОБА_3 мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Позивач має власне право безпосередньо звернутися до СБУ/ДБР/НП із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Законні повноваження розпочинати/проводити досудове розслідування належать саме цим органам.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ), Помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_2 (м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61001, РНОКПП НОМЕР_10 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов