02 жовтня 2025 року Справа № 480/4890/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/4890/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009), і просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", з урахуванням щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідачем проведений перерахунок пенсії позивача, однак під час перерахунку та виплати пенсії, відповідачем було застосовано обмеження максимального (граничного) розміру пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів. Позивач не погоджується із такими діями відповідача, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Сумській області та отримує пенсію, передбачену Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та, деяких інших осіб».
Як зазначає позивач в адміністративному позові, відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025. За результатами такого перерахунку розмір його пенсії (з індексацією та надбавками) склав 25931,23 грн, з урахуванням максимального розміру 23610,00 грн (а.с. 11).
Не погодившись із вищевказаним перерахунком та виплатами пенсії, а саме обмеженню розміру виплати пенсії з 01.03.2025, у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом преамбули Закону №2262-ХІІ, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частина сьома статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначено що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з п.п. 3-4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це виключає можливість органу державної влади, у тому числі парламенту, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб відтворювати положення правових актів, визнаних Конституційним Судом України неконституційними, крім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким певний акт (його окремі положення) було визнано неконституційним, у подальшому змінені в порядку, передбаченому розділом XIII Основного Закону України.
Конституційний Суд України в пункті 7 рішення № 4-рп/2016 від 8 червня 2016 року вже висловив правову позицію, згідно з якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20 грудня 2016 року, тому внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року до частини 7 зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки частина сьома статті 43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім цього, вказані зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни, не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.
Крім того, суд вважає, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, на підставі норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" є неправильним, оскільки цей закон є загальним, водночас спеціальним законодавчим актом, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців є Закон № 2262-XII, у якому норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, оскільки визнані неконституційними.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 6 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 8 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17, від 17 травня 2021 у справі № 343/870/17 та від 21 грудня 2021 № 120/3552/21-а, від 26 січня 2022 у справі № 569/2950/17.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із покликанням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дійшла висновків, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року, № 7-рп/2016, а не норми Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Таким чином, положення ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не мають зворотної дії в часі та погіршують майновий стан позивача.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Оскільки положення ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025" рік та Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 не були відображені в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" шляхом внесення відповідних змін, вказані положення ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказані положення не передбаченні Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Згідно зі ст. 59 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відрахування з пенсій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей провадиться в порядку, встановленому частиною другою статті 50 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
У Постанові від 11.08.2023 в адміністративній справі №380/103/22 Верховний Суд зауважив наступне:
"20. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.".
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та з урахуванням раніше проведених виплат.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №440/1160/25, від 11.06.2025 у справі №440/2037/25, від 10.06.2025 у справі №440/2012/25.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку, то суд зазначає таке.
Відповідач ще не здійснював перерахунку призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при проведенні такого перерахунку і виплаті пенсії будуть порушені.
Спору стосовно виплати пенсії з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" та виплати різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку, на час звернення позивача до суду не існувало.
Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а частина даної вимоги спрямована на майбутнє, шляхом зобов'язання відповідача вчиняти дії у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було - відсутні докази, що відповідачем після даного рішення не буде нараховуватись чи виплачуватись пенсія із щомісячною доплатою у сумі 2000 грн.
Суд звертає увагу, що згідно витягу з перерахунку пенсії (а.с.11) з 01.03.2025 позивачу нараховується щомісячна доплати до пенсії у сумі 2000 грн, відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, суд зазначає, що вимога здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 до дня проведення перерахунку, не підлягає задоволенню, оскільки охоплюється задоволеними позовними вимогами.
Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_1 ) при здійсненні перерахунку пенсії з 01.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_1 ) з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька