02 жовтня 2025 року Справа № 480/5340/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5340/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої грошової допомоги,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
1. Визнати дії відповідача щодо виплати соціальної допомоги до 24.08.2024 в розмірі 2700,00 грн замість 16744 грн протиправними.
2. Стягнути з відповідача недоплачену разову грошову допомогу до 24.08.2024 в розмірі 14000,44 грн.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як особа з інвалідністю 3 групи внаслідок війни має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Однак, у 2024 році відповідачем виплачено вказану допомогу у розмірі 2700,00 грн., що відповідає розміру, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369. Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 09.07.2025 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із даним позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до електронного кабінету через систему "Електронний суд", документ доставлено до електронного кабінету 09.07.2025 (а.с. 18).
У встановлений судом строк відповідач відзив не надав.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни 3 групи (а.с. 14).
Не погоджуючись із розміром отриманої у 2024 році разової грошової допомоги, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із скаргою (а.с. 12).
ГУ ПФУ в Сумській області листом від 20.12.2024 № 1800-0202-8/52948 (а.с. 13), повідомив позивача про те, що у відповідності до статті 13 Закону № 3551-XII, щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 “Про встановлення розмірів грошової допомоги до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань» у 2024 році» разова грошова виплата до Дня Незалежності України, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи виплачується у розмірі 2700,00 грн. Враховуючи зазначене, на переконання відповідача, підстави для виплати грошової допомоги у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком відсутні.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті йому щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу захисту ветеранів війни регламентовані приписами Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ).
Згідно зі ст.4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону № 3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені ст.13 Закону № 3551-ХІІ.
Зокрема, ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ особам з інвалідністю внаслідок війни передбачалася виплата щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 р. шляхом внесення до Закону № 3551-ХІІ змін Законом України від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням частиною четвертою статті 13 наступного змісту: "Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком".
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Законом України від 20.03.2023 №2983-IX ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ була викладена у наступній редакції: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Отже, повноваження на визначення як порядку виплати, так і розміру щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності були делеговані законодавцем Уряду України.
На подальший розвиток означеної норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.12.2023 №1396 (далі за текстом - Постанова №1396).
Постановою № 1396 відповідно до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу України був затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 02.04.2024 №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році" (далі за текстом - Постанова №369).
Вказаною Постановою №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 21 серпня 2018 року у справі №807/1332/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 19 березня 2019 року у справі №591/2813/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 02 жовтня 2019 року у справі №804/215/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № П/811/112/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 420/2407/21 виснував, що визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення.
Оскільки положення Закону України від 20.03.2023 № 2983-ІХ неконституційними не визнавалось, то у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у застосуванні саме цих норм закону як спеціальної норми права, прийнятої пізніше від раніше існуючого нормативного регламентування.
Додатково необхідно врахувати, що така зміна вчинена Верховною Радою України шляхом внесення прямих змін до відповідного профільного закону, а не шляхом установлення відповідних норм черговим Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше, і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з цього питання.
При цьому, такий спосіб внесення змін до Закону не дає суду підстав стверджувати про неконституційність відповідних змін правового регулювання.
Суд також вважає за необхідне вказати на те, що за відсутності спеціального застереження про протилежне визнання неконституційною норми Закону України від 20.03.2023 №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" про внесення змін до ст. 13 Закону №3551-ХІІ об'єктивно не здатне призвести до відновлення дії попередньої редакції ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру грошової виплати на рівні до внесення змін Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №440/14216/23 за своєю природою передбачена Законом №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги інваліду ІІІ групи.
Однак, на переконання суду, запровадження грошової виплати (а не допомоги) до Дня Незалежності України є новим видом соціальної гарантії.
Про те, що запроваджена Законом України від 20.03.2023 №2983-IX разова грошова виплата до Дня Незалежності України є саме новою соціальною виплатою свідчить порядок її законодавчого закріплення, а саме спосіб включення зазначеної норми до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - шляхом повного виключення з Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» частини п'ятої статті 13, якою була передбачена виплата щорічно до 5 травня інвалідам війни разова грошова допомога, зокрема інвалідам IІI групи - у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, і викладення її у новій редакції (фактично внесення нової норми), а не шляхом зміни існуючої норми.
Норми, які регламентували право на виплату допомоги до 5 травня, зокрема інвалідам IІI групи - у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, були повністю виключені із Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і законодавцем було запроваджено інший вид щорічної грошової виплати приурочений Дня Незалежності України, розмір і порядок обчислення якої було делеговано Уряду.
Тобто, фактично законодавець запровадив новий вид соціальної виплати, якого не існувало раніше, приурочивши його виплату до іншої дати, а також встановивши інший порядок та розмір виплати такої допомоги, не змінюючи наявний у законодавстві обсяг і перелік пільг та соціальних гарантій.
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році», якою установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 міститься правовий висновок у подібних правовідносинах про правомірність дій Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо зменшення розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік в умовах воєнного стану та констатація того, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом та не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст. 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на наявні фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Ухваливши закон, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок і визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними Конституцією України.
Тому передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач не набув права на отримання щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, про яку просив у позовних вимогах.
Оскільки в межах встановлених обставин відповідач діяв з дотриманням встановленого зазначеними нормами права порядку та способу дій, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої грошової допомоги - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук