02 жовтня 2025 року Справа № 480/4165/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4165/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 21.04.2025 року № 932380129497 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до норм Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести з 21.04.2025 року ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та виплачувати її у розмірі 70% від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 02.01.2024 № 11-18/02, виданої начальником Білоцерківської районної військової адміністрації, здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії з 21.04.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 09 липня 2003 року №1058-1У, призначену зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-Х1І.
З 27.09.1981 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З покійним чоловіком проживали разом постійно за однією адресою по АДРЕСА_1 до дня його смерті, вели спільне господарство. Позивачка отримувала від покійного чоловіка постійну фінансову допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування, оскільки розмір її пенсії маленький.
Померлий чоловік позивачки перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду Украіни у Київській області та отримував пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ призначену на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 580/932/24 від 27.03.2024.
21.04.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою встановленого зразка та доданими до неї документами про переведення її на інший вид пенсії - на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу".
Вищезазначена заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду у Сумській області, за результатом розгляду якої рішенням № 932380129497 від 21.04.2025 відмовлено у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за нормами Закону України "Про державну службу". Підставою для відмовн зазначено те, що статтею 90 Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Розділом ХІ Закону № 889 (“Про державну службу») передбачено, що право на призначення пенсій відповідно до раніше діючого законодавства про державну службу мають особи, які на день набрання чинності цим Законом займали посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та особи, які на 01.05.2016 мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Законом №889 призначення пенсій у разу втрати годувальника не передбачено.
Вважаючи рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії - на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України “Про державну службу» необrрунтованим, формальним, незаконним та таким, що порушує гарантовані Конституцією України соціальні права на пенсійне забезпечення, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28.05.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачам копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до електронного кабінету через систему "Електронний суд", документ доставлено до їх електронних кабінетів 29.05.2025 (а.с. 46, 47).
У встановлений судом строк відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) відзив не надав.
Відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області) у відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області з 20.04.2016, як одержувач пенсії за віком, призначеної за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закону № 1058-IV ).
Заявниця 21.04.2025 звернулася із заявою про перехід на пенсію у разі втрати годувальника за нормами Закону України “Про державну службу». За результатами опрацювання звернення, яке розглядалося головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області за принципом “єдиної черги» завдань, прийнято рішення від 21.04.2025 №932380129497 про відмову у проведенні перерахунку пенсії.
Статтею 90 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу» (далі -Закон № 889) передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розділом ХІ Закону № 889 передбачено, що право на призначення пенсії відповідно до раніше діючого законодавства про державну службу мають особи, які на день набрання чинності цим Законом займали посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та особи, які на 01.05.2016 року мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Оскільки Законом № 889 призначення пенсій у разі втрати годувальника не передбачено, то для проведення даного перерахунку підстави відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню, а тому просить відмовити у їх задоволенні (а.с. 49-51).
У відповіді на відзив позивачка вважає, що необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на час виходу на пенсію її покійного чоловіка, тобто у 2014 році - ст. 37 Закону України "Про державну службу" (а.с. 55-58).
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України №1058.
27.09.1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (спільне прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 ) укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 14).
21.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перехід на пенсію у разі втрати годувальника (а.с. 19).
Заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Сумській області.
21.04.2025 ГУ ПФУ в Сумській області прийнято рішення № 932380129497, яким позивачці відмовлено у задоволенні заяви та зазначено, що Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу" призначення пенсій у разі втрати годувальника не передбачено (а.с. 23).
Не погодившись з відмовою, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, регулює Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі статтею 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону №1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Отже, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважається дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, то позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Приписами ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Отже, спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Пунктом 10 статті 37 Закону № 3723-XII передбачено що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70 % суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї 90 % відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Закон №3723-XII втратив чинність на підставі Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" за винятком статті 37 Закону № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону №889 -VIII.
Згідно із пунктами 10 і 12 розділу 11 Закону №889-VIII державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Суд зазначає, що пункт 13 розділу 11 Закону №889-VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідачем не заперечується, що чоловік позивача на час смерті одержував пенсію державного службовця відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 37 Закону № 3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Позивач, на момент звернення із заявою до пенсійного органу була членом сім'ї померлого годувальника та відповідала вимогам вищезазначених статтею 37 Закону № 3723-XII.
Суд вважає, що норми статті 37 Закону № 3723-XII розповсюджуються не тільки на осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII, а й на позивача, з огляду на наступне.
Однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.
Дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону N 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021 у справі №569/10026/16-а, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при розгляді цієї справи.
Відтак позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що ГУ ПФУ в Сумській області не довів правомірності своїх дій щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі недотримані, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 21.04.2025 року № 932380129497.
Таким чином, для відновлення порушених прав позивача необхідно задовольнити і похідну позовну вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області перевести з 21.04.2025 року ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії з 21.04.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо територіального органу ПФУ, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі заяву позивача від 21.04.2025 за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ у Сумській області, яке за наслідками її розгляду прийняло оскаржуване рішення 21.04.2025 року № 932380129497.
Отже, оскільки право позивача на призначення пенсії порушило ГУ ПФУ у Сумській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у розмірі 70% від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 02.01.2024 № 11-18/02, виданої начальником Білоцерківської районної військової адміністрації, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Враховуючи, що права позивача в частині відсоткового розміру суми заробітної плати померлого годувальника та врахування довідок про складові заробітної плати померлого годувальника на час розгляду цієї справи не порушені, оскільки переведення на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ «Про державну службу» здійснено не було, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню з відповідача 2 в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 21.04.2025 року № 932380129497.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) перевести з 21.04.2025 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії з 21.04.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог- відмовити
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук