02 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1907/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу без виклику сторін адміністративну справу за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Центрально-Західного управління лісового та мисливського господарства до Петрівської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Центрально-Західного управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подання Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 09.09.2024 №02-11/1037 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;
- зобов?язати Петрівську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області, в межах повноважень розглянути на сесії ради подання Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 09.09.2024 №02-11/1037 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Позов прокурор мотивував тим, що Олександрійською окружною прокуратурою в ході вивчення стану додержання законів у сфері охорони навколишнього природного середовища виявлено факт порушення вимог законодавства щодо збільшення лісистості території України Петрівською селищною радою Олександрійського району Кіровоградської області, а саме, не винесення на розгляд сесії подання Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України (далі -Центрально-Західне МУЛМГ) щодо віднесення залісених земельних ділянок до самозалісених земель.
Ухвалою судді від 31.03.2025 позовну заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Петрівська селищна рада (надалі - відповідач) відзив на позов не подала.
У період 11.04.2025 суддя Казанчук Г.П. тимчасово не здійснювала правосуддя у зв'язку з навчанням у Національній школі суддів України, 30.04.2025 - перебуванням у відпустці, 08.05.2025, 23.05.2025 та 26.05.2025 - навчанням, з 28.05.2025 по 30.05.2025, 18.06.2025, з 23.06.2025 по 04.07.2025, з 23.07.2025 по 25.07.2025, з 11.08.2025 по 29.08.2025 - перебуванням у відпустці.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд, -
За даними карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» в межах Петрівської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області ідентифіковано як самозалісені ділянки загальною площею 1695,9792 га.
За результатами проведеної роботи на підставі статей 57, 57-1 Земельного кодексу України Центрально-Західне МУЛМГ 13.11.2023 звернулося до Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області з поданням № 1380 щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок загальною площею 1695,9792 га до самозалісених земель (а.с.39). До вказаного подання додано схему місцезнаходження самозалісених ділянок (а.с.40) та на електронну адресу органу місцевого самоврядування sel.rada.petrovo@ukr.net надіслано перелік ділянок у форматі Geojson (а.с.41).
Крім того, подання містить посилання на офіційний сайт, на якому знаходяться картографічні матеріали щодо місцезнаходження самозалісених ділянок ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідь на дане подання селищна рада (відповідач) Центрально-Західному МУЛМГ не надала.
У зв'язку із цим, Центрально-Західним МУЛМГ повторно 09.09.2024 до селищної ради скеровано аналогічне за змістом подання (вихідний номер 02-11/1037) про віднесення земельних ділянок на території Петрівської територіальної громади до самозалісених площею 1695,9792 га (а.с.42, 43, 86).
На дане подання селищна рада Центрально-Західному МУЛМГ відповідь також не надала.
На запит Олександрійської окружної прокуратури Петрівською селищною радою направлено лист від 12.09.2024 №01.1-21/3323/2, що рішення про віднесення земельних ділянок на території Петрівської територіальної громади до самозалісених площею 1695,9792 га, на пленарних засіданнях не приймались (а.с.44, 45).
На аналогічні запити окружної прокуратури від 24.09.2024 №55-5929вих-24 та від 10.01.2025 №55-190вих-25 селищна рада відповідь не надала (а.с.48, 49).
Також на офіційному веб-сайті Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області за посиланням https://pt-rada.gov.ua/ за період з 13.11.2023 (тобто, дати направлення вперше подання Центрально-Західного МУЛМГ до селищної ради) відсутня будь-яка інформація щодо питання про розгляд подань Центрально-Західного МУЛМГ від 13.11.2023 за №1380 та від 09.09.2024 №02-11/1037 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Отже, відповідне подання на розгляд сесії не виносилось та жодне рішення за результатами розгляду подання не приймалося.
Окрім того, працівниками Петрівської селищної ради за участю представників Центрально-Західного МУЛМГ обстеження залісених ділянок не проводилось.
Таким чином, прокурор вважає, що Петрівська селищна рада свідомо допускає бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».
Отже, наявність протиправної бездіяльності щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Центрально-Західного МУЛМГ з прийняттям відповідного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Згідно із статтею 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Статтею 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Аналогічне визначення кореспондується із визначенням Земельний кодекс України, зо закріплене у статті 57-1.
З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 57-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Частиною другою цієї статті визначено, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до само залісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Водночас віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (частина 4 статті 57-1 Земельного кодексу України).
З метою реалізації вказаної норми частину 4 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.
Таким чином, існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об'єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Однак, всупереч вимог наведеного законодавства відповідачем, як уповноваженим органом, подання Центрально-Західного МУЛМГ від 09.09.2024 №02-11/1037, на розгляд сесії селищної ради, не винесено, чим допущено протиправну бездіяльність.
В пункті 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.
Земельні відносини відповідно до частин 1 та 2 статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Оскільки земельні відносини передбачають, зокрема, віднесення земельних ділянок до самозалісених, а Петрівська селищна рада, згідно із частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України уповноважена розпоряджатися землями комунальної власності на її території, вирішення питання про віднесення земельних ділянок, указаних у поданні Центрально-Західного МУЛМГ до самозалісених земель повинно було розглядатися виключно на сесії цієї ради.
Відповідно до частини 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.
Частиною 17 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством.
Ураховуючи викладене, подання Центрально-Західного МУЛМГ від 09.09.2024 № 02-11/1037 підлягало розгляду саме на сесії Петрівської селищної ради з прийняттям рішення відповідно до частин 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Як встановлено судом вище, з метою отримання інформації про виконання органом місцевого самоврядування указаних вимог законодавства прокурор направляв відповідні запити до Петрівської селищної ради (а.с.44, 48, 49).
Зважаючи на вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рішення про віднесення земель до самозалісених за результатами розгляду подання Центрально-Західного МУЛМГ від 09.09.2024 № 02-11/1037 не приймалося.
Відтак, Петрівська селищна рада допускає бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених на підставі вищевказаного подання.
Разом з тим, для земельних ділянок без визначених меж в натурі (на місцевості) і без присвоєння кадастрового номера, законодавець визначив процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення таких земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Згідно із положеннями частини 5 статті 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.
Будь-який інший нормативно-правовий акт, крім статті 57-1 Земельного кодексу України, не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених.
Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Оскільки за приписами Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.
Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Таким чином, аналіз статей 57-1, 122 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Центрально-Західного МУЛМГ від 09.09.2024 № 02-11/1037 свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому відповідач протиправно не виніс на розгляд сесії питання щодо розгляду подання та не прийняла рішення щодо віднесення цих земель до самозалісених.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною 4 статті 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Поняття "інтереси держави" є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таку позицію висловлено в рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99. Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас не визначене чітке коло законних інтересів, які можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств, організацій.
Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.
Предметом даного позову є бездіяльність органу місцевого самоврядування, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подання Центрально-Західного МУЛМГ з прийняттям відповідного рішення є предметом спору.
Вищевказана бездіяльність органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів та у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі статті 5 цього ж Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Так, органи прокуратури постійно вживають заходи з метою забезпечення збереження лісового фонду України, належного захисту й відтворення лісів, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
Згідно із Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» лісистість території країни повинна становити в 2025 році 16,5 %, а в 2035 році - 17,5 % порівняно з нинішніми 15,9 %. В Україні, за різними оцінками, близько 500 тис. га самосійних лісів, які перебувають на землях сільськогосподарського призначення.
З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях 20.06.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», яким Земельний кодекс України доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі».
Відтак, невжиття відповідачем відповідних заходів, що є предметом спору у цій адміністративній справі позбавляє територіальну громаду та державу в цілому на збереження лісового фонду України, належного захисту й відтворення лісів, а також забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
Враховуючи вищевикладене, суд вирішив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Такі витрати позивачем не понесені.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 142, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (вул. Чижевського, 1а, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код ЄДРПОУ 02910025) в інтересах Центрально-Західного управління лісового та мисливського господарства (вул. Пирогова, 26, м. Вінниця, 21018; код ЄДРПОУ 44979060) до Петрівської селищної ради (вул. Святкова, 7, смт.Петрове, Олександрійський район Кіровоградська область, 28300; код ЄРДПОУ 04364199) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подання Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 09.09.2024 №02-11/1037 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинах 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Зобов?язати Петрівську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області, в межах повноважень розглянути на сесії ради подання Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 09.09.2024 №02-11/1037 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинах 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК