30 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 400/9528/24
провадження № 2-іс/340/74/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 )
про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії.
Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), оформлене протоколом Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 24.09.2024 № 100 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) щодо оформлення йому довідки про відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обгрунтоване рішення з урахуванням висновків суду в цьому рішенні.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року матеріали справи № 400/9258/24 передано до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обґрунтовуючи зазначив, що надав достатньо документів для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні відстрочки. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
Відповідач своїм правом на подачу відзив на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Громадянин України, ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним.
Позивач, вважаючи, що має право на відстрочку від призову на військову службу передбачену пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у вересні 2024 року звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За результатами розгляду зазначеної заяви 30 вересня 2024 року відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення № 10/7208, в якому зазначено, що протоколом № 100 від 24.09.2024 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу.
Рішення мотивоване тим, що згідно пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю І або ІІ групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднения або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісій закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю І або ІІ групи. Воднораз, з аналізу матеріалів, доданих до заяви встановлено, що відсутні матеріали, які підтверджують наявність у ОСОБА_2 інвалідності 1 чо ІІ групи. Крім того ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_3 , яка є особою першого ступеня споріднення.
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні безперервно триває.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Суд враховує, що з 18 травня 2024 року змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, оскільки внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі- Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, станом на дату вирішення справи судом відповідача наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Предметом спору у цій справі є протиправні дії відповідача щодо відмови позивачеві в наданні відстрочки від призову на підставі заяви від 10 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу чотирнадцятого частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу чотирнадцятого частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ як військовозобов'язаному, який зайнятий постійним доглядом за дідом з інвалідністю ІІІ групи, що не заперечується сторонами.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Аналіз наведеної норми свідчить, що право на відстрочку виникає не за наявності окремих обставин, а за умови їх сукупності, яка має бути підтверджена документально. Зокрема, для отримання відстрочки за цією підставою необхідно одночасно довести:
1.Родинний зв'язок другого ступеня споріднення з особою з інвалідністю I або II групи (у даному випадку онук та дід).
2.Факт здійснення постійного догляду за такою особою.
3.Об'єктивну неможливість здійснення такого догляду членами сім'ї першого ступеня споріднення (у даному випадку дітьми особи з інвалідністю) через їх відсутність або власну потребу у постійному догляді.
4.Відсутність інших членів сім'ї другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд.
Процедура подання документів та прийняття рішення про надання відстрочки деталізована у Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою КМУ від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560).
Суд, оцінюючи обставини справи, послідовно аналізує наявність кожної з вищезазначених умов.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною особа має довести такі факти:
- наявність у члена сім'ї другого ступеня споріднення статусу особи з інвалідністю І або ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І або ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовозобов'язаний має право на відстрочку від військової служби на підставі пункту 14 частини 1 статті 24 Закону.
Судом встановлено, що до заяви про відстрочку позивачем надано копію посвідчення серії НОМЕР_3 з якого випливає, що ОСОБА_2 - дід позивача, має ІІІ групу інвалідності.
Твердження представника позивача про те, що стороннього догляду потребують не лише зазначені в нормах статті 23 Закону особи з інвалідністю І або ІІ групи, а й інші категорії осіб, суд оцінює критично, оскільки за змістом пункту 14 частини першої статті 23 Закону необхідність здійснювати постійний догляд лише за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи (за наявності інших, передбачених цією нормою умов) дає підстави для відстрочки на підставі цієї норми.
Позивач покликається на те, що у діда позивача дійсно є донька - ОСОБА_3 , яка є членом першого ступеня споріднення, однак вона не може здійснювати за батьком постійного догляду, оскільки працює на державній службі, через що постійно зайнята.
Суд звертає увагу на те, що «відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У разі ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, водночас, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Отже, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, суд констатує, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довів наявності у нього підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченої пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже рішення відповідача є правомірним, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Судові витрати, які у зв?язку із відмовою у задоволенні позовних вимог підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК