30 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1694/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51; ЄДРПОУ 39816845)
про визнання протиправною та скасування постанови.
ФОП ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) "про застосування адміністративно-господарського штрафу" №ПШ 107095 від 03.03.2025 винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області щодо застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафу у сумі 17 000 грн.
Позов мотивовано тим, що постановою відповідача № ПШ 107095 від 03.03.2025 до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 року № 385. Проте, на думку позивача, під час винесення постанови відповідачем були порушені норми процесуального права, а саме, що на час перевірки автомобіль позивача використовувався у власних потребах, а не як перевізник. З цих підстав позивач просить суд визнати протиправною та скасувати спірну постанову.
Відповідач позовних вимог не визнав та у відзиві на позовну заяву повідомив, що 03.01.2025 було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу МАН реєстраційний номер НОМЕР_2 , який здійснював перевезення вантажів без оформлення документів передбачених Законом України «Про автомобільний транспорт». А саме, під час здійснення перевірки позивача, водій надав пусту роздруківку даних цифрового тахографа. Отже, порушення було належним чином зафіксовано, що і стало підставою для винесення постанови про застосування штрафу. Отже, порушення належним чином зафіксовано, що і стало підставою для винесення постанови про застосування штрафу. За таких умов, вважає відповідач, Управління, при винесені оскаржуваної постанови, діяло в рамках чинного законодавства.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Судом вчинені такі процесуальні дії та розглянуті заяви і клопотання сторін у справі:
- ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного від 19 березня 2025 року відкрито провадження у даній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.01.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті у ході проведення рейдової перевірки, на ділянці дороги а/д м.30 (321 км) був зупинений та перевірений на додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт транспортний засіб марки MAN Т65 19.400, номерний знак НОМЕР_3 власником якого була ФОП ОСОБА_1 , яким керував водій - ОСОБА_2 .
За результатами проведення перевірки державним інспектором було складено Акт №111690 від 03.01.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до змісту Акту , під час перевірки виявлено порушення, а саме водій надав старшому державному інспектору документи - пусту роздруківку даних роботи цифрового тахографа за 28.12.2024, 29.12.2024, 30.12.2024, 31.12.2024, 01.01.2025 та 02.01.2025 з якої встановлено, що водій не використовував особисту картку за вказані внаслідок чого реєстрація в автоматичному режимі інформації про рух транспортного засобу та періоди роботи водія не здійснювалася, що є порушенням положень Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010.
Водій зі змістом Акту №АР086402 від 10.03.2025 року був ознайомлений під підпис та надав пояснення, що картка була витягнута з тахографа по причині святкових днів протягом яких він відпочивав.
Позивача було запрошено прибути 18 лютого 2025 року на розгляд справи.
Позивач прибув на визначену дату разом із водієм - ОСОБА_2 надавши усні пояснення та роздруківку з тахографа.
За результатами розгляду справи винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 107095 від 03.03.2025 за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Не погоджуючись із такою постановою, вважаючи її неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Статтею 6 Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону № 2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - це перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту). Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Частиною 8 статті 53 Закону №2344-III передбачено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до частини 2статті 48 Закону №2344-III: документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 18 Закону №2344-III, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Законута законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Згідно з пунктом 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція) встановлено, що ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції: перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 р. за № 946/18241 (далі - Інструкція) визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до п.3.3 Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу
- перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Тобто, водій транспортного засобу, обладнаного тахометром має при собі мати протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у відповідній кількості, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
З 20.12.2010 набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Отже, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР у разі обладнання аналоговим тахографом, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а в разі відсутності тахокарт - бланк підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття постанови про накладення штрафу стало те, що під час проведення перевірки водієм транспортного засобу засобу MAN Т65 19.400, номерний знак НОМЕР_3 , який здійснював перевезення вантажу, не надано роздруківки з даними роботи та відпочинку водія з 28.12.2024, 29.12.2024, 30.12.2024, 31.12.2024, 01.01.2025 та 02.01.2025, бланк підтвердження діяльності водія за аналогічний період відсутній, в порушення вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, Закону України "Про автомобільний транспорт".
Воднораз, суду надані докази того, що в автівці, яка перевірялась було встановлено цифровий тахограф, який працював та містив інформацію про простій транспортного засобу, також з нього було зроблено відповідну роздруківку.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статтею 47 ЗУ "Про автомобільний транспорт" визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать:
· завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; · перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
· сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
· накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
· зберігання вантажу;
· транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об'єкта.
Умови та порядок організації мультимодального перевезення за участю автомобільного транспорту визначаються Законом України "Про мультимодальні перевезення".
Статтею 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" визначено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Так, вказаною статтею визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Однак, ФОП ОСОБА_1 стверджує, що не є автомобільним перевізником, а лише перевозила власний вантаж, власним транспортом.
Згідно з вище вказаної статті 48 Закону документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
-для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
-для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
-дата і місце складання;
-вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
-автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
-вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
-транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля причепа/ напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
-пункти завантаження і розвантаження. Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, під час перевірки водієм було надано документи на внутрішнє перевезення вантажів.
Пунктом 1.4 визначено, що вище вказане Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене Наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010 р. не поширюється на перевезення пасажирі чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не є найманим працівником - водієм, а є співвласником перевіреного відповідачем транспортного засобу як чоловік ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Доказів на підтвердження того, що у спірних правовідносинах позивач надавав послуги з перевезень вантажів, відповідачем до суду не надано
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження того, що позивачем надавалися послуги з перевезень вантажів, відповідачем протиправно застосовано до позивача санкції відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
З огляду на викладене, постанова ПШ 107095 від 03.03.2025 про накладення на адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000 грн не ґрунтується на вимогах закону, а тому суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні до суду позивачем сплачено 5000,00 грн на професійну правничу допомогу.
Вказана сума витрат на професійну правничу допомогу сплачена позивачем адвокату Поповичу Павлу Олександровичу на підставі договору про надання правової допомоги №26/1 від 06 березня 2025 року, рахунок-специфікацію №26/1 про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату від 26 березня 2025 року та платіжна інструкція від 06 березня 2025 року.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Так, за змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Поряд з цим, частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд, дослідивши заяву представника позивача, встановив, що заявлені до стягнення витрати позивача на правничу допомогу є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, в даному випадку заява представника позивача, з огляду на засади (принципів) адміністративного судочинства, підлягає задоволенню.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 1211, 20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 157, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51; ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ 107095 від 03.03.2025 року, винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області щодо застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафу у сумі 17000 грн.
Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, що у складі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті в особі (код ЄДРПОУ 39816845).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК