про відмову в забезпеченні позову
02 жовтня 2025 року м. Київ 320/48810/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням адміністративного позову
за позовомОСОБА_1
доОбухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)
30 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі також - заявник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд:
- забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу від 17.09.2025 року, винесеної головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мілінчук Анною Олександрівною у виконавчому провадженні № 78721606.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник виходить з того, що постанова про накладення штрафу від 17.09.2025 року є протиправною та необґрунтованою, складеною з грубим порушенням законодавства і законних прав та інтересів останнього, а тому є такою, що підлягає скасуванню.
Так, на думку ОСОБА_1 , з метою недопущення порушень чи обмежень його прав на час вирішення справи в суді необхідно забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови, оскільки саме по собі відкриття провадження в адміністративній справі автоматично не зупиняє дію такого рішення. Більше того, таке зупинення буде запобігати подальшому застосуванню до Позивача інших заходів примусового характеру.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.10.2025, заяву передано на розгляд судді Жуковій Є.О.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, повно та всебічно дослідивши аргументи та наданні на їх підтвердження докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20).
Звертаючись до адміністративного суду, із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що на думку останнього оскаржувана постанова є протиправною, оскільки складена з грубим порушення законодавства і законних прав та інтересів ОСОБА_1 , а отже підлягає скасуванню.
Так, на думку заявника, з метою недопущення порушень чи обмежень його прав на час вирішення справи в суді необхідно забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови, оскільки саме по собі відкриття провадження в адміністративній справі автоматично не зупиняє дію такого рішення. Більше того, таке зупинення буде запобігати подальшому застосуванню до Позивача інших заходів примусового характеру.
Суд такі аргументи, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оцінює критично, з огляду на наступне.
Так, ознаки «очевидної» протиправності оскаржуваної постанови та порушення прав заявника, не мають окреслених меж, насамперед йдеться про «якість» зазначених ознак: вони повинні беззаперечно свідчити про протиправність постанови поза обґрунтованим сумнівом.
Суд враховує, що застосовуючи заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №826/16509/18.
Суд наголошує, що саме лише посилання заявника в заяві про забезпечення позову на ознаки очевидної протиправності оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 17.09.2025 року, винесену головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мілінчук Анною Олександрівною у виконавчому провадженні № 78721606 беззаперечно не свідчить про протиправність такої постанови.
Так, в заяві про забезпечення позову, заявником жодним чином не зазначено про підстави (ознаки), які свідчать про очевидну протиправність оскаржуваної постанови.
Більше того, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Поряд з цим, посилання заявника, які останній наводить у заяві про забезпечення позову щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та того, що захист прав позивача в спірних правовідносинах стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даній справі не підтверджені належними та переконливими докази.
В контексті зазначеного, суд бере до уваги правову позицію викладену в постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року, яка полягає в наступному: для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Також суд звертає увагу заявника на те, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Повно та всебічно оцінивши доводи заявника щодо очевидних порушень при прийняті оскаржуваної постанови та аргументи щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову, та як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявник - не підтверджені належними та переконливими доказами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.4 ст.125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
3. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
В контексті наведеного, з урахуванням зазначених вище норм Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, суд критично ставиться до тверджень заявника щодо обґрунтування протиправності та необґрунтованості оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 17.09.2025 року, як на підставу застосування заходів забезпечення позову на кшталт: складення такої постанови «з грубим порушенням законодавства і законних прав та інтересів позивача», продовження дій відповідача щодо стягнення штрафу на підставі оскаржуваної постанови, а також «безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності», що матиме наслідком «суттєве порушення та обмеження законних прав і свобод позивача, що призведе до неможливості їх поновлення та ефективного захисту, змусить позивача докладати додаткових зусиль, витрачати власний час, кошти або зазнавати обмежень іншого характеру, а також власного бачення заявника, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень є «очевидно протиправним, порушує права та інтереси позивача», оскільки жодне з зазначених тверджень не знайшло свого підтвердження при розгляді даної заяви.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності оскаржуваної постанови підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.