01 жовтня 2025 року справа №320/52025/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАСАФЕТІ» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮАСАФЕТІ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської митниці Держмитслужби:
- від 07.08.2024 року № UA 100000202496 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності за податковими зобов'язаннями в сумі 320 574,61 грн. та за штрафними санкціями в сумі 32 057,46 грн;
- від 07.08.2024 року № UA 100000202497, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями в сумі 64 114,93 грн. та штрафними санкціями в сумі 6 411,49 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «ЮАСАФЕТІ» права на преференцію базуються виключно на листах уповноваженого органу Республіки Польща. При цьому, в даних листах відсутнє посилання на те, що товар походить не з ЄС, а відповідні підтверджуючи документи є недостовірними, зокрема сертифікати є недійсним та/або нечинними. Зазначає, що в акті перевірки відсутні докази про визнання недійсними сертифікатів перевезення товару форми EUR. 1, їх фальсифікацію або інших протиправних дій експортера чи митного органу. Просить визнати протиправними та скасувати спірні податкові-повідомлення рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позову заяву, в якому зазначено, що преференційне походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення товару EUR. 1 не може бути підтверджено, оскільки під час перевірки експортер не надав відповідні документи для підтвердження походження товарів, чим не виконав вимоги пункту 3 статті 16 Доповнення І Конвенції. Відтак, усі дії та рішення посадових осіб митниці є аргументованими, відповідають та засновані на вимогах законодавства України з питань митної справи, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Позивачем надіслано до суду відповідь на відзив на спростування доводів митного органу.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
03.04.2019 між ТОВ «ЮАСАФЕТІ» (Покупець) та PROTEKT GRZEGORZ LASZKIEWICZ (Польща, Продавець) було укладено Контракт № 030419, за умовами якого Продавець зобов'язався поставити Покупцю засоби індивідуального захисту відповідно до Специфікацій, які є невід'ємними частинами Контракту.
Згідно п. 5.1 Контракту, Продавець зобов'язався надати Покупцю на кожну партію товару наступні документи: оригінал інвойсу (рахунку); оригінал сертифікату (сертифікатів) походження, виданого Торгово-промисловою палатою із вказівкою країни походження кожного артикулу чи позиції або Сертифікат EUR. 1 (у випадку, якщо товари вироблені на території ЄС); оригінал пакувального листа з розбивкою місць, ваги нетто і брутто по артикулам чи позиціям.
За умовами п. 5.4 Контракту, сертифікат походження повинен містити інформацію, зокрема: про країну походження товару.
На виконання умов Контракту PROTEKT GRZEGORZ LASZKIEWICZ надав ТОВ «ЮАСАФЕТІ» наступні сертифікати з перевезення товару EUR. 1: від 21.08.2019 № PL/MF/AP0070442; від 23.09.2019 № PL/MF/AP0070478; від 21.11.2019 № PL/MF/AP0071243; від 18.04.2019 № PL/MF/AP0061457, а ТОВ «ЮАСАФЕТІ» були оформлені наступні МД: від 23.08.2019 № UA100130/2019/224336; від 25.11.2019 № UA100130/2019/226676; від 26.09.2019 № UA100130/2019/225158; від 22.04.2019 № UA100130/2019/221376.
Під час митного оформлення товарів за Контрактом, ТОВ «ЮАСАФЕТІ» була отримана тарифна пільга (тарифна преференція) по сплаті ввізного мита за кодом 410-товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС.
В подальшому, в період з 08.07.2024 по 10.07.2024 працівниками Київської митниці була проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «ЮАСАФЕТІ (код ЄДРПОУ 42241823) вимог законодавства України з питань митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, а саме: правомірності застосування тарифної пільги (тарифної преференції) по сплаті ввізного мита за кодом 410 під час оформлення товарів за МД від 23.08.2019 № UA100130/2019/224336; від 25.11.2019 № UA100130/2019/226676; від 26.09.2019 № UA100130/2019/225158; від 22.04.2019 № UA100130/2019/221376.
За результатами перевірки було складено акт № 15/24/19-03/42241823 від 23.07.2024.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЮАСАФЕТІ»:
- вимог статті 15 пункту 1 Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної Конвенції Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 08.11.2017 № 2187-VІІ, в частині відсутності підтвердження статусу преференційного походження товарів, частини другої статті 44 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495- VІ (за змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 320574,61 грн;
- вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією на загальну суму 64114,93 грн.
На підставі акту перевірки, Київською митницею винесено податкові повідомлення-рішення від 07.08.2024:
- № UA100000202496, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності за податковим зобов'язаннями в сумі 320574,61 грн. та за штрафними санкціями в сумі 32057,46 грн;
- № UA100000202497, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями в сумі 64114,93 грн та за штрафними санкціями 6411,49 грн.
Позивачем була реалізована процедура адміністративного оскарження, проте рішенням Державної митної служби України від 14.10.2024 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням, позивач звернувся до суду з даними адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, який набув чинності з 1 червня 2012 року (далі - МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Митного кодексу України (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 276 МК України платником мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 278 МК України датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 289 МК України обов'язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Згідно положень ст. 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до пп. «в» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.
Згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Відповідно до ч. 1-3 с. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.
Згідно з ч. 6 ст. 36 МК України положення МК України застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до ч. 7 ст. 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
З 1 січня 2016 року набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014 р., розділ IV якої «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею» встановлює порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.
Виходячи з ч. 1 ст. 29 розділу IV Угоди, кожна Сторона, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Згідно положень ст. 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу 1 до Угоди з метою впровадження цієї Угоди такі товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Частиною 1 статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони, зокрема, повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.
Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов'язково (п. 1 ч. 3 ст. 44 МК України).
Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.
Обов'язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.
З матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення позивачем було надано сертифікати з перевезення товару форми EUR.1 від 21.08.2019 № PL/MF/AP0070442; від 23.09.2019 № PL/MF/AP0070478; від 21.11.2019 № PL/MF/AP0071243; від 18.04.2019 № PL/MF/AP0061457, видані митними органами країни експорту, на підставі яких підтверджено преференційне походження товару з Європейського Союзу, у зв'язку із чим застосовано тарифну пільгу (тарифну преференцію) щодо ставок митного.
Згідно вказаних сертифікатів країною походження товарів, які були ввезені позивачем за поданою митною декларацією, є Європейський Союз.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.
Згідно з ст. 25 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.
Статтею 28 Протоколу І встановлено, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, interalia (переклад - також), в тому числі:
(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;
(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;
(e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Частинами 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов'язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов'язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об'єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.
Згідно ст. 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.
Згідно з положеннями ст. 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Законом України від 08 листопада 2017 року № 2187-VIII «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 01 лютого 2018 року.
21 листопада 2018 року Підкомітетом Україна - ЄС з питань митного співробітництва прийнято Рішення № 1/2018 про заміну Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони».
Відповідно до ст. 1 Рішення Протокол 1 замінюється текстом, викладеним у додатку до цього рішення, зокрема з урахуванням статті 1 цього додатку у торгівлі з ЄС застосовуються правила походження Конвенції, викладені у Доповненні І та у відповідних положеннях Доповнення ІІ до Конвенції.
Згідно з п. 1 ст. 15 Доповнення 1 Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.
Відповідно до п. 1 ст. 16 Доповнення 1 сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Пунктом 3 статті 16 Доповнення 1 експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.
Згідно з п. 7 ст. 16 Доповнення 1 митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними.
Відповідно до ст. 27 Доповнення 1 документи, зазначені в Статтях 16(3) та 21(5), що використовуються для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED можуть бути визнані такими, що походять з Договірної Сторони й відповідають іншим вимогам цієї Конвенції, можуть включати, серед іншого, наступне: (1) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у внутрішній системі обліку; (2) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству; (3) документи, що підтверджують обробку матеріалів у відповідній Договірній Стороні, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству; (4) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні згідно з цією Конвенцією; (5) належні свідчення про обробку або переробку, виконані за межами відповідної Договірної Сторони згідно з положеннями Статті 11, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Згідно з п. 1 ст. 32 Доповнення 1 подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.
Відповідно до п. 6 ст. 32 Доповнення 1 якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Згідно з п. 3 ст. 32 Доповнення 1 перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.
Відповідно до п. 5 ст. 32 Доповнення 1 митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.
Згідно з ч. 5 ст. 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку щодо можливості митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Водночас, відповідачем не наведено обставин за яких після завершення митного оформлення виникла обґрунтована підозра, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листах уповноваженого органу Республіки Польща від 29.08.2022 № 1001-ІОС.4331.(287-302).2021.6.JJ та від 10.03.2021 № 1001-ІОС.4331.(4-17).2020.13.JJ, в яких зазначено, що під час перевірки експорте не надав документи для підтвердження походження товарів.
На думку суду, вказані листи уповноваженого органу Республіки Польщі не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Польщі до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера.
З огляду на те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними.
В даному випадку доказів того, що зазначені сертифікати форми EUR.1 визнані недійсними відповідачем суду надано не було, як і не надано доказів притягнення експортера до відповідальності за фальсифікацію офіційних документів.
Крім того, відповідач під час розгляду справи не довів обставин, за наявність яких у нього після завершення митного оформлення товарів виникли обґрунтовані підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Згідно правового висновку Верховного Суду у постанові № 240/7093/19 від 01 березня 2021 року міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Беручи до уваги, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запити якого проводилася перевірка документів про походження товарів, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев'ятою статті 43 МК України, суд вважає, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у пункті 2 частини 2 статті 351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Суд зауважує, що в акті перевірки відсутній виклад з підтвердженням відповідними первинними документами або іншими матеріалами надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили заниження обов'язкових платежів під час митного оформлення; невідповідності даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки; не вказано на наявність первинних документів та інших матеріалів, що свідчать про наявність порушень.
Зі змісту акту перевірки неможливо встановити, що спричинило перевірку достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та правильності інформації, що міститься в даних документах, які обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів мали митні органи країни імпорту.
Оскільки сертифікат є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним чи ін. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом не законними, до нього застосовується презумпція правомірності.
На думку суду, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатами про походження EUR.1, виданими митним органом Республіки Польщі, на підставі яких митний орган України здійснив митне оформлення товару.
Під час митного оформлення імпортованого товару позивач надав національному митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги 410 товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу). Протилежного під час розгляду справи відповідачем не було доведено.
Позивачем сплачено всі обов'язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а самі сертифікати про походження товару є чинним та не скасованими.
Суд вважає, що Київською митницею, як суб'єктом владних повноважень, на яку ч. 2 ст. 77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді в частині правомірності прийнятих нею рішень, належними доказами не доведено, що товар, митне оформлення якого здійснено ТОВ «ЮАСАФЕТІ» за митними деклараціями від 23.08.2019 № UA100130/2019/224336; від 25.11.2019 № UA100130/2019/226676; від 26.09.2019 № UA100130/2019/225158; від 22.04.2019 № UA100130/2019/221376 на підставі сертифікатів EUR.1 від 21.08.2019 № PL/MF/AP0070442; від 23.09.2019 № PL/MF/AP0070478; від 21.11.2019 № PL/MF/AP0071243; від 18.04.2019 № PL/MF/AP0061457 є таким, що не походить з ЄС та не має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди. А відтак, пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням передбачених вимог.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначав, що «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п.43 (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або за відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, в контексті даної справи відповідачем не надано достатньо доказів та не зазначено сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, за наявністю яких можна констатувати, що поставлений позивачем товар не є продуктом походження з Європейського Союзу, оскільки це не доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з п. 109.1 ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями, серед іншого, є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.
З урахуванням зазначеного, аналіз встановлених обставин справи у сукупністю з вищенаведеними правовими нормами дають підстави вважати, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність спірних податкових повідомлень-рішень від 07.08.2024 № UA 100000202496 та № UA 100000202497.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 6347,38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1227 від 06.11.204 року.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 6347,38 грн.
Керуючись статтями 9,14,73,74,75,76,77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАСАФЕТІ» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської митниці № UA 100000202496 від 07.08.2024 року та № UA 100000202497 від 07.08.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП: 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 8А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАСАФЕТІ» (код ЄДРПОУ 42241823, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вулиця Якуба Коласа, буд. 29, кв. 256) судовий збір в розмірі 6347 (шість тисяч триста сорок сім) грн. 38 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 1 жовтня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.