01 жовтня 2025 року місто Київ № 320/16384/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоус А.Ю. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
Державна судова адміністрація України звернулася до суду з позовом, відповідно до якого просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 18.03.2025 ВП №76885099 про накладення штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що чинним законодавством України передбачено застосування штрафних санкцій до боржника виключно за умови неповажності невиконання вимог, викладених у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Представник позивача вказує, що ДСА України листом від 24.02.2025 повідомила відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 440/7907/24 у спосіб визначений у рішенні є об'єктивно неможливим, оскільки виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів здійснюється лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".
Також в листі державного виконавця повідомлено, що бюджетні кошти програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" розподілені повністю між судами та територіальними управліннями. Однак, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не врахував наданої відповіді та наклав штраф на ДСА України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснити розгляд справи з урахуванням введення в Україні воєнного стану, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що Законом України «Про виконавче провадження» прямо передбачені повноваження державного виконавця на винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, які встановленні з метою здійснення достатніх дій для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов. Станом на 17.02.2025 рішення суду не виконано, Державною судовою адміністрацією України взагалі на вказану дату не повідомлено Відділ про виконання рішення суду.
Зазначено, що Згідно наданих до Відділу листів Державної судової адміністрації України, з додатками, які додаються Відділом до даного відзиву разом з матеріалами виконавчого провадження ВП № 76885099, не можливо встановити, чи забезпечено Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 включно з виплати саме ОСОБА_1 .
Відсутність інформації щодо забезпечення бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати саме ОСОБА_1 , а також відсутність інформації щодо суми належної до виплати саме ОСОБА_1 унеможливило подальше виконання рішення суду в порядку передбаченому Законом з урахуванням вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а отже боржником не вжито заходів, направлених на виконання рішення суду, а інформація зазначена в листах Державної судової адміністрації України містить загальну інформацію, що ніяк не впливає на подальше виконання рішення суду та вказує на формальний підхід до виконання рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №76885099 з примусового виконання виконавчого листа № 440/7907/24, виданого 30.10.2024 Полтавським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.01.2025 відкрито виконавче провадження №76885099.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 17.02.2025 ВП №76885099 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 5100 грн.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 18.03.2025 ВП №76885099 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 10200 грн.
Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем постанови від 18.03.2025 ВП №76885099 про накладення штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Так, статтею 26 Закону №1404-VIII, передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
При цьому, за частиною 5 вказаної статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, частиною 6 статті 26 цього Закону, передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частиною 2 статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Тож, з наведеного слідує, що постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання без поважних причин останнім рішення суду, а тому, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен був встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання.
Суд вважає, що лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження своїх обов'язків.
З аналізу вищевикладених приписів Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що державному виконавцю надані повноваження щодо накладення стягнення у вигляді штрафу, проте постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.
Так, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, слід з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, сам по собі не може вважатися підставою для відповідальності боржника, відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Сама по собі поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Поважними, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як було зазначено вище, на на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №76885099 з примусового виконання виконавчого листа №440/7907/24, виданого 30.10.2024 Полтавським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
У той же час, листом від 24.02.2025 № 10-3824/25 позивач повідомив відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у справі №440/7907/24, у спосіб, який визначений у ньому, та просив утриматися від накладення штрафу, адже, на переконання ДСА України, рішення у справі №440/7907/24 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
Також у вказаному листі зазначено, що листами ДСА України від 30.04.2024 №11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24 та від 11.10.2024 №11-19998/24 та від 03.02.2025 №11-2404/25 неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" на суми 1 318,0 млн гривень, 1 428, 43 млн гривень, 1 502,98 млн гривень та 1 495,2 млн гривень відповідно.
Однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення (копії додаються).
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з пунктом 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання, у разі наявності коштів на рахунку.
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Отже, на думку суду, виконання зазначеного виконавчого листа має здійснюватись в межах, визначеного Кабінетом Міністрів України порядку, що, у свою чергу, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання цього судового рішення.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 в справі № 826/721/16, в якій, зокрема вказано, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення.
Також, Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання державним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
У даному випадку боржником доведено, що ним в межах своєї компетенції вчинено дії для забезпечення нарахування та виплати відповідної суми заборгованості, проте її невиплата зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали б бути виділені з державного бюджету на цю мету.
При цьому відповідачем не було взято до уваги доводи боржника та не надано оцінки наявності поважних причин не проведення позивачем виплати заборгованості третій особі та вжиття позивачем заходів щодо виділення бюджетних коштів для здійснення відповідної виплати, не встановлено вини та умислу щодо невиконання виконавчого листа, не встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин, що зумовило протиправне прийняття спірної постанови.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови 18.03.2025 з незалежних від нього самого причин виконати рішення суду у справі №440/7907/24 у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.
Таким чином, наявні підстави для скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.03.2025 ВП № 76885099 про накладення штрафу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Оскільки позов задоволено повністю, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 252, 255, 257-263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.03.2025 ВП № 76885099 про накладення штрафу.
Стягнути на користь Державної судової адміністрації України сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відомості про сторін та інших учасників справи:
позивач - Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795, адреса: 00020, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5);
відповідач - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код 00015622, місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13).
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Судові рішення за наслідками розгляду судом першої інстанції справи, визначеної статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя Білоус А.Ю.