про відмову в забезпеченні позову
01 жовтня 2025 року м. Київ 320/48371/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії судді: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., ознайомившись із заявою представника позивача про забезпечення позову в адміністративні справі
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем»
доНаціональної комісії з цінних паперів та фондового ринку
провизнання протиправною та скасування постанови, розпорядження,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем» 18 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати прийняту відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем» (код ЄДРПОУ 43616858) постанову від 04 вересня 2025 року №14/14/2949/С03 Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про застосування заходів впливу контрольного характеру;
- визнати протиправним та скасувати прийняте відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем» (код ЄДРПОУ 43616858) розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про усунення порушення профільного законодавства від 04 вересня 2025 року № 14/14/2948/С07.
Разом з позовною заявою представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем» подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити дію постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.2025 №14/14/2949/С03 та розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про усунення порушення профільного законодавства від 04 вересня 2025 року № 14/14/2948/С07 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 позовну заяву №320/48371/25 розподілено судді Жуковій Є.О.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2025 заява про забезпечення позову у справі №320/48371/25 передано на розгляд судді Жуковій Є.О.
Відповідно до частини 1 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.09.2025 визначено склад колегії суддів у справі №320/48371/25: Жукова Є.О. - головуючий суддя, судді: Діска А.Б., Кочанова П.В.
Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує на очевидну протиправність оскаржуваних актів, посилаючись на відсутність належної правової кваліфікації та мотивів їх прийняття, на неправомірне покладання на позивача відповідальності за зміст звітів оцінювача, порушення процедурної моделі, визначеної рішенням НКЦПФР №16/21/1357/К03 від 01.11.2024, неможливість виконання припису «заднім числом», непропорційність інтенсивності втручання.
Заявник вказує на співмірність обраних заходів забезпечення позову, посилається на існування загрози утруднення/неможливості ефективного захисту без вжиття заходів забезпечення позову, оскільки, як зазначає заявник, виконання спірних актів породжує ризик фіксації «невиконання» завідомо нездійсненного Розпорядження № І4/14/2948/С07 і як наслідок - нових проваджень, штрафів, посилення заходів впливу та ескалації регуляторних наслідків; публічне попередження і припис «припинити» створюють для КУА репутаційні втрати на ринку капіталу, впливають на відносини з інвесторами й контрагентами, що утруднить відновлення прав навіть у разі подальшого позитивного вирішення спору; вимога «ретроспективної переоцінки» зумовлює необгрунтовані непродуктивні витрати для корпоративних інвестиційних фондів, активи яких перебувають в управлінні позивача, дублювання процедур і ризик помилкової кваліфікації «неподання» як підстави для додаткових санкцій.
Здійснюючи розгляд заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 №320/31816/24,, на яку в касаційній скарзі покликається сам відповідач.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові від 22.12.2022 у справі №640/31815/21 Верховний Суд виснував, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними".
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
У той же час, позивачем не зазначено в чому полягає неможливість захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, не мотивовано наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отже, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Отже, застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Тандем'про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Жукова Є.О.
Судді Діска А.Б.
Кочанова П.В.