30 вересня 2025 року справа №320/2970/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсліс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурсліс" (далі по тексту також позивач, ТОВ " Ресурсліс ") з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2023 №209710705.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2023 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету винесено спірне податкове повідомлення-рішення.
Позивач не погоджується з висновками акта перевірки, зазначаючи про реальність здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" та ТОВ "Балмора" з наданням контролюючому органу до перевірки первинних документів.
Позивач наголошує на тому, що не знав та не міг дізнатись про наявність в означених контрагентів ознак ризиковості з огляду на прийняття відносно них рішень про відповідність критеріям ризиковості вже після здійснення господарських операцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведеної відносно позивача документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2023 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету винесено спірне податкове повідомлення-рішення. Перевіркою встановлено, що ТОВ "Ресурсліс" мало фінансово-господарські операції з ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" та ТОВ "Балмора", які є ризиковими контрагентами.
Відповідач наголосив на незаповненні чи невірному заповненні реквізитів видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду через систему "Електронний суд" додаткові пояснення, в яких наголошено на тому, що критерії ризиковості у контрагентів, які виникли в наступних господарських операціях контрагентів, не можуть підтверджувати нереальність відносин між позивачем та ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" та ТОВ "Балмора", а ґрунтуються виключно на домислах та мають характер припущень з огляду на відсутність належного підтвердження неможливості виконання зобов'язань з поставки товарів.
Позивач наголосив на тому, що ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" оскаржено рішення про відповідність його критеріям ризиковості платника податків у судовому порядку. За результатами розгляду судом таке рішення було визнано протиправним та скасовано [справа №400/5203/23].
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ "Ресурсліс" (ідентифікаційний код 39179504, місцезнаходження: 08626, Київська обл., Васильківський р-н, с. Здорівка, вул. Щорса, 114) зареєстроване в якості юридичної особи 17.05.2019 відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У період з 02.10.2023 по 06.10.2023 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ресурсліс" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2023 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 13.10.2023 №21750/10-36-07-05/39179504.
У висновку акта перевірки зазначено, що перевіркою дотримання законодавства при декларуванні позивачем за липень 2023 року у Декларації від'ємного значення з ПДВ, у тому числі до відшкодування з бюджету, встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, чим завищено суму від'ємного значення у розмірі 36668 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 09.11.2023 №209710705 позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 36668 грн за липень 2023 року, заявлений у податковій декларації від 21.08.2023 №9211876327.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту також - ПК України).
За приписами підпунктів 191.1.1, 191.1.34 пункту 191.1 статті 191 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв'язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв'язку, експрес-перевізником.
За приписами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Суд зазначає, що у цій справі спірними є відносини позивача з контрагентами ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" та ТОВ "Балмора", оскільки відповідач під час проведення перевірки дійшов висновків про те, що при відображенні в податковій звітності взаємовідносин з означеними постачальниками не свідчать про фактичну поставку ними товарів позивачу.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2025 у справі № 320/12569/23 зазначив, що у справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або врахування відповідних витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема щодо наявності таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку, суттєві недоліки в заповненні таких документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, не дають можливості встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, тощо.
Слід зазначити, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
Також на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Отже, підсумовуючи наведене, суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Велика Палата в цій постанові звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вирішенні адміністративної справи № 200/3458/21 у постанові від 15.03.2023 Верховним Судом сформовано обов'язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою в податковому праві діє принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що з метою забезпечення виконання податкового обов'язку особа вжила усіх передбачених законодавством заходів і її дії (бездіяльність) не мають на меті чогось іншого, крім як виконання вимог податкового законодавства до того часу поки податковими органами не доведено зворотного. Контролюючий орган на підтвердження недобросовісності поведінки платника податків повинен надати відповідні докази та вказати дані, що свідчать про наявність у останнього реальної можливості за допомогою розумних заходів з належною обачністю пересвідчитися в тому, що від його імені здійснюються податкові правопорушення і, що він міг завадити їх вчиненню або їх припинити.
Законодавство не містить певних конкретних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку.
На думку суду, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту відображеної платником податків інформації щодо спірних господарських операцій, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" (постачальник) укладено договір поставки від 16.06.2022 №Н-1-16/06/2022, за умовами якого постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти, а покупець приймає і оплачує їх вартість.
Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді та надсилаються на електронну адресу постачальника на умовах даного договору.
Якість товару відповідає державним стандартам України ДСТУ, що підтверджується паспортом якості та/або сертифікатом відповідності.
Пунктом 3.1 означеного договору встановлено, що якість товару має відповідати ДСТУ, що діють на території України, і підтверджуватись паспортом (сертифікатом) якості заводу-виробника товару.
Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору поставка товару в межах даного договору може здійснюватися в порядку і в терміни, передбачені в заявках покупця, на наступних умовах поставки: а) DDP - назва підприємства, адреса, вказані у відповідній заявці. Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару у відповідному додатку до даного договору.
Умови поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами у відповідних заявках. Заявка на товар надсилається електронною поштою на адресу постачальника . Постачальник після отримання заявки погоджує її шляхом поставлення підпису уповноваженої особи та печатки підприємства на заявці та відправляє її покупцю.
Зобов'язання сторін у зв'язку з поставкою партії товару можуть конкретизуватися і змінюватися у відповідних додатках до договору.
Пунктами 6.1, 6.3, 6.9 договору визначено, що ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару окрему в заявках.
Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури.
Платіжне доручення банківській установі покупця обов'язково повинно містити посилання на цей договір та номер і дату відповідного рахунку-фактури постачальника.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію видаткової накладної від 22.06.2022 №372 на поставку дизельного палива на суму 307500 грн, у тому числі ПДВ 20116,82 грн та копію товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 22.06.2022 №АТ00000372.
Оплата здійснена в порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію від 20.06.2022 №61.
ТОВ "Аккорд Трейд Компаніс" виписано на адресу позивача податкову накладну від 20.06.2022 №79 на поставку дизельного палива на суму 307500 грн, у тому числі ПДВ 20116,82 грн.
Між позивачем (покупець) та ТОВ "Балмора" (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів від 11.10.2022 №20-11/10/22, за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти в порядку та на умовах, передбачених договором.
Кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальну вартість товару узгоджується сторонами шляхом подання покупцем за допомогою електронної пошти заявок постачальникові на виставлення постачальником рахунків-фактур покупцеві.
Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару встановлюється на момент виставлення рахунку-фактури та не може бути змінена з умови здійснення покупцем попередньої оплати товару протягом 3 робочих днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури в сумі, зазначеній в такому рахунку-фактурі.
Згідно пункту 3.1 договору поставка товару може здійснюватися відповідно до наступних умов: EXW - резервуари нафтобази та/або FCA - станція або пункт відправлення та/або CРT - станція або пункт призначення та/або DDP - станція або пункт призначення.
Пунктами 3.4, 3.7, 3.8 договору визначено, що зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар і ризики по його втраті (псуванні) переходять від постачальника до покупця: при поставці товару на умовах EXW (незалежно від місця передачі товару) - з моменту підписання між сторонами акта приймання-передачі товару; при поставці товару на умовах FCA та/або CPT (незалежно від місця передачі товару, станції або пункту призначення) - з дати штемпеля станції та/або пункту відправлення у залізничній або товарно-транспортній накладній про прийняття товару залізницею/автотранспортом до перевезення відповідно; при поставці товару на умовах DDT (вказано станція або пункт призначення) - з моменту передачі товару у розпорядження покупця у місці поставки, що підтверджується відповідними податковими накладними, товарно-транспортними накладними (або в акті приймання-передачі).
У випадку поставки товару на умовах FCA, CPT або DDР покупець зобов'язаний надати постачальнику електронною поштою письмову заявку на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої особи та з відбитком печатки покупця. У заявці покупцем вказується найменування та кількість товару в партії, базис поставки та конкретну адресу доставки товару (місце поставки), телефон відповідальної особи і номер даного договору.
Постачальник зобов'язується повідомити покупця про факт поставки товару (крім поставки товару на умовах EXW) шляхом відправлення покупцю повідомлення електронною поштою, що містить інформацію про кількість поставленого товару.
Пунктом 3,10 договору визначено обов'язок постачальника разом з товаром надати покупцю товарно-транспортні накладні та видаткові накладні, оформлені належним чином.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію видаткової накладної від 06.02.2023 №23, на поставку дизельного палива на суму 249780 грн, у тому числі ПДВ 16340,75 грн, рахунок-фактуру від 03.02.2023 №21 на загальну суму 253000 грн, у тому числі ПДВ 16551,40 грн, акт прийому-передачі від 06.02.2023 №3 до договору поставки нафтопродуктів від 11.10.2022 №20-11/20/22 на поставку товару на суму 249780 грн, у тому числі ПДВ 16340,75 грн та товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів від 06.02.2023 №БМ00-000023
Оплата здійснена в порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію від 03.02.2023 №313.
ТОВ "Балмора" виписано на адресу позивача податкову накладну від 03.02.2022 №3 на поставку дизельного палива на суму 253000 грн, у тому числі ПДВ 16551,40 грн.
Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Відповідно до абзацом 10 статті першої Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, договори, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.
Таким чином, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Абзацом 4 статті першої Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;
- тимчасова поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Така позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Суд зауважує, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.12.2019 у справі №826/13060/18 норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
У постанові від 14.02.2020 (адміністративне провадження № К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов'язання.
З'ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Згідно з частиною першою, другою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 07.08.2024 у справі №0940/1395/18.
Суд зауважує, що умовами договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» передбачено, що кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді та надсилаються на електронну адресу постачальника на умовах даного договору. Умови поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами у відповідних заявках. Заявка на товар надсилається електронною поштою на адресу постачальника . Постачальник після отримання заявки погоджує її шляхом поставлення підпису уповноваженої особи та печатки підприємства на заявці та відправляє її покупцю.
Зобов'язання сторін у зв'язку з поставкою партії товару можуть конкретизуватися і змінюватися у відповідних додатках до договору.
Проте, матеріали справи не містять копій заявок з відповідними відмітками постачальника про узгодження на підтвердження погодження позивачем кількості, асортименту, ціни та інших необхідних для поставки партії товару даних, як і відсутні додатки до договору на підтвердження конкретизації чи зміни партії товару.
Крім того, умовами означеного договору передбачена наявність паспорту якості та/або сертифікату відповідності, які відсутні в матеріалах справи, що, в свою чергу, унеможливлює дослідження їх судом на предмет відповідності поставленого позивачу товару встановленим до нього вимогам.
Також матеріали справи не містять передбаченого умовами договору рахунку-фактури, що унеможливлює співставлення судом узгодженої партії товару, його вартості та співставлення реквізитів із заявленими у призначенні платежу в платіжній інструкції.
За умовами укладеного позивачем з ТОВ «Балмора» договору кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальну вартість товару узгоджується сторонами шляхом подання покупцем за допомогою електронної пошти заявок постачальникові на виставлення постачальником рахунків-фактур покупцеві.
Проте, матеріали справи не містять копій заявок на підтвердження погодження позивачем кількості, асортименту, одиниці виміру, ціни за одиницю виміру та загальної вартості товару.
Крім того, умовами означеного договору передбачена наявність паспорту якості та/або сертифікату відповідності, які відсутні в матеріалах справи, що, в свою чергу, унеможливлює дослідження їх судом на предмет відповідності поставленого позивачу товару встановленим до нього вимогам.
Крім того, суд наголошує на невідповідності виставленої в рахунку-фактурі суми до сплати, яка сплачена згідно платіжної інструкції та відображена у податковій накладній (253000 грн) зазначені й видатковій накладній, акті прийому-передачі (249780 грн).
Суд наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів оприбуткування придбаного в рамках спірних відносин з ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» та з ТОВ «Балмора» пального, відображення його в регістрах бухгалтерського обліку, що унеможливлює встановлення судом їх фактичного отримання позивачем та, як наслідок, подальшого використання у власній господарській діяльності.
Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі по тексту також - Інструкція), яка встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.
Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.
Ця Інструкція не поширюється на видобуток нафти, здавання її з системи магістральних нафтопроводів споживачам та на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.
Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).
Підпунктом 6.1 пункту 6 Інструкції визначено, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.
Відповідно до підпункту 14.1 пункту 14 Інструкції під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафтопродуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.
Суд зазначає, що матеріли справи не містять жодних доказів наявності у позивача у власності чи користуванні місць для зберігання пального за вказаною адресою поставки (Київська обл., с. Здорівка, вул. Щорса, 116).
Суд приймає до уваги викладену в акті перевірки інформацію щодо наявності за означеною адресою виробничих приміщень загальною площею 1504,7 кв.м., а саме: «Допоміжний складський блок», «Крита стоянка з ремонтним боксом», «Цех №1 для переробки», «Цех по переробці зернових №3», «Адміністративний будинок», «Трансформаторна підстанція КТПГС-250-ТП-341». Проте, означені приміщення за відсутності належних доказів, на переконання суду, не можуть вважатися місцями для зберігання пального, придбаного позивачем у контрагентів.
Відсутність доказів наявності у позивача відповідних місць для зберігання пального за адресою поставки від контрагентів ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» та з ТОВ «Балмора» у спірному періоді унеможливлює дослідження судом обставин реальних поставок пального у межах спірних відносин, їх оприбуткування за адресою поставки з метою подальшого використання для здійснення господарської діяльності.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження використання придбаного у контрагентів ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» та з ТОВ «Балмора» дизельного пального позивачем у власній господарській діяльності.
Суд зауважує, що господарські операції з придбання палива та інших нафтопродуктів відрізняються від господарських операцій з придбання звичайних товарів та потребують наявності, зокрема, спеціальних резервуарів, особливий облік оприбуткування та списання, сертифікатів якості або лабораторних досліджень тощо.
З урахуванням специфіки товару (нафтопродукти), що був предметом укладених в охоплений перевіркою період позивачем договорів поставки, платником не надано також доказів, що підтверджують виконання відправниками транспортування небезпечних вантажів, як не надано також й інформації про погодження маршрутів руху перевезення небезпечних вантажів, наявності відповідних свідоцтв та дозволів.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема у постанові від 29.04.2025 у справі №620/5134/24, «…наявність первинних документів є обов'язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності тощо.».
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 КАС України, а у силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин першої та другої статті 77 КАС України у поєднанні з приписами частини четвертої статті 9, абзацу 2 частини другої статті 77, частин третьої і четвертої статті 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування суб'єктом владних повноважень задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку частини другої статті 77 КАС України, однак реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини першої статті 77 та частини другої статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, відповідно до якого визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
У розумінні частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а в силу запроваджених частинами першою та другою статті 74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За правилом частини першої статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту означеної норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де вказано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження реальності здійснення поставок за укладеними з ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» та з ТОВ «Балмора» договорами, отримання позивачем дизельного палива, його оприбуткування в спеціальних місцях для зберігання з метою подальшого використання в межах власної господарської діяльності.
Відсутність доказів подальшого використання придбаного у ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» та з ТОВ «Балмора» дизельного палива унеможливлює дослідження питання наявності чи відсутності економічної вигоди для позивача.
Враховуючи означені обставини, у суду наявні підстави вважати, надані первинні документи такими, що складені формально та не є беззаперечним доказом реального вчинення таких господарських операцій.
При цьому судом відхиляються доводи відповідача щодо наявності у контрагентів позивача статусу ризикових з огляду на отримання ними такого статусу поза межами періоду виникнення спірних відносин, оскільки ТОВ «Аккорд Трейд Компаніс» визнано ризиковим відповідно до рішення від 24.03.2023 № 6726, у той час як спірні відносини відбулись у лютому 2023 року. Крім того, означене рішення від 24.03.2023 № 6726 скасоване рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 №400/5203/23, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024.
ТОВ «Балмора» рішенням від 13.06.2023 №38503 визнано таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку, у той час як спірні відносини відбулись у лютому 2023 року.
Проте, такі висновки не впливають на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов'язаності придбаних товарів із господарською діяльністю позивача.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.