30 вересня 2025 року м. Київ справа №320/14768/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11 жовтня 2018 року по день фактичного заробітку - 05 березня 2024 року, але не більше як за шість місяців;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 жовтня 2018 року по день фактичної виплати індексації - 05 березня 2024 року, із розрахунку сум за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передують дню звільнення.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу у Збройних Силах України та виключений за списків особового складу частини згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 жовтня 2018 року № 207.
Також позивач зазначає, що під час проходження військової служби у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду та на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року у справі № 640/28318/21 позивачу відповідачем 05 березня 2024 року нараховано та виплачено зазначену вище індексацію грошового забезпечення у розмірі 77 572,34 грн.
При цьому, як вказує позивач, відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, проте, відповідач відмовив у здійсненні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивачу на виконання судового рішення було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення 05 березня 2024 року. На переконання представника відповідача, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), а отже посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Крім того, представник відповідача послався й на те, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа № 320/14772/24 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати йому індексації грошового забезпечення, що, як стверджує представник відповідача, свідчить про те, що позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги у цих двох справах посилається на ті ж самі обставини.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Копію вказаної ухвали суду від 08 квітня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача безпосередньо в приміщенні суду 23 червня 2024 року, про що свідчить відповідна розписка, наявна в матеріалах справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 витребувано довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з зазначенням відомостей про середньоденний його розмір.
На адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява на виконання ухвали суду разом з довідкою-розрахунком середньоденного грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням від 17 червня 2025 року № 03049/11/1306.
Частиною першою статті 257 КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 жовтня 2018 року № 207 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 вересня 2018 року № 271 у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дія якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту та не виявили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати, що справи та посаду здав 10 жовтня 2018 року і направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно цього наказу позивач з 10 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з речового забезпечення з військової частини НОМЕР_3 .
Проте, як встановлено судом, при звільненні з військової служби відповідачем не було виплачено позивачу всіх належних при звільненні сум, оскільки у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року, у справі № 640/28318/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року застосовуючи базовий місяць для нарахування - грудень 2015 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для нарахування - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У матеріалах справи наявна копія виписки по картці/рахунку НОМЕР_4 від 06 березня 2024 року № RPK4FAEBI9SU5GSN, відповідно до якої 05 березня 2024 року на рахунок позивача військовою частини НОМЕР_1 перераховано кошти у розмірі 77 572,34 грн з призначенням платежу: зарплата, ВЧ НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata-Indektsiia.
Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України, на думку позивача, в нього виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, у зв'язку з чим він звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій цієї статті передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10 жовтня 2018 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення суду від 24 травня 2022 року у справі № 640/28318/21 лише 05 березня 2024 року.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку про те, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Суд зазначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Таким чином, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення позивачу станом на 10 жовтня 2018 року (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення). На виконання рішення суду у справі № 640/28318/21 відповідач 05 березня 2024 року виплатив позивачу грошове забезпечення в розмірі 77 572,34 грн.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що спірним у цих правовідносинах є період з 11 жовтня 2018 року (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 04 березня 2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ і після цього.
Період з 11 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року по 04 березня 2024 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 24 квітня 2025 року у справі № 400/14213/23, отже така є сталою та послідовною.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 17 червня 2025 року № 03049/11/1306 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби становить 479,00 грн ((14 403,15 грн за серпень 2018 року+14 815,91 грн за вересень 2018 року)/(31 календарний день у серпні 2018 року+30 календарних днів за вересень 2018 року)= 479,00 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 11 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року№ 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, становить 1 377 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 659 583,00 грн (479,00 грн х 1 377 календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) до 04 березня 2024 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 594 календарні дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 284 526,00 грн (479,00 грн х 594 календарні дні).
Суд зазначає, що згідно частин другої-третьої статті 9 КАСУ України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Наведене в сукупності свідчить про право суду вийти за межі позовних вимог, а не про його обов'язок, відтак, зважаючи, що позивач просив суд - зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 жовтня 2018 року по день фактичної виплати індексації - 05 березня 2024 року, із розрахунку сум за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передують дню звільнення, суд доходить висновку про доцільність розгляду виключно цих позовних вимог без виходу за їх межі.
Таким чином, визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, становить 92 926,00 грн, яка розрахована таким чином: - Липень 2022 року- 12 днів (31 - 19); Серпень 2022 року - 31 день; Вересень 2022 року - 30 днів; Жовтень 2022 року - 31 день; Листопад 2022 року - 30 днів, Грудень 2022 року - 31 день; Січень 2023 року - 18 днів (до 19 січня 2023 року), а разом 184 календарні дні* 479,00 грн (середньоденне грошове забезпечення)= 92 926,00 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України становить 92 926,00 грн.
Проте, оскільки позивач просив зобов'язати нарахувати та виплатити, з метою найбільш ефективного захисту порушеного права позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача визначену судом суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, залишивши без задоволення позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати таку суму з підстав викладених вище.
Крім цього, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Щодо тверджень представника відповідача щодо ототожнення компенсації втрати частини грошових доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
Статтею 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
З метою реалізації Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Тобто, Порядок № 159 у порівнянні із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку
Положення Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, дозволяють суду дійти висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Водночас, як вже зазначалось судом, статті 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за порушення її приписів та невиплату працівнику відповідних (всіх) сум при звільненні.
Оскільки індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні статті 116 КЗпП України, то застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати військовослужбовцю, що звільняється, згаданої індексації на день виключення його зі списків особового складу військової частини.
Наведене в сукупності свідчить про безпідставність ототожнення представником відповідача двох різних значень, таких як «компенсація втрати частини доходів» та «стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку», а тому не може бути покладена в основу рішення суду в цій адміністративній справі.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 800,00 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за шість місяців у розмірі 92 926,00 грн (дев'яносто дві тисячі дев'ятсот двадцять шість гривень 00 копійок).
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 800,00 грн (вісімсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.