ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" жовтня 2025 р. справа № 300/3531/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 з урахуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січня 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 з урахуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січня 2008 року та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 за № 44.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в 5 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області у період з 01.01.2016 по 31.10.2017. Однак, відповідачем не нараховувалося та виплачувалося ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017. У квітні 2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, на яку листом надано відповідь та повідомлено позивача, що у відповідача немає підстав для виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.19).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.06.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що відповідно до вимог абзацу 9 пункту 5 Порядку № 1078 та Додатку 5 до Порядку № 1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації позивачу, починаючи з січня 2016 здійснювалось обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалося до перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходу (грошового забезпечення) у грудні 2015 року. Оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. Внаслідок чого, нарахована індексація позивачу за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 відповідно до норм та правил, визначених Порядком № 1078 становить 0 грн. щомісячно. Внаслідок чого, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.22-26).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Позивач до 31.10.2017 проходив службу цивільного захисту у 5 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області.
Відповідно до Положення про 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, затвердженого наказом ДСНС України від 24.05.2013 за № 307 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області є правонаступником 5 ДПРЧ.
01.04.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 (а.с.6).
Листом від 18.04.2025 № 5416-01-791/546114 відповідачем надано відповідь, в якій зазначає, що підстави для виплати індексації грошового забезпечення відсутні (а. с. 9).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження служби, останній звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці (грошове забезпечення) індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Приклад, обчислення суми індексації грошових доходів громадян наведений у Додатку № 2 вищевказаного Порядку ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, позивачем надано копію розрахункового листа за період з 2016 року по 2017 рік, відповідно до змісту якого судом встановлено, що ОСОБА_1 за спірний період взагалі не нараховувалася та не виплачувалася індексації грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися (а.с.10-11).
З урахуванням наведеного, суд вважає позовну вимогу в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім того, суд наголошує, що відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення у період з 2016 року, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Варто також додати, що в своїй діяльності відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, внаслідок чого, посилання відповідача на розпорядження, листи та накази, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, є хибними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а вказані документи не є нормативно-правовими актами.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що розмір та виплата індексації грошових доходів залежить від розміру посадового окладу.
Щодо вимоги в частині здійснення нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення, суд виходить з наступного.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Отже, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушено.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо позовної вимоги про перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктами 2 - 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
Отже, нарахування та виплата сум грошового забезпечення ставить первинною подією щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які нараховуються та виплачуються, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми грошового забезпечення, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 є передчасними та такими, що заявлені на майбутнє, за відсутності підстав вважати, що його право на отримання компенсації при такій виплаті буде порушене відповідачем.
З урахуванням наведеного вище, зазначені позивачем доводи про зобов'язання провести нарахування компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, є необґрунтованими.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладена в постановах від 04.03.2021 у справі № 520/34/17, від 01.04.2021 у справі №120/4555/18-а, від 12.01.2024 у справі № 200/7529/20-а.
Щодо строку звернення до суду.
Питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року було предметом дослідження Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року".
Отже, Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (в частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, Судова палата зазначила що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.04.2025 по справі №260/1955/24.
В матеріалах справи міститься інформація про грошове забезпечення позивача з 2016 року по 2017 рік, який отриманий останнім 18.04.2025, внаслідок чого, позивачем подано позовну заяву в межах визначеного строку.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 38163053, вул. Франка, 6, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити нарахування та виплату індексації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Попелів, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 78015) грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Попелів, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 78015).
Відповідач:
1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 38163053, вул. Франка, 6, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.