02 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/14494/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 93 634,70 грн, в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_2 ( якій знаходився у відрядженні терміном на 3 місяці з 16.06.2024), ОСОБА_1 безпідставно отримував грошове забезпечення в розмірі 93634,70 грн, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив таке.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2021 № 44 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та призначений на посаду моториста 3 понтонного відділення 2 понтонного взводу 2 понтонно-мостової роти понтонно-мостового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що з 25.02.2021 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.06.2024 № 168 старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у відрядження у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 терміном на 3 місяці з 16.06.2024 для виконання бойових (спеціальних) завдань. Даного військовослужбовця знято з продовольчого забезпечення. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.06.2024 № 170 старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що прибув у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань з 16.06.2024 та допущений до тимчасового виконання обов'язків за посадою стрільця - помічника гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.06.2024 № 180 старшого солдата ОСОБА_1 зараховано на котлове забезпечення за місцем розташування військової частини у районі виконання бойових завдань ОТУ “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 27.06.2024. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.07.2024 № 727 старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одержав 13.07.2024 вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, акубаротравму з перфорацією лівої барабанної перетинки за наступних обставин: 13.07.2024 близько 02:30 під час виконання бойового завдання отримав поранення внаслідок обстрілу позицій з міномету поблизу н.п. Торецьк, Бахмутського району Донецької області. Поранення отримане під час захисту Батьківщини, а саме - виконання бойового завдання в зоні ведення бойових дій. Причиною отримання поранення є ворожий обстріл. За таких обставин відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2024 № 198 старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що вибув на лікування до ЗМЗ ДПСУ м. Дружківка у зв'язку з отриманням поранення з 14.07.2024.
При цьому, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 , перебуваючи у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , отримував грошове забезпечення.
Факт виплати військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення відповідачу підтверджується відомостями розподілу виплат ОДВ військова частина НОМЕР_1 від 04.07.2024, згідно якої ОСОБА_1 за червень 2024 року грошове забезпечення виплачено на банківську картку у розмірі 21835,16 грн; від 06.08.2024 - за липень 2024 року виплачено 21835,16 грн; від 06.09.2024 - за серпень 2024 року виплачено 21963,41 грн; від 05.10.2024 - виплачено 21963,41 грн.
Посадовими особами військової частини НОМЕР_2 28.10.2024 повідомлено військову частину НОМЕР_1 , що старший солдат ОСОБА_1 з 29.09.2024 вважається таким, що відсутній на службі без поважних причин, місцезнаходження його невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає, першочергові розшукові заходи результату не дали.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.10.2024 № 305 ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , 29.09.2024 не повернувся зі шпиталю після лікування до в/ч НОМЕР_2 , вважається таким, що самовільно залишив розташування в/ч НОМЕР_2 .
З витягу з системи ER “Hospital» № 06.02.2025-003 від 06.02.2025 вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 був доставлений 14.07.2024 до військового мобільного госпіталю в АДРЕСА_1 в подальшому, 15.07.2024 був переведений до госпіталя “Військово-медичний клінічний центр Північного регіону» в м. Харків та в той же день, 15.07.2024 був переведений до КНП ХМР “Міська клінічна лікарня № 30» в м. Харків та виписаний 22.07.2024 до військової частини, інша інформація відсутня.
При цьому, ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення за липень-вересень 2024 року.
Вважаючи, що неправомірно набуті кошти підлягають стягненню з відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XI).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
Аналіз ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України та вказаної правової позиції Верховного Суду України дає підстави для висновку, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошової допомоги або якщо відпала підстава для такої виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, законодавство передбачає виключні випадки поверненню набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача за період з 23.07.2024 по 28.10.2024.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 виписаний з 2 КНП ХМР “Міська клінічна лікарня № 30» в м. Харків 22.07.2024 до військової частини НОМЕР_2 , але до місця служби не прибув та знаходиться поза межами військової частини без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів, які б підтвердили законність перебування його поза межами частини, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295, КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про стягнення безпідставно отриманого грошового забезпечення задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 93634,70 грн (дев'яносто три тисячі шістсот тридцять чотири гривні 70 копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби у період з 23.07.2024 по 28.10.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 02 жовтня 2025 р.
02.10.25