30 вересня 2025 р.Справа №160/28079/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кальник В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №160/28079/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби абз. 13 п. 3 ч. 12, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , яка за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та є особою з інвалідністю II (другої) групи.
Позивач разом із позовом подав заяву, в якій просить суд забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом заборони командуванню Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відряджати у іншу місцевість за межі ППД (пункту постійної дислокації) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, передавати у оперативне командування (управління) та/чи приймати рішення про переведення до інших військових частин ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішення в даній адміністративній справі.
В обґрунтуванні заяви про забезпечення позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 3 роти НОМЕР_2 батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, військове звання - солдат.
Матір'ю позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та паспорта громадянина України матері. Шлюб між батьком позивача, ОСОБА_3 , та матір'ю, ОСОБА_2 , розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 . Рідний брат позивача, ОСОБА_4 , має психічні захворювання, проходить лікування та перебуває на обліку у психіатра, у зв'язку з чим не здатен здійснювати догляд за матір'ю. Матір позивача входить до складу його родини та проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи та має обмеження життєдіяльності. Це підтверджується висновком ЛКК № 44 від 15.08.2025 р. та висновком № 44 від 15.08.2025 р. про необхідність соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о), виданими КНП "Юріївська лікарня Юріївської селищної ради", а також витягом з рішення експертної команди № 6/25/3104/P від 06.08.2025 р. про встановлення ІІ групи інвалідності. Матір позивача перебуває на обліку та обслуговуванні мультидисциплінарною мобільною паліативною бригадою КНП "Юріївська лікарня" ЮСР з діагнозом: Основний - С 20 - Злоякісне новоутворення прямої кишки. Супутній: ІХС, Дифузний кардіосклероз, СН ІІ А стадії ФК III за NYHA, гіпертонічна хвороба III стадії, наслідки ГПМК (2022) та лівобічний геміпарез. Внаслідок вказаних захворювань ОСОБА_2 має порушення функції опори та ходи помірного ступеня, що ускладнює самообслуговування та пересування, та потребує постійного стороннього догляду і довготривалого лікування.
Таким чином, матір позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та за станом здоров'я потребує постійного догляду сина. ОСОБА_1 є особою, яка на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підлягає звільненню з військової служби у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , особою з інвалідністю II групи.
Позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами (06.09.2025 р. подано через застосунок "Армія+", а 08.09.2025 р. - безпосередньо до ВЧ), посилаючись на необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю - особою з інвалідністю ІІ групи (відповідно до підпункту "г" пункту другого частини четвертої статті 26 Закону). До рапорту було долучено всі необхідні документи на підтвердження визначених законом підстав для звільнення. Крім того, до подання рапорту про звільнення, позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив не переміщувати його в іншу місцевість, однак листом відповідача від 03.09.2025 року № 2/24/10/1-1430-2025 було повідомлено про відсутність, на думку відповідача, для цього обґрунтованих підстав.
Розглянувши подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч.1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Водночас, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 3 роти 1 батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, військове звання - солдат.
Суд зазначає, що позивач в заяві про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову просить суд заборонити командуванню Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відряджати у іншу місцевість за межі ППД (пункту постійної дислокації) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, передавати у оперативне командування (управління) та/чи приймати рішення про переведення до інших військових частин ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішення в даній адміністративній справі.
В свою чергу, переміщення військовослужбовця з однієї військової частини до іншої здійснюється на підставі розпорядчого документа командира, це - наказ чи розпорядження.
Беручи до уваги наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром військової частини в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
На підставі вищевикладеного, відсутні передбачені частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, а відтак у задоволенні заяви слід відмовити.
Згідно з частиною 5 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись ст.ст.150-154, 156, 256, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №160/28079/25 - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник