02 жовтня 2025 року Справа 160/21716/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 25.07.2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі №160/21063/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в самостійні провадження.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про:
- визнання протиправними дій Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.02.2021 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки й премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні;
- зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.02.2021 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки й премії з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатків 1, 14 до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/21716/25.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні ДСНС у Дніпропетровській області. З 11.02.2021 року звільнений зі служби, що підтверджується витягом із наказу від 10.02.2021 року №55. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по сплачених за вказаний період одноразових допомог й премії виходячи го окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року на відповідні тарифні коефіцієнти. У червні 2025 року звернувся до відповідача із заявами, в яких просив повідомити: чи виплачувалася, у тому числі, у період проходження служби з 01.12.2015 року по 10.06.2017 року «поточна» індексація грошового забезпечення, а за період з 01.03.2018 по 30.06.2025 року «індексація-різниця»; який прожитковий мінімум застосовувався для розрахунку основних і додаткових видів грошового забезпечення (в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії) за період з 29.01.2020 року по 11.02.2021 року. За результатами звернення, листом від 07.07.2025 року №4902-6310/4909 відповідач надав виключно довідки про нараховане грошове забезпечення, які свідчать про порушення прав у частині невиплати як «поточної» індексації грошового забезпечення так і «індексації-різниці» відповідного до вимог законодавства України. Також відповідач надіслав лист від 08.07.2025 року №4902-6396/4909, в якому фактично зазначив, що для розрахунку основних і додаткових видів грошового забезпечення (в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії) за період з 29.01.2020 року по 11.02.2021 року використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом станом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05 серпня 2025 року від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що під час вирішення справ щодо соціальною захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті па підставі і на виконання Бюджетною кодексу України 8 липня 2010 року № 2456-VI, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі в бюджетному процесі, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 року № 574, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 03 січня 2002 року за № 3/6291 визначено МВС як головний розпорядник бюджетних коштів, а ДСНС відповідальними виконавцями бюджетних програм. Відповідач зазначає, що особам рядового і начальницького складу ДСІІС після 01.03.2018 року жодного разу не підвищувалось грошове забезпечення. Бюджеті асигнування (щодо розрахунку посадових окладів осіб рядового та начальницького складу) ДСНС за тарифними розрядами з визначенням шляхом множення розміру) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року у 2020 - 2023 роках, від головного розпорядника бюджетних коштів та відповідального виконавця бюджетних програм, не надходили (такі видатки державного бюджету не були передбачені за відповідними бюджетними програмами). Відповідач просить суд врахувати, що взяття ним зобов'язань (визначення посадового окладу позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року у 2020 - 2023 роках) без відповідних бюджетних асигнувань у 2020 - 2023 роках буде вважатись здійсненним видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень та кваліфікуватись як порушення бюджетного законодавства.
05 серпня 2025 року від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та з'ясувавши всі обставини з даного приводу, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, як вбачається з аналізу наведених вище приписів ст. 122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, у зазначених вище положеннях ч. 5 ст. 122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19.07.2022 ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст. 122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, до цієї дати (до 19.07.2022) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.
Отже, на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 29 січня 2020 року до 11 лютого 2021 року.
Суд дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду.
Схожий підхід запропонував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria, заява № 36760/06, п. 230). Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Тож позиція ЄСПЛ свідчить, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).
Беручи до уваги вищенаведене, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Повний текст ухвали складено та підписано 02.10.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса