Номер провадження 22-ц/821/1361/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/2510/24 Категорія: 351000000 Єщенко О. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
30 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді секретарГончар Н. І., Сіренко Ю.В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Гейка В.А. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2025(повний текст складено 20.05.2025, суддя в суді першої інстанції Єщенко О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради, третя особа: державний нотаріус Першої уманської державної нотаріальної контори Кравець Галина Василівна, про встановлення факту, що має юридичне значення,
у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, яким просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначила, що з 2014 року вона почала допомагати по господарству своїй сусідці ОСОБА_2 , яка проживала поруч з її помешканням в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживала одна, не мала близьких родичів, які могли б їй допомагати в побуті, страждала на ряд хронічних захворювань, тому позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , який є лікарем, постійно слідкували за здоров'ям ОСОБА_2 , допомагали у придбанні ліків, проводили всі необхідні медичні маніпуляції. Така допомога сприяла зближенню ОСОБА_2 з їхньою сім'єю, вони разом святкувати всі сімейні свята, їздили на відпочинок, за їхні спільні кошти в квартирі АДРЕСА_2 було проведено ряд необхідних ремонтних робіт з метою підтримки житла в належному стані, а також були придбані меблі та речі побуту. Фактично вони стали проживати однією сім'єю.
Після перенесеної госпіталізації в лікарню в зв'язку з короновірусною інфекцією з 05.06.2023 позивач стала проживати в помешканні ОСОБА_2 , оскільки остання потребувала постійного медичного нагляду.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла. За життя вона не склала заповіт. Всі витрати на поховання, організацію поминального обіду та замовлення памиятника на її могилу на себе взяла позивач.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, належне померлій ОСОБА_2 , позивач звернулася з відповідною заявою до державного нотаріуса Першої Уманської державної нотаріальної контори.
Позивач вказала, що на даний час іншого способу захисту права власності, окрім судового, немає.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2025 у задоволенні позову відмовлено з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача, оскільки хоча спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не прийняв, проте є спадкоємець першої черги - син померлої, а не Уманська міська рада, до якої може переходити спадкове майно у тому разі, коли спадщина не прийнята та може бути визнана відумерлою. Крім того, суд вказав, що позивачем не доведено самого факту проживання із померлою однією сім'єю протягом указаного у позові проміжку часу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Гейко В. А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю близько десяти років підтверджено наявними у матеріалах справи показами свідків, фотосвітлинами та Актом про проживання від 17.04.2024 КП «Уманське РЕУ № 3».
Скаржник також вказує, що наявність спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_2 наявними та допустимими доказами не підтверджено та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки він не позбавлений самостійно заявляти позовні вимоги чи оскаржувати судові рішення в установленому законом порядку. Зазначає, що син ОСОБА_2 останній раз був у неї 15 років тому і будь-яка інформація про нього відсутня. Крім того зазначає, що у своєму позові ОСОБА_1 ставить питання про встановлення факту, що має юридичне значення, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 вказуючи на те, що судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено обставини справи, перевірено їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, тому суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 01.11.2023 Уманським відділом ДРАЦС в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Умань Черкаської області.
Згідно з актом проживання від 17.04.2024, затвердженим директором КП «Уманське РЕУ № 3», працівниками КП «Уманське РЕУ № 3» майстром ОСОБА_5 , начальником абон.відділу Радощук В.О., оператором комп'ютерного набору ОСОБА_6 на підставі звернення громадянки ОСОБА_1 , складено акт про те, що згідно пояснюючих свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 гр. ОСОБА_1 з січня 2023 року дійсно проживала разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 .
Усі необхідні документи та витрати, пов'язані з похованням ОСОБА_2 оформлювала та сплачувала позивач, що підтверджується наявним у матеріалах справи лікарським свідоцтвом про смерть № 369 від 01.11.2023 та договором від 01.11.2023 № 345.
Позивач ОСОБА_1 21.11.2023 звернулась до Першої Уманської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 та нотаріусом Кравець Г.В. відкрито спадкову справу № 262/2023, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Після смерті ОСОБА_2 відповідно до статті 1220 ЦК України відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
Такими є фактичні обставини у справі, встановлені судом.
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , однак не може погодитись з усіма мотивами з огляду на наступне.
Правовідносини, наявні на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Згідно зі ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
За змістом ч.2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми ч.2 другої ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.09. 2023 у справі № 582/18/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №243/1073/23.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 542/1648/19, лише надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров'я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім'єю не менш як п'ять рокі до часу відкриття спадщини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
До таких висновків прийшов Верховний суд у постанові від 26.07.2024 у справі № 760/23205/17
За обставин цієї справи заявляючи позов про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 позивач не вказала яке саме право являється порушеним відповідачем та як воно може бути захищеним у спосіб задоволення вказаної позовної вимоги про встановлення факту, що є самостійною підставою для її відхилення, за відсутності доказів порушеного права позивачки відповідачем.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Цей факт при вирішенні спору між спадкоємцями підлягає встановленню у мотивувальній частині судового рішення. Не пред'явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем не є підставою для відмови в позові про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року в справі № 642/4502/17).
Тобто, лише встановлення фактупроживання однією сім'єю зі спадкодавцем за відсутності позовних вимог матеріального характеру про захист спадкових прав не може бути належним способом захисту потенційного спадкоємця у позовному провадженні.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2025у цій справі належить змінити, привівши його мотивувальну частину у відповідність до змісту цієї постанови апеляційного суду, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, частково задовольнивши вимоги апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково .
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2025 у цій цивільній справі - змінити, привівши його мотивувальну частину у відповідність до редакції цієї постанови апеляційного суду.
В іншій частині - рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її постановлення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 01.10.2025.
Суддя-доповідач
Судді