Номер провадження 22-ц/821/1510/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/4735/23 Категорія: 302000000 Крива Ю.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
29 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіСіренко Ю. В., Гончар Н. І.
секретар Широкова Г. К.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника позивача адвоката Сухомудренка Б. В. на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.06.2025 (повний текст складено 09.06.2025, суддя в суді першої інстанції Крива Ю. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Смілянської міської ради про скасування рішення,
у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вказала на те, що їй, ОСОБА_3 рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 19 квітня 1979 року за № 192-8/4 (пункт 1.27 рішення) наділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 .
09 липня 1979 року між позивачем та відділом комунального господарства виконкому Смілянської міської ради укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Смілянської державної нотконтори.
На виконання умов договору в 1982 році нею було збудовано літню кухню, сарай прибудов, а в 1984 році - житловий будинок, вбиральню. В подальшому нею будь-яке будівництво не здійснювалось.
30 липня 1982 року вона, на той час ОСОБА_2 , уклала шлюб з ОСОБА_4 та взяла прізвище « ОСОБА_5 ». Вказаний шлюб було розірвано 04 лютого 1986 року.
22 квітня 1997 року вона, на той час ОСОБА_6 , уклала шлюб з ОСОБА_7 , та взяла прізвище « ОСОБА_8 ». Вказаний шлюб було розірвано 03 лютого 1998 року.
23 серпня 2000 року, вона, на той час ОСОБА_9 , уклала шлюб з ОСОБА_10 , та взяла прізвище « ОСОБА_11 ». Вказаний шлюб було розірвано 17 вересня 2002 року.
Позивач вказує, що в 1991 році її мати ОСОБА_12 переконала її, що у ОСОБА_2 , який їй ніким не доводиться та не являється її родичем, наявна тяжка хвороба туберкульоз і він покористується тимчасово будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Вона такий дозвіл надала і ОСОБА_2 почав користуватися земельною ділянкою та будинком. Однак ОСОБА_2 неналежним чином користувався житловим будинком, зловживав алкогольними напоями.
Також позивач зазначає, що у неї в 1992 році народився син, який страждає психічним захворюванням - епілепсія, тому у неї весь час витрачався на догляд за дитиною, а часу вирішити питання щодо будинку та земельної ділянки у неї не вистачало.
У 2017 році ОСОБА_2 сказав їй, що йде узаконювати земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вона пішла до матері ОСОБА_12 запитати, де її документи на земельну ділянку та будинок, оскільки вважала, що матір документи викрала, однак матір повідомила, що нічого не брала.
Вона звернулась до земельної архітектури Смілянської міської ради, Смілянської міської ради, ЦНАП Смілянської міської ради, але їй повідомили, що начебто вона відмовилась від своєї земельної ділянки, хоча насправді такого не було, жодних відмов від земельної ділянки вона не писала. І лише в 2020 році їй вдалося отримати хоч якісь документи, в тому числі копію розписки від 02 жовтня 1990 року.
У зв'язку з цим, вона звернулась до поліції за фактом незаконного заволодіння земельною ділянкою та будинком, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження.
У земельній архітектурі вона отримала копію начебто своєї розписки, за якою вона начебто відмовилась від земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Ця розписка є підробленою, про що свідчить навіть той факт, що на час складання розписки у неї вже було прізвище ОСОБА_5 (з 1982 року).
Також їй стало відомо, що на підставі цієї розписки виконавчим комітетом Смілянської міської ради винесено рішення за № 413 від 18 жовтня 1990 року про передачу земельної ділянки площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .
У межах кримінального провадження було проведено дві судові почеркознавчих експертизи (від 30.08.2022 та від 11.11.2022), за наслідками яких експертом зроблено висновок, що рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02.10.1990 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Оскільки нею не складалась та не підписувалась розписка від 02 жовтня 1990 року, вона не виражала волю на відступлення від свого права власності та користування земельною ділянкою та будинком, вважає рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 незаконним та таким, що має бути скасованим та обумовило звернення з цим позовом до суду.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.06.2025 позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на таке.
Позивачем не виконано приписи Рішення виконавчого комітет Смілянської міської ради № 192-8/4 від 19 квітня 1979 року про наділення їй земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 , а також договору від 09 липня 1979 року, укладеного між ОСОБА_2 та відділом комунального господарства виконкому Смілянської міської ради народних депутатів, про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, щодо, зокрема, закінчення будівництва протягом трьох років, тобто до 19 квітня 1982 року.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору в 1982 році нею було збудовано літню кухню, сарай, прибудову, а в 1984 році - житловий будинок, вбиральню. Однак матеріали справи не містять відомостей про початок будівництва, його закінчення та здачу в експлуатацію нерухомого майна.
02 жовтня 1990 року від імені ОСОБА_13 було подано заяву про відмову від земельної ділянки по АДРЕСА_1 на користь свого рідного брата ОСОБА_2 .
Лише в 2022 році було встановлено висновками експертів, що дана розписка написана не ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції вважав, що скасування рішення, на підставі якого виникли правовідносини, суперечить принципу правової визначеності, що у своїй практиці використовує Європейський Суд з прав людини (наприклад, рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року).
Так оскаржуване рішення виконавчого комітету виконане та є актом застосування, відтак вичерпало свою дію. Отже воно не може бути скасоване чи змінене після виконання. Суд першої інстанції зауважив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки вимога про скасування рішення виконавчого комітету, яке вичерпало свою дію шляхом його виконання, не може бути ефективним способом захисту та не призведе до відновлення прав позивача. На переконання суду, ефективним способом захисту порушеного права мали бути вимоги про витребування майна із чужого володіння, якщо володілець майна є добросовісним/недобросовісним набувачем.
За обставин справи визначити, яке саме цивільне право позивача порушене не має можливості, оскільки згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_14 , право власності за позивачем на таке майно зареєстроване не було.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Сухомудренко Б. В. подав 08.07.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що у розписці, згідно якої позивач нібито відмовилася від земельної ділянки, вже були вказані деякі із споруд, які вона була зобов'язана збудувати згідно попереднього рішення органу місцевого самоврядування.
Розписка про відмову від земельної ділянки написана невідомою особою від імені позивача незаконно з порушенням положень чинного на той час Земельного Кодексу УРСР позбавила позивача права постійного користування земельною ділянкою, про підстави якого вона не знала до 2020 року
Вказуючи про те, що скасування рішення, на підставі якого виникли правовідносини, суперечить принципу правової визначеності, суд першої інстанції не врахував, що на час винесення указаного рішення про наділення права користування земельною ділянкою ОСОБА_2 таке право мала і не була його позбавлена ОСОБА_6 (наразі ОСОБА_1 ) і саме факт винесення указаного рішення став основою для незаконного заволодіння земельною ділянкою, яка попередньо була надана ОСОБА_13 у 1979 році.
У справі наявні відомості про наділення земельною ділянкою ОСОБА_13 за договором про передачу їй вказаної земельної ділянки в постійне користування, отже саме вказане право підлягає захисту у цій справі.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вказав, чому скасування рішення № 413 від 18.10.1990, прийняття якого обумовило порушення прав позивача щодо спірної земельної ділянки, є неналежним способом захисту її прав.
ОСОБА_1 окрім звернення до суду із позовною заявою у справі № 703/4375/23 також подавала окремі позовні заяві про витребування майна із чужого незаконного володіння, які мала намір просити суд об'єднати в одному провадженні. Крім того, заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач подавала в межах розгляду цієї справи, однак в її прийнятті не було відмовлено, а судом ухвалено рішення про залишення позову без розгляду.
Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, скаржник вважає, що позивач довела, що оскаржуване у справі рішення виконавчого комітету народних депутатів в частині передачі у користування спірної земельної ділянки порушує її права та інтереси.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти її аргументів заперечив та вказав, що висновки суду першої інстанції по суті спору є обґрунтованими, а доводи скаржника їх не спростовують.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 19 квітня 1979 року за № 192-8/4 (пункт 1.27 рішення) ОСОБА_13 наділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією архівного витягу зазначеного рішення, виданого державним архівом Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації № 23-р/05-08 від 29 січня 2020 року (а.с.9).
09 липня 1979 року між ОСОБА_13 та відділом комунального господарства виконкому Смілянської міської ради укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори реєстр № 4282 (а.с.11-12).
Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025325444 від 23 січня 2020 року, 30 липня 1982 року, ОСОБА_13 , уклала шлюб з ОСОБА_4 та взяла прізвище « ОСОБА_5 ». Вказаний шлюб було розірвано 04 лютого 1986 року (а.с.13).
Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025314296 від 22 січня 2020 року, 22 квітня 1997 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 , та взяла прізвище « ОСОБА_8 ». Вказаний шлюб було розірвано 03 лютого 1998 року (а.с.14).
Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025314193 від 22 січня 2020 року, 23 серпня 2000 року, ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 , та взяла прізвище « ОСОБА_11 ». Вказаний шлюб було розірвано 17 вересня 2002 року (а.с.14а).
У матеріали справи надана копія розписки, датована 2 жовтня 1990 року, за якою ОСОБА_13 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 просить переоформити належну їй земельну ділянку по АДРЕСА_1 рідному брату ОСОБА_2 , оскільки він хворий на туберкульоз та у неї немає коштів на будівництво будинку (а.с.15).
Рішенням виконавчого комітету № 413 від 18 жовтня 1990 року, розглянувши заяву ОСОБА_2 про наділення земельної ділянки, було вирішено наділити земельну ділянку площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Рішенням зобов'язано ОСОБА_2 в 3-місячний строк оформити технічну документацію в техбюро при управлінні головного архітектора міста та посвідчити договір в нотаріальній конторі, а протягом трьох років з дня винесення рішення побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (а.с.16).
Позивач стверджує, що вищевказану розписку, якою вона просить переоформити земельну ділянку на її брата вона не писала та не підписувала.
Так 30 серпня 2022 року, в межах кримінального провадження № 12020250230000310 було проведено почеркознавчу експертизу та за висновком експерта № СЕ-19/124-22/5179-ПЧ, рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02.10.1990 виконаний ймовірно не ОСОБА_3 , а іншою особою; встановити, ОСОБА_3 чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_3 в даній розписці від 02.10.1990 не видалось можливим (а.с.17-31).
Також, 11 листопада 2022 року, в межах кримінального провадження № 12020250230000310 було проведено почеркознавчу експертизу та за висновком експерта № СЕ-19/124-22/11375-ПЧ, рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02.10.1990 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою; встановити, ОСОБА_3 чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_3 в даній розписці від 02.10.1990 не видалось можливим (а.с.31-36).
Позивач вважає, що оскільки нею не складалась та не підписувалась розписка від 02 жовтня 1990 року, вона не виражала волю на відступлення від свого права власності та користування земельною ділянкою та будинком, тому рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 є незаконним та таким, що має бути скасованим.
Водночас рішенням виконавчого комітет Смілянської міської ради № 192-8/4 від 19 квітня 1979 року ОСОБА_15 наділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 . Зазначеним рішенням зобов'язано ОСОБА_2 в 3-місячний строк оформити технічну документацію в техбюро при управлінні головного архітектора міста та завірити договір в нотконторі, а протягом трьох років з дня винесення рішення побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (а.с.47).
09 липня 1979 року між ОСОБА_2 та відділом комунального господарства виконкому Смілянської міської ради народних депутатів укладено договір про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві власності. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_2 зобов'язується закінчити будівництво протягом трьох років, тобто до 19 квітня 1982 року.
Відповідно до п.п. 2, 4, 7 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31.01.1966, яка діяла на той час, об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі; реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а таож ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої ради депутатів трудящих; реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору в 1982 році нею було збудовано літню кухню, сарай, прибудову, а в 1984 році - житловий будинок, вбиральню.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про початок будівництва, його закінчення та здачу в експлуатацію нерухомого майна.
Також, як встановлено під час судового розгляду, 02 жовтня 1990 року від імені ОСОБА_13 було подано заяву про відмову від земельної ділянки по АДРЕСА_1 на користь свого рідного брата ОСОБА_2 .
Лише в 2022 році було встановлено висновками експертів, що дана розписка написана не ОСОБА_3 .
Рішенням виконавчого комітету № 413 від 18 жовтня 1990 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для індивідуального будівництва на АДРЕСА_1 площею 450 кв.м. та зобов'язано в 3-місячний строк оформити технічну документацію та протягом 3 років побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (а.с.52).
28 листопада 1990 року між ОСОБА_2 та виконкомом міської ради народних депутатів укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності по АДРЕСА_1 . Згідно даного договору, ОСОБА_2 (забудовник) зобов'язався побудувати одноповерховий цегляний будинок з кількістю 3 кімнати, кухні, веранди коридор, кладочки, а також побудувати надвірні споруди - сарай, літню кухню. До зведення будівель забудовник зобов'язаний приступити протягом одного року (а.с.56-57).
Також рішенням виконавчого комітету № 322 від 17.04.1997 ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 дозволено тимчасово обладнати літню кухню в житловий будинок до закінчення будівництва житлового будинку, без права продажу (а.с.53).
Відповідно до інформації виконавчого комітету Смілянської міської ради від 10.03.2023, станом на 1997 рік, адреса об'єкту нерухомого майна призначалась на стадії надання земельної ділянки під будівництво об'єкту та зазначала у рішеннях виконавчого комітету міської ради. А зміна нумерації проводилась Смілянським відділком Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації в результаті інвентаризації всього нерухомого майна на відповідній вулиці. Тому інформація щодо зміни адреси незавершеного будівництвом житлового будинку з АДРЕСА_4 відсутня (а.с.58).
Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16 лютого 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_2 , підставою для реєстрації є договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності № 4094 від 112.12.1990 (а.с.60-61).
10 червня 2021 року право власності на будинковолодіння АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_14 (а.с.62-63).
Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Частина 1 статті 386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України.
З цього приводу в своєму рішенні Конституційний суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті144 Конституції України, статті25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року (справа № 1-9/2009), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Гарантією стабільності між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
За Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст.19, ст.144 конституції України (254к/9б-ВР), ст.25, частин першої, десятої ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До того ж, скасування рішення, на підставі якого вже виникли певні правовідносини, також суперечить принципу правової визначеності, що у своїй практиці використовує Європейський Суд з прав людини (наприклад, рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року). Згідно з цією практикою принцип правової визначеності проявляється у стабільності політичних і правових рішень, тобто стабільність та цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної і судової практики на основі закону відповідно до принципу верховенства права.
Предметом позову у даній справі є вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв.м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .
Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, зазначене рішення виконавчого комітету є актом індивідуальної дії, виданим на виконання владних управлінських функцій, яке стосується прав та інтересів визначеної в акті особи та дія якого вичерпується фактом його виконання.
На момент подачі позову оскаржуване рішення виконавчого комітету виконане та є актом застосування, відтак вичерпало свою дію. Отже таке рішення не може бути скасоване чи змінене після його виконання, оскільки зазначена обставина взагалі не матиме впливу на правовідносин сторін, зокрема, в такий спосіб жодні права позивача стосовно спірної земельної ділянки відновлені не будуть.
Судом у справі встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_14 , натомість право власності за позивачем не зареєстроване та не було зареєстровано раніше. Окрім того, позивач не довела та не підтвердила належними і допустимими доказами той факт, що вона набула право власності на будинковолодіня та (або) його складові частини.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також, суд першої інстанції вірно зауважив, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, оскільки вимога про скасування рішення виконавчого комітету, яке вичерпало свою дію шляхом його виконання, не може бути ефективним способом захисту та не призведе до відновлення прав позивача. На переконання суду, ефективним способом захисту порушеного права можуть бути вимоги про витребування майна із чужого володіння, якщо володілець майна є добросовісним/недобросовісним набувачем (ст. ст. 387, 388 ЦК України), що дало б змогу перевірити правомочність володіння майном усіх учасників правовідносин за таким спором.
У аспекті викладеного вище, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що у розписці, згідно якої позивач нібито відмовилася від земельної ділянки, вже були вказані деякі із споруд, які вона була зобов'язана збудувати згідно попереднього рішення органу місцевого самоврядування; така розписка написана невідомою особою, а не позивачем, адже такі аргументи в обґрунтування неефективного способу захисту порушеного права не дають змогу суду задовольнити позовні вимоги, які не призведуть до поновлення прав позивача щодо майна, на яке вона претендує за доводами позовної заяви.
Апеляційний суд враховує, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Апеляційний суд відхиляє також посилання скаржника і на те, що на час винесення спірного рішення про наділення права користування земельною ділянкою ОСОБА_2 таке право мала і не була його позбавлена ОСОБА_6 (наразі ОСОБА_1 ) і саме факт винесення указаного рішення став основою для незаконного заволодіння земельною ділянкою, яка попередньо була надана ОСОБА_13 у 1979 році, адже саме по собі скасування рішення органу місцевого самоврядування за яким виникло право у відповідача на майно не обумовлює автоматичного припинення такого права з послідуючим виникненням права власності на спірне майно саме у позивача, яка, як вказав суд, належним чином не виконала умови за договором про передачу їй вказаної земельної ділянки в постійне користування.
Посилання скаржника на те, що вона також подавала окремі позовні заяві про витребування майна із чужого незаконного володіння, які мала намір просити суд об'єднати в одному провадженні, крім того, заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач подавала в межах розгляду цієї справи, однак в її прийнятті було відмовлено за наявності процесуальних перешкод для вирішення таких вимог по суті, не можуть свідчити про можливість захисту прав позивача саме шляхом скасування оспорюваного у цій справі рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.06.2025 у цій справі слід залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку з відхиленням позовних вимог витрати позивача по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції позивачу не відшкодовувати.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.06.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати позивача по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 01.10. 2025.
Суддя-доповідач
Судді