Справа №: 635/3205/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2011/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.ст. 185, 289 КК України
30 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілих по справі, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційними скаргами прокурора та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 25.07.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, з середньою-технічною освітою, непрацюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 185 КК України з призначенням покарання:
- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць без конфіскації майна;
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць без конфіскації майна.
Запобіжний захід обвинуваченому у виді домашнього арешту залишено до набрання вироком законної сили.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до ст.ст. 100, 126 КПК України.
Вказаним вироком встановлено, що 20.03.2025 в денний час доби, в період з 15-00 до 16-00, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим, ОСОБА_7 перебував за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Лизогубівка, біля вул. Піщана в лісосмузі за координатами 49.8097419, 36.3794342, де саме був припаркований автомобіль «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить військовій частині НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ 26615319). В подальшому, у ОСОБА_7 , виник раптовий, злочинний, корисливий умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
Реалізуючи свій раптовий, злочинний, корисливий умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме вищезазначеним автомобілем, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди потерпілому та бажаючи їх настання, діючи умисно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, підійшовши до вказаного автомобіля та за допомогою механічних рухів почав пробувати відчинити дверцята до салону автомобіля, посмикуючи ручки, в результаті чого двері відчинились, що надало змогу останньому незаконно проникнути до салону вище вказаного транспортного засобу, після чого, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_7 , використовуючи ключі від вказаного авто, які в цей момент перебували в замку запалювання в салоні авто, запустив двигун, після чого перебуваючи в салоні автомобіля рушив та залишив місце вчинення злочину. Після чого, через деякий час заїхав на вказаному транспортному засобі на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично мешкає та зареєстрований, та залишив автомобіль «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 за вказаною адресою.
У такий спосіб, ОСОБА_7 , без дозволу власника - військової частини НОМЕР_2 заволодів автомобілем «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 365840,00 грн., чим спричинив потерпілій стороні - військовій частині НОМЕР_2 матеріальну шкоду на вищезазначену суму.
Судом першої інстанції кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України - як незаконне заволодіння транспортним засобом.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№ 2102-IX), відповідно до пункту №31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» по всій території України введено воєнний стан, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Крім того, 20.03.2025 в денний час доби, в період з 15-00 до 16-00, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим, ОСОБА_7 , незаконно заволодівши транспортним засобом, а саме, автомобілем «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 та припаркувавши його біля території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично мешкає та зареєстрований, шляхом вільного доступу відкрив тентоване багажне відділення, після чого, побачивши вміст вказаного відділення, в останнього виник раптовий, злочинний, корисливий умисел направлений на таємне викрадення чужого майна.
В подальшому у вищевказаний час з метою реалізації свого раптового, злочинного, корисливого умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи в умовах воєнного стану, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу проник в салон та тентоване багажне відділення автомобіля «УРАЛ» моделі «43206-0011», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та викрав майно, яке належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: шланг для накачки колес, чорного кольору довжиною 12 метрів, діаметром 1 см, вартістю 304 грн. 11 коп., двірники ТМ «START» Агт. 115 150, довжиною 380 мм, вартістю 115 грн. 88 коп., пістолет для підкачки шин зі шлангом, вартістю 250 грн. 00 коп., автомобільний домкрат ТМ «HYDRAULIC GACK» червоного кольору, вартістю 552 грн. 42 коп., набір гаїчних ключів, ТМ «СТАЛЬ» в кількості 12 штук, вартістю 491 грн. 97 коп., набір інструментів ТМ «Toptul», вартістю 460 грн. 10 коп., набір ключів ТМ «Miol» в кількості 12 штук, вартістю 723 грн. 64 коп., балонний ключ, ТМ King Roy CR-V CHROME VANADIUM, вартістю 249 грн. 40 коп., балонний ключ, з маркуванням ЯМЗ, вартістю 343 грн. 14 коп., музичну колонку, чорного кольору Colon RX-1888BT, вартістю 711 грн. 45 коп., захисний шолом зеленого кольору INDUYCO S.A. Munchen 94/06, вартістю 4800 грн. 00 коп., бронежилет зеленого кольору з підсумком для магазину та з двома плитами Темп-300 «КорсарМЗс»-1-4, вартістю 10125 грн. 00 коп., кепку камуфляжну, вартістю 299 грн. 25 коп., куртку військову оливкового кольору з флісом розміру XL, ТМ Вrandit, вартістю 1575 грн. 00 коп., термобілизну (штани + кофта) оливкового кольору ТМ ЕSDY, вартістю 787 грн. 50 коп., шапку зимову оливкового кольору, вартістю 187 грн. 50 коп. та майно, яке належить потерпілій стороні - військовій частині НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), а саме: три каністри з полімерного матеріалу, об'ємом 20л. кожна, вартістю 621 грн. 00 коп., каністру з полімерного матеріалу, об'ємом 10л., вартістю 147 грн. 75 коп. Після чого, ОСОБА_7 заніс викрадене ним майно на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично мешкає та зареєстрований, та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій стороні - військовій частині НОМЕР_2 матеріальну шкоду на загальну суму 768 грн. 75 коп. та потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 21976 грн. 36 коп.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище, вчинене в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить про зміну вироку та про призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 289 та ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 4 роки позбавлення волі. Крім того, просить звільнити обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з встановленням іспитового строку у 3 роки.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник обвинуваченого зазначила, що при призначенні покарання судом першої інстанції не в повній мірі було враховано обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
У зв'язку з чим, переконана, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обвинуваченому може бути призначене покарання нижче від найнижчої межі, що передбачено ст. 69 КК України.
Крім того, вказує, що, враховуючи дані про особу обвинуваченого, ту обставину, що останній є особою з погашеною судимістю, впродовж тривалого часу не притягався до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, має міцні соціальні зв'язки, активно займається благодійною діяльністю, має добрі відносини та статус у суспільстві, до нього може бути застосоване покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції було подано також прокурором, який, в свою чергу, просив про зміну оскаржуваного вироку в частині зарахування в строк призначеного покарання строк цілодобового домашнього арешту, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_7 з 02.04.2025 року, виходячи із співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги та просили про задоволення її вимог у повному обсязі.
Прокурор не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи, що його апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Потерпілі, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Будь-яких заяв, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги за їх відсутності не надавали.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого, його захисника та прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та фактичні обставини їх вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Що стосується апеляційних доводів щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Статтею 75 КК України визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення (частина перша цієї статті), при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_7 , який одружений, в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання компрометуюча інформація відсутня.
При цьому, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України визнано щире каяття у вчиненні кримінальних правопорушень.
Обставин же, які б згідно ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченого судом першої інстанції не встановлено.
Навівши зазначені обставини суд першої інстанції визначив обвинуваченому саме такий строк покарання в межах санкцій інкримінованих йому статей.
Таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є наближеним до мінімального, що передбачене санкціями інкримінованих йому статей.
Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить про застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 69 КК України, проте колегія суддів наголошує, що додаткових та неврахованих судом першої інстанції фактів, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим умисних кримінальних правопорушень та які б слугували безумовними підставами для пом'якшення йому покарання із застосуванням статті 69 КК України не встановлено.
Аналогічний принцип застосування положень ст.69 КК України викладений і в постанові Верховного Суду від 14 06 2018 року по справі № 686/16363/16-к.
Таку пом'якшуючу покарання обставину, як щире каяття у вчиненому, було враховано судом першої інстанції, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 71, 72 КК України, лише такий вид покарання, як позбавлення волі строком на п'ять років одного місяця, в межах санкцій інкримінований обвинуваченому статей, у даному випадку буде дієвим для досягнення такої мети як виправлення обвинуваченого.
Що стосується твердження захисника про наявність у діях ОСОБА_7 активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільного відшкодування завданих збитків, то колегія суддів констатує.
Активне сприяння розкриттю злочину припускає надання особою органам досудового розслідування будь якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.
З обвинувального акту вбачається, що орган досудового розслідування за кримінальними правопорушеннями, передбаченими ч. 2 ст. 289 та ч. 4 ст. 185 КК України, вчиненими ОСОБА_7 не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що ОСОБА_7 не надавав органам досудового розслідування будь - якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.
Водночас слід зазначити, що в апеляційній скарзі захисник не зазначив, які саме дії ОСОБА_7 слід розцінити як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданого збитку, враховуючи ту обставину, що кримінальні правопорушення не були припинені обвинуваченим самостійно, а було розкрито, внаслідок діяльності правоохоронних органів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у діях ОСОБА_7 відсутні ознаки активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч.4 ст. 185 КК України та добровільного відшкодування шкоди, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги щодо необхідності визнання таких обставини, пом'якшуючими при призначенні обвинуваченому покарання є необґрунтованими та позбавленими правових підстав.
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, як на підставу пом'якшення ОСОБА_7 покарання посилається також на наявність у останнього міцних соціальних зв'язків та наявність подяк за здійснення благодійної діяльності, проте, колегія суддів наголошує, що дані факти сам по собі, за відсутності інших суттєвих обставин, а також враховуючи характер вчинених кримінальних правопорушень, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим умисних кримінальних правопорушень та не можуть слугувати безумовною підставою для пом'якшення обвинуваченому покарання із застосуванням статті 69 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
Усі інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як свідчить оскаржуваний вирок, зазначені обставини були враховані судом першої інстанції, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що саме такий вид покарання, як реальне позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, у даному випадку буде дієвим для досягнення такої мети як виправлення обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи. (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
З урахуванням викладеного, підстав для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, із застосуванням положень ст. ст. 69, 75 КК України, колегія суддів не вбачає.
Що стосується апеляційний вимог прокурора, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань № 3342-ІХ від 23.08.2023, який набув чинності 28.03.2024, внесено зміни до ст. 72 КК України щодо правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, домашнього арешту. Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02.04.2025 обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який в подальшому ухвалою того ж суду було продовжено. Оскаржуваним вироком запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Тобто, констатації підлягає факт того, що до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовувався запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту (з 02.04.2025 до набрання вироком законної сили), строк якого відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України підлягає зарахуванню до строку покарання у виді позбавлення волі виходячи із співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Всупереч наведеному вище, строк цілодобового домашнього арешту судом першої інстанції не зараховано ОСОБА_7 у строк покарання у виді позбавлення волі, внаслідок чого допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.407, п.п. 3, 4 ч.1 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі скасувати або змінити вирок суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З положень ст. ст. 418, 408, 420 КПК України вбачається, що апеляційний суд постановляє вирок тільки щодо тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а щодо решти виносить ухвалу. У даній апеляційній скарзі прокурор ставить питання про зарахування ОСОБА_7 у строк покарання у виді позбавлення волі строку застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту у співвідношенні - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, що не погіршує становище особи та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України є підставою для зміни вироку.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Харківського районного суду Харківської області від 25.07.2025 року по справі щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 185 КК України - змінити.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити.
Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати в строк призначеного ОСОБА_7 покарання строк цілодобового домашнього арешту з 02.04.2025 року по 30.09.2025 року - день набрання вироком законної сили, виходячи із співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4