Справа: № 553/516/22 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2078/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою обвинуваченому
02 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Слобідського районного суду м.Харкова від 04 вересня 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу залишено без задоволення.
Клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 задоволено.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено у вигляді тримання під вартою, продовживши строк цього запобіжного заходу до 02 листопада 2025 року.
Залишено визначений розмір застави, який визначений ухвалою від 05.06.2024, а саме у розмірі 908 400 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати до нього інший більш м'який запобіжний захід, а саме особисте зобов'язання.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що винесена ухвала є необґрунтованою, незаконною та невмотивованою, прокурор у клопотанні посилається на ризики, які не є доведеними, а терміни перебування під вартою виходять за межі розумних строків, справа занадто довгий час слухається в суді першої інстанції. Вказує, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, взагалі перестали існувати.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримував вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Зазначив, що обвинувачений надто тривалий час знаходиться під вартою, має проблеми зі здоров'ям, має стійкі соціальні зв'язки, ризики стороною обвинувачення не доведено. Розмір застави, який визначений ОСОБА_7 , є непомірним.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримував свою подану апеляційну скаргу та позицію свого захисника.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, зазначив, що ухвала слідчого судді є законною та вмотивованою, правопорушення ОСОБА_7 було вчинено щодо особи похилого віку, обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності. Звертав увагу суду, що доводи сторони захисту щодо неотримання медичної допомоги ОСОБА_7 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» є надуманими, адже неодноразово задовольнялися клопотання обвинуваченого щодо його огляду лікарями.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи учасників по справі, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_7 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке є особливо тяжким та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_7 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а саме - посягання на власність, суспільну безпеку та авторитет держави, є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може продовжити злочинну діяльність та не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень.
Таким чином, наявність вказаного ризику у поєднанні з тяжкістю інкримінованого злочину та суворістю покарання, яке може бути призначене, свідчить про неможливість запобігти йому шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися та існують на даний час, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі та захисника про те, що строк його перебування під вартою виходить за межі розумних строків, знаходять своє підтвердження відповідно до матеріалів кримінального провадження. Разом з тим, зазначена обставина сама по собі не спростовує існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливості обвинуваченого переховуватись від суду та органів досудового розслідування, а також вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Крім того, під час розгляду клопотання слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, але, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що на даному етапі судового розгляду не є можливим застосувати до обвинуваченого інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою із заставою, яка визначена ухвалою від 05.06.2024 у розмір 908 400 грн., яка є справедливою та достатньою мірою, що гарантує виконання обвинуваченим покладених на них обов'язків та не є при цьому завідомо непомірним для них або іншого заставодавця.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає на доцільне відмовити обвинуваченому щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу, зважаючи на наступне.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років із конфіскацією майна, має реальну можливість отримати значний термін покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, тому захист цього порушених прав має особливе суспільне значення, а отже у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу чи альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Твердження сторони захисту щодо неналежного контролю здоров'я та неотримання медичної допомоги ОСОБА_7 є безпідставними, адже в ході судового розгляду, а також до нього, на всі обґрунтовані клопотання обвинуваченого та його захисника щодо проведення медичного огляду та надання необхідного лікування були постановлені ухвали для направлення обвинуваченого до медичних установ. Таким чином, право обвинуваченого на медичне забезпечення, гарантоване чинним законодавством України та міжнародними стандартами, не було порушене.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою із заставою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Слобідського районного суду м.Харкова від 04 вересня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як обвинуваченого за ч.3 ст.187 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 02 листопада 2025 року, включно, із визначенням розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду даної справи в суді першої інстанції, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низькій організаційний рівень судочинства суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4