01 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 643/12558/24
провадження № 22-ц/818/3644/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2025 року в складі судді Семенової Я.Ю.
У жовтні 2024 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проживають в квартирі АДРЕСА_1 та є споживачами послуг, які надає підприємство, однак внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у них утворилася заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2024 року становить 104 157,41 грн, з яких
60 147,39 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року;
823,20 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
40 719,53 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року;
477,12 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
1501,74 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
488,43 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року.
Також підприємством нараховано інфляційні втрати в розмірі 2191,67 грн та 3% річних в розмірі 829,95 грн, за період до лютого 2022 року.
Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість в сумі 107 179,03 грн та судові витрати в сумі 3028,00 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2025 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість у сумі 107 179,03 грн, з яких: 60 147,39 грн за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2017 по 30.09.2024; 823,20 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; 40 719,53 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01.11.2017 по 30.09.2024; 477,12 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; 1501,74 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 по 30.09.2024; 488,43 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.09.2024; 3% річних у сумі 829,95 грн; інфляційні втрати в сумі 2191,67 грн; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 3028,00 грн в рівних частках по 605,60 грн з кожного.
На вказане рішення суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати із залишенням позову без розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав правової оцінки тому, що позивач не зазначив у позовній заяві всіх відомостей, які вимагаються п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зокрема щодо наявності або відсутності електронного кабінету у сторін, самостійно суд цього також не перевірив і всупереч ч. 5 ст. 14 ЦПК України не надіслав йому позовної заяви, процесуальних документів, повісток до електронного кабінету. Суд надав йому лише доступ до технічних документів - протоколів, повісток тощо, та не забезпечив наявності позовної заяви в електронному кабінеті. І лише після повторного його клопотання від 12 лютого 2025 р. суд частково (не повністю - без деяких додатків) додав до електронного кабінету позовну заяву, решту матеріалів справи так і не було додано до електронного кабінету, можливості ознайомитися з матеріалами справи забезпечено не було. Без ознайомлення з матеріалами справи він не може реалізувати своє процесуальне право на подання відзиву, зустрічного позову (в разі необхідності), контррозрахунку, на збір і подання інших доказів тощо. Суд першої інстанції не встановив достеменно склад осіб, які фактично користувалися жилим приміщенням у спірний період, не з'ясував, де перебувають ці особи, чому вони не одержують судові повістки, чи дійсно всі відповідачі не забажали скористатися правом на відзив, чи були платежі за спірний період за спожиті послуги, природу зарахувань цих платежів. Суд першої інстанції не надав можливості реалізувати право подання заяви щодо застосування строків давності, не надав правової оцінки факту перебування одного з відповідачів у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, не пересвідчився, чи має він можливість реалізувати своє право на судовий захист. Так само суд першої інстанції не дослідив питання неможливості регресного стягнення з відповідача, що у час воєнного стану перебуває у складі Збройних Сил України. Адже законодавством встановлена пряма заборона для судового розгляду справ, де відповідачем є така особа, суд зобов'язаний зупинити розгляд справи. Внаслідок ігнорування його клопотань про участь у судовій справі в режимі відеоконференції, невинесення жодної ухвали за підсумком цих клопотань у порядку ст. 212 ЦПК України, правові наслідки таких порушень процесуального права співставні з неналежним повідомленням учасника про розгляд справи (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Зазначив, що поза всяким сумнівом, необхідно буде дослідити докази, які він надасть після ознайомлення з матеріалами справи на підтвердження своїх доводів, вимог і заперечень.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не виконують свого обов'язку по оплаті наданих їм послуг, тому наявні підстави для солідарного стягнення з них заборгованості, а також нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у заявлених розмірах.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 31.07.2024 та 28.10.2024 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12,15).
Також матеріали справи свідчать, що особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім'я ОСОБА_1 .
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку АДРЕСА_2 .
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг теплопостачання, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов'язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого з станом на 01 жовтня 2024 року становить 104 157,41 грн, з яких
60 147,39 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року;
823,20 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
40 719,53 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року;
477,12 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
1501,74 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року;
488,43 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року.
Також підприємством за період з березня 2019 року по 31 січня 2022 року нараховано інфляційні втрати в розмірі 2191,67 грн та 3% річних в розмірі 829,95 грн.
Відповідно до довідки Релігійної громади свідомості Крішни від 25.11.2024 ОСОБА_1 з 17 січня 2022 року та на даний час проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.26).
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 № 1565/3342 від 10.07.2024 старший солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 з 21.06.2024 по теперішній час (а.с.27).
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_4 надав:
довідку СТ «Горняк» від 24.12.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_4 у період з 15.03.2020 по 31.10.2020 і у період з 01.04.2021 по 31.10.2021 постійно проживав на території СТ «Горняк» у дачному будинку (будинок не зареєстрований), розташованому на ділянці № НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), що належить його матері ОСОБА_2 (а.с.176);
лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19-83711/18/24-вих від 03.12.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_4 перетинав кордон України, зокрема виїзд 21.06.2019 в'їзд 28.06.2019, виїзд 09.07.2019 в'їзд 20.07.2019, виїзд 21.12.2021 в'їзд 28.12.2021, виїзд 05.10.2024 року (а.с.177);
довідку УСЗН Мукачіївської районної військової адміністрації Закарпатської області № 08.3-03/1055 від 09.12.2024, відповідно до якої ОСОБА_4 тимчасово проживав з 09.12.2022 як внутрішньо-переміщена особа, за адресою: АДРЕСА_5 , знятий з обліку 19.04.2024 самостійно через ДІЮ (а.с.179);
договір оренди квартири від 12.10.2023, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , за яким останній бере у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_6 , термін дії договору з 13.10.2023 по 13.09.2024 (а.с.180);
квитанції про сплату комунальних послуг, а саме від 19.02.2020 року про сплату за опалення 427,00 грн, гарячу воду 400,00 грн; від 19.05.2020 за опалення - 675,00 грн, за гарячу воду - 675,00 грн; від 18.06.2002 року за опалення - 150,00 грн, за гарячу воду - 342,00 грн; від 18.07.2020 за опалення - 280,00 грн, за гарячу воду - 370,00 грн; від 17.08.2020 за гарячу воду - 500,00 грн; від 18.09.2020 за гарячу воду - 289,00 грн; від 15.10.2020 за гарячу воду - 206,00 грн; від 12.11.2020 за гарячу воду - 560,00 грн; від 16.12.2020 за опалення - 502,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 14.01.2021 за опалення - 502,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 19.02.2021 за опалення - 500,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 19.03.2021 за опалення - 450,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 19.04.2021 за опалення - 432,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 14.05.2021 за опалення - 270,00 грн, за гарячу воду - 400,00 грн; від 14.06.2021 за опалення - 201,00 грн, за гарячу воду - 300,00 грн; від 12.07.2021 за опалення - 361,00 грн, за гарячу воду - 360,00 грн; від 13.08.2021 за опалення - 202,00 грн, за гарячу воду - 510,00 грн; від 13.09.2021 за гарячу воду - 510,00 грн; від 25.10.2021 за гарячу воду - 785,00 грн; від 12.11.2021 за опалення - 152,00 грн, за гарячу воду - 839,00 грн; від 11.02.2022 за опалення - 650,00 грн, за гарячу воду - 420,00 грн (а.с.182-190);
витяг з Резерв+, сформований 25.04.2025, відповідно до якого ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_7 (а.с.192).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що внаслідок ігнорування його клопотань про участь у судовій справі в режимі відеоконференції, невинесення жодної ухвали за підсумком цих клопотань у порядку ст. 212 ЦПК України, правові наслідки таких порушень процесуального права співставні з неналежним повідомленням учасника про розгляд справи (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідно до частин 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
З отриманої судом першої інстанції інформаційної довідки з про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 28.10.2024 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 .
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).
З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція, зокрема, копія позовної заяви разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі, судові виклики, направлені відповідачу за адресою його реєстрації, а саме: АДРЕСА_8 , які були повернуті, причина повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.39-40,45-46).
ОСОБА_4 зареєстрований в системі «Електронний суд».
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом п'ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів», документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистеми ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Згідно з частиною четвертою статті 14 ЦПК України ЄСІТС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 14 ЦПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно частини 5 статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частиною 6 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 є користувачем електронної підсистеми «Електронний суд ЄСІТС» та використовував зазначену електронну систему для подання до суду та отримання документів.
Справа призначалася до розгляду неодноразово, зокрема і 20.03.2025 та на 21.04.2025.
Судом першої інстанції скеровано ОСОБА_4 за допомогою електронної підсистеми «Електронний суд ЄСІТС» судові повістки про виклик останнього до суду на 20.03.2025 та на 21.04.2025. Документи доставлено до електронного кабінету: 18.02.2025 та 20.03.2025 відповідно.
Зазначене дає підстави для висновку про належне виконання судом першої інстанції вимог статті 128 ЦПК України.
Таким чином, ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції розглянув справу, належним чином повідомивши відповідача ОСОБА_4 , що свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення указаного учасника справи про розгляд справи.
Доводи ОСОБА_4 про те, що йому не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи в повному обсязі, є необґрунтованими та спростовуються довідкою про доставку електронного документу, відповідно до якої 12.02.2025 о 22:46 до електронного кабінету доставлено позов з додатками (а.с.76).
Твердження ОСОБА_4 про те, що судом першої інстанції не було постановлено ухвалу про задоволення його клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, у зв'язку з чим вважав, що його не належним чином повідомлено про розгляд справи, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в розумінні п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України це не є підставою для скасування судового рішення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17.03.2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року надавались ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, а з червня 2022 року також надавались послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання та гарячої води, які повинні оплатити надані послуги.
З відомості нарахування та оплати за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, за обслуговування ВБС теплопостачання та обслуговування ВБС постачання гарячої води та абонентське обслуговування за адресою: АДРЕСА_8 , вбачається, що за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 104 157,41 грн, з яких 60 147,39 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року; 823,20 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року; 40 719,53 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2024 року; 477,12 грн за абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2024 року; 1501,74 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових системи теплопостачання за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року; 488,43 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2024 року.
Надані до суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 копії квитанції про сплату комунальних послуг за період 2020-2021 роки не спростовують розмір виниклої заборгованості, оскільки відповідно до відомостей нарахування та оплати за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу сплачені кошти позивачем були враховані.
Будь-яких інших доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції також обґрунтовано солідарно стягнув з відповідачів у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні витрати в розмірі 2191,67 грн та 3% річних в розмірі 829,95 грн за період з березня 2019 року по 31 січня 2022 року.
Посилання ОСОБА_4 на те, що він тривалий час не проживає в квартирі, а ОСОБА_3 перебуває на військовій службі в ЗСУ, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
З довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 31.07.2024 та 28.10.2024 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_8 зареєстрований, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , отже вони є споживачами житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону, іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ним та іншими особами матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають відповідати за порушення зобов'язань з оплати спожитих послуг.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 та інші особи, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_8 зверталися до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» з відповідною заявою щодо цього. У зв'язку з чим, підприємство не мало можливості застосувати вказані вимоги Закону.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що оплата за опалення нараховується на основі опалювальної площі приміщення, а не виходячи із кількості зареєстрованих осіб.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, ОСОБА_4 виконавши солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від інших співвласників їх відшкодування у порядку регресу.
Посилання ОСОБА_4 на те, що не надав правової оцінки факту перебування одного з відповідачів у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, адже суд зобов'язаний зупинити розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням. Інші відповідачі рішення суду не оскаржують.
Також в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 заявив про застосування строку позовної давності, однак враховуючи запровадження карантину, що діяв з квітня 2020 року до 30 червня 2023 року, та дію зараз у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення заборгованості, який пред'явлений за період з листопада 2017 року, не сплив.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова