Справа № 953/11164/23 Суддя 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1001/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
30 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 липня 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку, передбаченому ч.6 ст.193 КПК України, щодо підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023220000001310 від 13 листопада 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим управлянням ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023220000001310 від 13 листопада 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, яке було виділено з матеріалів кримінального провадження № 12023220000000651 від 05.06.2023 року.
07.09.2023 року ОСОБА_9 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08.09.2023 року ОСОБА_9 в межах кримінального провадження № 12023220000000651 від 05.06.2023 року вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.09.2023 року обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 .
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 01.11.2023 року обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваного ОСОБА_9 з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
01.11.2023 року ОСОБА_9 доставлений до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, при неодноразових перевірках було встановлено, що ОСОБА_9 відсутній за адресою мешкання, місце знаходження останнього не відомо, кордон не перетинав.
Постановою слідчого від 13.11.2023 року ОСОБА_9 оголошено у розшук на підставі ст.281 КПК України.
13.11.2023 року постановою прокурора у кримінальному провадженні матеріали стосовно підозрюваного ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України, виділені у кримінальне провадження за № 12023220000001310 від 13 листопада 2023 року та постановою слідчого від 14.11.2023 року досудове розслідування зупинено.
13.02.2024 року в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023220000000651 від 05.06.2023 року стосовно ОСОБА_9 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, яке в порядку ст.135 КПК України вручено захиснику ОСОБА_6 та представнику КП «Жилкомсервіс»
Також, 13 лютого 2024 року постановою прокурора у кримінальному провадженні матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, виділені з кримінального провадження № 12023220000000651 від 05.06.2023 року в окреме провадження № 12024220000000214 та 13.02.2024 року об'єднане з кримінальним провадженням № 12023220000001310 від 13.11.2023 року.
09.05.2024 року постановою слідчого досудове розслідування відновлено.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 09.05.2024 року надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_9 з метою привода для участі у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
09.05.2024 року постановою слідчого відповідно до п.2 ч.1 ст.280 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено.
11.11.2024 року досудове розслідування відновлено.
Ухвалою слідчого судді від 11.11.2024 року надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_9 з метою привода для участі у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
11.11.2024 року постановою слідчого досудове розслідування зупинено.
Постановою слідчого СУ ГУНП в Харківській області від 13.05.2025 року ОСОБА_9 оголошено у міжнародний розшук.
22.05.2025 року постановою слідчого у зв'язку з виниклою необхідністю у проведенні слідчих дій досудове розслідування відновлено.
Ухвалою слідчого судді від 22.05.2025 року надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_9 з метою привода для участі у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
22.05.2025 року постановою слідчого досудове розслідування зупинено.
27.05.2025 року постановою слідчого у зв'язку з виниклою необхідністю у проведенні слідчих дій досудове розслідування відновлено.
28.07.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28.07.2025 року задоволено клопотанняслідчого, погоджене прокурором та в порядку ч.6 ст.193 КПК України обрано стосовно ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що постанова слідчого від 13.05.2025 року про оголошення ОСОБА_9 в міжнародний розшук була постановлена в той момент, коли досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинено, таким чином слідчий суддя не надав належної оцінки тому факту, що ухвала про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук була постановлена поза межами строку досудового розслідування, що є порушенням ч.2 ст.281 КПК України. Також постанова про оголошення в міжнародний розшук не була внесена до ЄРДР.
Вказує, що постанова про оголошення ОСОБА_9 в міжнародний розшук не була направлена уповноваженому органу для виконання, а тому, на переконання захисника, ОСОБА_9 фактично не був оголошений у міжнародний розшук.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, відомості про що вносяться до ЄРДР.
Аналіз вказаної норми закону дає підстави зробити висновок, що оголошення у розшук підозрюваного здійснюється у разі, якщо він не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, за умови його належного повідомлення про такий виклик, і наявності однієї з наступних умов: 1) якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме; 2) підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України; 3) підозрюваний виїхав та/або перебуває за межами України.
Абзацем 2 ч. 1 ст. 281 КПК України передбачено, що до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
Отже, момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення відповідної постанови, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити перед слідчим суддею факт того, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук, є наявність у матеріалах клопотання процесуального рішення про оголошення особи в міжнародний розшук, оформленого у виді постанови.
Вказана правова позиція ґрунтується на положеннях ст. 281 КПК України, яка визначає загальні правила оголошення у розшук і здійснення розшуку. За змістом вказаної статті, якщо під час досудового розслідування підозрюваний перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова. Відтак, факт оголошення особи у розшук (міжнародний розшук, як один з різновидів розшуку) підтверджується окремою постановою слідчого (детектива). Вказана умова в даному випадку була дотримана.
За таких обставин, постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є єдиним доказом існування юридичного факту оголошення такої особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст. 281 КПК України. В той же час, ч.7 ст.110 КПК України визначено, що постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України, заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України.
З наданих в апеляційний суд матеріалів вбачається, що в повідомленні про підозру ОСОБА_9 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих йому дій, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України, доведено відомостями, які містяться у: протоколах за результатами проведення негласних слідчих дій; протоколах огляду; висновках експертів; протоколах допитів свідків.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюванго, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, згідно підозри.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може і в подальшому переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України,що свідчить про те, що існує суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема здоров'я населення, який до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні. Крім того, високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а і для суспільства в цілому, оскільки злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, це злочини, що посягають на здоров'я населення у зв'язку з поширення наркоманії та зростанням злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Так, ризик переховування обумовлений серед іншого і можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.
Також, в ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлено, що ОСОБА_9 не виконав обов'язки покладені на нього ухвалою слідчого судді, переховується від органів досудового розслідування та суду у зв'язку з чим, постановою слідчого від 13.05.2024 року ОСОБА_9 оголошений у міжнародний розшук. Зазначене свідчить про обґрунтованість існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст.197 КПК України у разі постановлення судом ухвали про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі ч.6 ст.193 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою має забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Крім того, така ухвала суду є попередньою мірою та в подальшому на підставі ч.6 ст.193 КПК України питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід підлягає розгляду після затримання ОСОБА_9 і не пізніше 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження.
Що стосується доводів захисника в апеляційній скарзі на незаконність оголошення підозрюваного у розшук, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 281 КПК України якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.
До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Здійснення розшуку особи за межами України можливе шляхом внесення відповідних відомостей про його міжнародний розшук до баз даних Інтерполу.
У взаємовідносинах України та Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу саме Національна поліція України виступає як Національне центральне бюро Інтерполу. При цьому, робочим апаратом НЦБ Інтерполу в структурі Національної поліції є Департамент міжнародного поліцейського співробітництва.
Крім того, з метою організації розшуку підозрюваного ОСОБА_9 та у випадку встановлення місцезнаходження останнього за межами території України і затримання для його екстрадиції, необхідно надати копію ухвали суду про обрання щодо вказаної особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або вироку суду, завірених відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814.
Відповідно до вимог Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої спільним наказом від 17.08.2020 № 613/380/93/228/414/510/2801/5 (далі - Інструкції), цілями міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є: установлення місцезнаходження осіб, які розшукуються, з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції).
Відповідно до п. 1 розділу 4 Інструкції, уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну.
Публікація Червоного оповіщення запитується за таких умов: вчинене особою діяння кваліфіковано як злочин відповідно до Кримінального кодексу України; особу в установленому законодавством порядку оголошено в розшук правоохоронними органами України; для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше двох років; для виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі на термін щонайменше шість місяців, або якщо невідбута особою частина покарання становить не менше шести місяців.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 575 КПК України визначено, що видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали суду про тримання особи під вартою.
Відповідно до положень Правил Інтерполу з обробки даних, затверджених Резолюцією 80-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2011- RES-07 (далі - Правила), встановлюються принципи та заходи для функціонування Інформаційної системи Інтерполу. Для цілей міжнародного поліцейського співробітництва інформація в Інформаційній системі Інтерполу оброблюється з метою розшуку особи для затримання, арешту або обмеження пересування.
Відповідно до ст. 82 Правил, сповіщення з «червоним кутом» видаються за запитом НЦБ або міжнародної організації, що має право здійснювати розслідування та вести кримінальне провадження з метою встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.
Статтею 83 Правил визначені спеціальні умови видання сповіщень з «червоним кутом», які вимагають надання певної юридичної інформації, зокрема фабулу справи, обвинувачення, норму закону, максимально можливе покарання, посилання на діючий ордер на арешт або судове рішення подібного роду (якщо можливо направляється копія ордера на арешт або судове рішення).
Таким чином, саме ордер на арешт або відповідне судове рішення має передувати виданню сповіщення з «червоним кутом». Інформація про прийняття такого судового рішення є однією з підстав для видачі сповіщення з «червоним кутом».
Окрім цього, обов'язковою умовою для здійснення міжнародного розшуку з метою екстрадиції є чинне процесуальне рішення про обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Зазначена вимога міститься у ч. 2 ст. 58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, згідно з якою до запиту про видачу особи для здійснення кримінального переслідування в обов'язковому порядку повинна долучатись завірена постанова про взяття під варту. Аналогічні вимоги передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року.
Враховуючи наведене, посилання захисника про формальність та незаконність оголошення ОСОБА_9 у розшук є необґрунтовані.
Не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення і твердження захисника про незаконність ухвали слідчого судді у зв'язку із її постановленням, коли досудове розслідування було зупинено, з огляду на наступне.
Так, із постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.02.2022 (справа № 991/3440/20) вбачається, що рішення слідчого судді про обрання запобіжного заходу, прийняте в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, за своїм правовими наслідками підпадає під поняття «постанова про утримання під вартою» в розумінні ст. 25 Європейської конвенції про видачу правопорушників. У даному випадку обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, хоча й не призводить до негайного взяття особи під варту, однак виступає правовою підставою для затримання і доставки цієї особи до місця кримінального провадження.
На відміну від затриманої особи з метою приводу, яка має гарантії не пізніше 36 годин з моменту затримання бути звільненою або доставленою до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, може бути затриманою і утримуватися під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження.
Таким чином, ухвала про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ч. 6 ст. 193 КПК України) є обов'язковим процесуальним документом (рішенням) для забезпечення вчинення процесуальних дій спрямованих для встановлення місця перебування підозрюваного за межами України та його затримання.
Такі висновки також підтверджуються:
- ч. 6 ст. 193 КПК України, яка передбачає, що після затримання особи (на підставі ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу;
- п. 2 ч. 1 ст. 541 КПК України, відповідно до якого екстрадиція, зокрема, включає такі дії: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи;
- ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК України, які передбачають порядок підготовки документів та направлення запиту (клопотання) про видачу особи в Україну (екстрадицію), а також перелік документів, які долучаються до такого запиту, серед яких є засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того, ухвала про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ч. 6 ст. 193 КПК України) є одним із обов'язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну (п. 1 Розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, ОГП, НАБУ, СБУ, ДБР, Мінфіну України, Мін'юсту України від 17.08.2020 № 613/380/93/228/414/510/2801/5).
Тобто, системний аналіз вказаних положень кримінального процесуального законодавства України та висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду спростовують висновки слідчого судді, що обрання запобіжного заходу (ч. 6 ст. 193 КПК України) є процесуальною дією, яка спрямована на встановлення місцезнаходження підозрюваного, тобто на його розшук та затримання.
У свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, саме з метою забезпечення міжнародного розшуку підозрюваного, затримання його за межами України та видачу для притягнення до кримінальної відповідальності, а тому сторона обвинувачення і звернулася до слідчого судді з клопотанням про обрання щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тому такий захід забезпечення кримінального провадження, на думку колегії суддів, не є слідчою або іншою процесуальною дією, спрямованою на встановлення обставин, які підлягають доказуванню, відповідно до вимог ст. 91 КПК України, проведення яких не допускається після зупинення досудового розслідування.
При цьому, ч. 5 ст. 280 КПК України, містить заборону виключно на проведення слідчих дій (Глава 20 КПК України), а не процесуальних, оскільки першочерговою метою проведення слідчих дій є отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів (ч. 1 ст. 223 КПК України), тоді як метою проведення інших процесуальних дій може бути не тільки збирання доказів. При цьому вказана норма допускає проведення слідчих дій, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.
В той же час, ч. 1 ст. 282 КПК України не є нормою, яка забороняє проведення слідчих чи інших процесуальних дій у зупиненому кримінальному провадженні, а містить перелік підстав для відновлення зупиненого кримінального провадження.
Як вважає колегія суддів, така підстава для відновлення досудового розслідування як потреба проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій (ч. 1 ст. 282 КПК України) не стосується випадків, коли виникла необхідність у проведенні процесуальних дій, спрямованих на розшук підозрюваного, у тому числі для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ч. 6 ст. 193 КПК України), оскільки отримані відомості під час проведення таких дій не можуть бути використані для встановлення обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України).
При цьому сторона обвинувачення здійснює збирання доказів не лише шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, а й шляхом здійснення інших процесуальних дій, зокрема, шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України (ч. 2 ст. 93 КПК України).
Таким чином, положення ч. 1 ст. 282 КПК України, за яким зупинене досудове розслідування, відновлюється постановою слідчого, прокурора, в тому числі і у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, слід тлумачити так, що відновлювати досудове розслідування у цьому випадку необхідно тільки з метою отримання доказів, тобто під процесуальними діями в ч. 1 ст. 282 КПК розуміються ті дії, які спрямовані на отримання доказів.
Обмежень щодо проведення процесуальних дій, які не стосуються отримання доказів, після зупинення досудового розслідування КПК України не містить.
Також не відповідають обставинам справи і доводи захисника про поставлення оскаржуваного рішення поза межами строку досудового розслідування.
Так, згідно положень ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом.
Разом з тим, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про його відновлення, не включається у строки, передбачені ст. 219 КПК України.
Враховуючи, що підозра була вручена ОСОБА_9 08.09.2023 року та 13.02.2024 року, а постановами слідчого досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинялось, слідчим в повному обсязі дотримано вимог КПК України при зверненні із клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 липня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в порядку, передбаченому ч.6 ст.193 КПК України, щодо підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4