02 жовтня 2025 рокуСправа №160/18727/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
27.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) № 046950004437 від 09.06.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до пільгового стажу роботи з Списком № 2 періоди з 12.02.1998 по 25.01.2000 у ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод», з 03.02.2000 по 14.01.2002 у Дніпродзержинському Дочірньому спеціалізованому управлінні № 104 «Стальконструкція» ВАТ «Дніпростальконструкція»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на території російської федерації з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 30.06.2009, з 30.04.2010 по 15.03.2022 згідно з уточнюючою довідкою від 15.03.2022 № 02-19/346 АО «Полюс Красноярск» та трудовою книжкою ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за його заявою від 08.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, так як останній має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком № 2, страхового стажу та досяг необхідного пенсійного віку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046950004437 від 09.06.2025 позивачу було повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не зараховано до пільгового стажу роботи з Списком № 2 періоди з 12.02.1998 по 25.01.2000 у ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод», з 03.02.2000 по 14.01.2002 у Дніпродзержинському Дочірньому спеціалізованому управлінні № 104 «Стальконструкція» ВАТ «Дніпростальконструкція», до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на території російської федерації з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 30.06.2009, з 30.04.2010 по 15.03.2022 згідно з уточнюючою довідкою від 15.03.2022 № 02-19/346 АО «Полюс Красноярск» та трудовою книжкою позивача. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відзив від відповідача не надходив.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Разом із заявою про призначення пенсії позивачем надавалися копії трудової книжки, архівних довідок, уточнюючих довідок, копії наказів підприємства про атестацію.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046950004437 від 15.07.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, через відсутність необхідного стажу. За результатами розгляду документів доданих до заяви, до пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно довідки № 02-19/346 від 15.03.2022, виданої АО «Полюс Красноярск» (російська федерація).
Також не були зараховані до пільгового стажу роботи з Списком № 2 періоди з 12.02.1998 до 25.01.2000 у ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод», з 03.02.2000 по 14.01.2002 у Дніпродзержинському Дочірньому спеціалізованому управлінні № 104 «Стальконструкція» ВАТ «Дніпростальконструкція».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/20976/24 від 19.11.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046950004437 від 15.07.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні суду.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046950004437 від 09.06.2025 позивачу було повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з огляду на те, що за періоди з 12.02.1998 до 25.01.2000 у ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод», з 03.02.2000 по 14.01.2002 у Дніпродзержинському Дочірньому спеціалізованому управлінні № 104 «Стальконструкція» ВАТ «Дніпростальконструкція» відсутні довідки про пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці, а за періоди з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 30.06.2009, з 30.04.2010 по 15.03.2022 у АО «Полюс Красноярск» відсутні дані про сплату страхових внесків від уповноваженого органу.
Позивач звернувся до суду, не погодившись із повторною відмовою у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно змісту абзацу першого пункту другого частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІІІ, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що «1. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
2. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше».
Згідно «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 встановлено, що « 4.2. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;…».
Судом встановлено, що до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення врегульовані були Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що «Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України».
Відповідно «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою КМ України № 637 від 12.08.1993 встановлено, що «Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків».
Отже, судом встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І тільки за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній Управління Пенсійного фонду може обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб та інших первинних документів.
Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 07.02.2018 по справі № 275/615/17.
Відповідно статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору».
Статтею 10 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що «1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування.
2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.
Оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.
Нормами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
За змістом ст. 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відтак, положення Угоди від 14.01.1993 розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Приписами статті 11 Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 01.12.1991, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Слід зазначити, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а тому позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, а отже, Головними управліннями Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областях протиправно не зараховано до страхового та пільгового стажу період роботи позивача на території російської федерації.
Суд зауважує, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046950004437 від 09.06.2025, яким було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідач посилався на відсутністю необхідного стажу, зокрема пільгового, який не зарахований у тому числі на підставі довідки № 02-19/346 від 15.03.2022 виданої АО “Полюс Красноярськ» (російська федерація), оскільки 1 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу так і до пільгового стажу позивача періоду його роботи у російській федерації, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.
Суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у частині зарахування ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на території російської федерації з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 30.06.2009, з 30.04.2010 по 15.03.2022 згідно з уточнюючою довідкою від 15.03.2022 № 02-19/346 АО «Полюс Красноярск» та трудовою книжкою позивача.
Також, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог в іншій частині, виходячи з наступного.
Суд зазначає, що зазначені у трудовій книжці позивача відомості, а також те, що позивач працював на певних роботах у різні періоди, підтверджені архівними довідками архівного управління Кам'янської міської ради від 06.11.2019 № В-2044/03-09, від 06.11.2019 № В-2045/03-09, від 06.11.2019 № В-2046/03-09, від 06.11.2019 № В-2047/03-09, від 06.11.2019 № В-2048/03-09 (історична довідка), копією наказу ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод» від 12.02.1998 № 7 про атестацію по Списку № 2 робочого місця позивача у період його роботи на вищезгаданому підприємстві.
Відповідно до Довідки ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.03.2020 № 19 позивач підтвердив пільговий стаж роботи у ВАТ «Дніпродзержинський коксохімічний завод» за Списком № 2 у період з 21.01.2002 по 08.04.2002 (2 міс. 18 днів), за Списком № 1 у період з 09.04.2002 по 15.01.2003 (9 міс. 06 днів), за Списком № 1 у період з 16.01.2003 по 28.09.2003 (08 міс. 12 днів).
Також Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) містять інформацію про спеціальний стаж ОСОБА_1 за періоди роботи з 2000 року по 2003 рік за кодом підстави для обліку спецстажу «ЗП3013А1», «ЗП3013Б1».
Згідно з Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно законодавства, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, код підстави «ЗП3013А1» з 05.11.1991 проставлявся працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.
Відповідно з Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2 код підстави для обліку спецстажу «ЗП3013Б1» - проставлявся працівникам з 05.11.1991, які зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Окрім того, позивач підтвердив пільговий стаж роботи на території російської федерації уточнюючою довідкою від 15.03.2022 № 02-19/346 АТ «Полюс Красноярск» з 10.10.2003 по 31.12.2004 за Списком № 2, з 01.01.2005 по 30.06.2009 за Списком « 2, з 30.04.2010 по 15.03.2022 за Списком № 2. Відповідно до довідки, яка уточнює результати атестації робочих місць від 15.03.2022 № 02-19/347 було підтверджено атестації робочого місця позивача відповідними наказами про проведення атестації робочих місць за періоди його роботи у АТ «Полюс Красноярск» за Списком № 2.
Суд зазначає, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - «Закон № 1788-ХІІ») на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Норма, яка викладена у п. б) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» кореспондується із частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-ХІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України).
Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1 -р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 № І-р/2018).
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23.01.2020).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1 -р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІв редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 01.04.2015 (набрання чинності Законом № 213-УІІІ) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону №213- VIII.
Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-ІУ, які регламентують спірні правовідносини та рішення Відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, вважаємо, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Таким чином, у відношенні до Позивача слід застосовувати статтю 13 Закону № 1788-ХІІ, як для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 № 1788- XII (далі - «Закон № 1788-ХІІ») основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - «Порядок № 637»).
Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий станс встановлюється на підставі Інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до пункту 20 зазначеного Порядку для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердженням трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у пій, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
У свою чергу позивач всі періоди роботи підтвердив записами у трудовій книжці та уточнюючими довідками.
Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До посад або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно із ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно п. 3 ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, у разі необхідності перевірки певних періодів роботи позивача або підтвердження відповідних записів у трудовій книжці, відповідач може самостійно звернутись до підприємства із запитом або з перевіркою.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком № 442 та розробленими на виконання Постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41.
Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за результатами атестації робочих місць, яка також надає інші пільги і компенсації, передбачені законодавством, а саме, надбавка за роботу в зазначених умовах, право на скорочений робочий день, додаткову відпустку й одержання лікувально-профілактичного лікування. Атестація повинна проводитися на підприємстві не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Контроль за проведенням атестації, правильністю застосування Списків покладено на Держпраці.
Згідно пункту 1 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 01.12.1990 № 357 (що діяло в спірний період) державний контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці та віднесення їх до категорії з шкідливими і важкими умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
Згідно статті 62 Закону № 1788-ХІІ та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання, та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
За приписами ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинний бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Ця правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові у справі № 21-1465а15 від 16.03.2015.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 по справі № 280/4458/22 зроблені наступні висновки: «Відповідно до ч. 2 cт. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов 'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17.
Відтак, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.
Суд зауважує, що позивачем надано повні, змістовні та логічні пояснення на підтвердження позовних вимог.
Неподання відзиву відповідачем суд кваліфікує це як визнання ним позову.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З огляду на те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) № 046950004437 від 09.06.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до пільгового стажу роботи з Списком № 2 періоди з 12.02.1998 по 25.01.2000 у ЗАТ «Дніпродзержинський котельно-зварювальний завод», з 03.02.2000 по 14.01.2002 у Дніпродзержинському Дочірньому спеціалізованому управлінні № 104 «Стальконструкція» ВАТ «Дніпростальконструкція».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на території російської федерації з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 30.06.2009, з 30.04.2010 по 15.03.2022 згідно з уточнюючою довідкою від 15.03.2022 № 02-19/346 АО «Полюс Красноярск» та трудовою книжкою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за його заявою від 08.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, так як останній має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком № 2, страхового стажу та досяг необхідного пенсійного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнкопп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез